14 травня 2018 року о 09:12 за місцевим часом я стояв на вершині світу. Поруч були мої друзі Дмитро Семеренко і Роман Городечний, наші шерпи і ще десяток інших альпіністів. Ми зробили це! Ми зійшли на Еверест!
Все почалося в не такому далекому 2013 році. А може бути, ще раніше, коли я перший раз пішов з батьками в похід Карпатами. Мені тоді було 9 років.
На Еверест я зійшов без двох тижнів в 29. Майже 20 років минуло від моєї першої вершини Великий Верх (1598 м) до Евересту (8848 м). Але тоді, об’їдаючись чорницею і ловлячи форель, про Еверест я навіть не думав. Можливо, я навіть не знав про його існування. Я просто біг з гори і вдихав аромат чистого повітря на повні груди. Так прищепилася моя любов до гір ..
Пам’ятаю, як у 2013 році, на вечорі туризму в Білій Церкві, я пошепки розповідав друзям і знайомим, що хочу сходити на Ельбрус. Тоді для мене це було чимось вкрай нереальним. Я боявся, що більш досвідчені туристи піднімуть мене на сміх, мовляв, куди мені йти на Ельбрус. Тому, розповідав пошепки і лише деяким.
У серпні 2013 року з двома друзями я був на вершині Ельбрусу. Ми піднялися за класичномим маршрутом з південного боку. Погода стояла гарна, але було важко і холодно. Всю гору, починаючи з галявини Азау, ми йшли пішки і нас сильно дратував гул ретраків на 4100 і вище. Тоді я всерйоз задумався над тим, чи треба мені ці гори. Задумався всерйоз, але не надовго.
Почитати опис програм: Ельбрус з півдня і Ельбрус з півночі.
Навесні 2014 роки я вперше потрапив в Непал, а літом – в Ісландію і Норвегію. Два роки я водив сам в цих регіонах. Для якихось своїх планів не було часу. Але “Кулуар” розвивався, до нас приходили класні гіди, на яких я міг повністю покластися.
Десь в цей період у мене зародилася думка про 8000 м. Ні, не про Евересті, а про технічно найпростішу вісімку – Чо-Ойю (8 201 м). Я навіть створив групу в фб, куди додав кілька своїх друзів, які в теорії могли б скласти мені компанію.
Просто взяти і сходити на 8000 м не можна, потрібно готуватися. Для себе я підібрав кілька вершин так, щоб висота набиралась поступово. Вісімку планував на осінь 2017 року.
Сходження на Кіліманджаро стояло першим у моєму списку, так як це найближча за висотою вершина, після Ельбрусу. А ще я ніколи не був в Африці і хотілось побувати. На Кілі ми сходили без особливих проблем, мені дуже сподобалась програма з сафарі та Занзібар, так що сюди я ще повертався в грудні 2017 року.
Далі за планом – перший шеститисячник. Варіантів небагато, потрібно вибирати щось з гімалайських. Або Мера пік або Айленд. Але навіщо вибирати, якщо можна сходити відразу на обидва? Так я приєднався до групи Дениса Алімова, на програму Мера пік + Айленд пік. Спершу ми піднялися на Мера пік (6461 м), я відчував себе відмінно. На вершині був якраз зі сходом сонця.
Потім пройшли перевал Ампхулапча (5870 м) – це вже було випробування посерйозніше. Адреналін вирував, було дуже красиво!
На Айленд пік (6 189 м) ми просто забігли, акліматизація була відмінна! Саме тут я познайомився з першою драбиною через тріщину, раніше такі я бачив тільки у фільмі “Еверест”.
Програма мені дуже сподобалася, багато ночівель в наметах, складна і красива! Зараз таку ми проводимо щоосені.
Продовжуємо набирати висоту. Наступний рівень – це майже сім тисяч, найвища точка Південної Америки – Аконкагуа. З групою ми пройшли трекінг в Патагонії, а після вирішили скористатися моментом і удвох з Ромою сходити на гору. Ми обидва проводимо в горах від 200 днів у році, тож вирішили, що можемо забити на правильну акліматизацію і пройти вершину набагато швидше.
Під час ночівлі в таборі Канада на 5050 м (які ж там заходи сонця!) Рому серйозно накрила “гірняшка”. З першими променями сонця ми почали спуск в базовий табір, залишивши все наше спорядження на горі. У Плаза де Муласен (4300 м) Ромі стало легше, але все одно було дуже важко. Тоді ми вирішили розділитися – наступного ранку він іде вниз, а я йду на гору.
В цей день я піднявся в Нідо де Кондорес (5550 м), а на наступний – вийшов на штурм. Погода була ідеальна, йшлося не дуже легко, але я поступово обігнав усіх, хто стартував з 6000 м і першим піднявся на вершину. Хвилин 40 провів там сам, насолоджуючись пейзажами і теплом. За цей час на горизонті з’явилися перші альпіністи й я почав спуск. З гори потрібно було спустити все спорядження за двох осіб, це було непросто. Але до вечора я вже пив пиво в базовому таборі.
Всього від входу в парк Аконкагуа і до виходу у мене вийшло сім днів.
Рекомендую: Щоденник сходження на Аконкагуа
Відразу скажу, що на Леніна ми не вийшли. Розвернулись трохи вище «Ножа» на висоті 6800-6900 м через сильний вітер і мороз. Тоді я вперше побачив пухирі на своїх пальцях. Цього разу з Горою не вдалося домовитися, але смутку з цього приводу у мене не було. Завжди можна повернутися, було б бажання.
Сходження на Леніна – важка і робоча програма, після якої можна пробувати і 8000 м.
Так, непомітно, за рік часу, я підійшов до своїх перших 8000 м. До цього моменту Андрій Вергелес і Марія Коваль повернулися з експедиції на Манаслу і я переглянув всі випуски з їх експи на каналі Андрія, дуже цікаво і пізнавально!
Чо-Ойю виявилася дуже дорогою і я вирішив спробувати Манаслу. Потрібно було шукати напарника або йти з шерпом. По грошах виходило, що брати напарника, що шерпу – приблизно однаково. Не довго думаючи, я запропонував Саші Павлову приєднатися до мого сходження. Нам комфортно разом, та й гід з досвідом 8000 м клубу “Кулуар” точно не завадить.
Часу на детальну підготовку і складання меню у нас не було, тому ми просто купили 100 пакетів їдла, 80% якого не з’їли. Взагалі, з апетитом у мене були великі проблеми на горі, я їв дуже мало.
До експедиції ми приєдналися по «бомж-пакету», в який не входить нічого, крім вписки тебе в груповий перміт.
Установка таборів, перенесення вантажів, харчування – все лягало на наші плечі. Від табору до табору ми пересувалися з великими рюкзаками.
Але так вийшло, що на 13-й день, без кисню і шерпів я, Вова Рошко і Діма Нечепоренко стояли на вершині Манаслу. Після обіду цього ж дня на гору сходили Віталій Лазо і Антон Пуговкін, які спустилися з вершини на лижах. Саша Павлов під час першої спроби почав сильно замерзати, тому розвернувся і чекав нас в штурмовому таборі. Я віддав йому свій висотний костюм і він сходив на гору наступного дня.
Почитати в деталях можна тут: Вперше на 8000 м – частина 1, Гора духа: сходження на Манаслу – частина 2, Штурм вершини і спуск – частина 3
Після самостійної безкисневої вісімки я зрозумів, що можна пробувати Еверест. Саме в цей момент він з’явився в моєму мозку ясною метою, не раніше.
У статті я навів лише ключові вершини по набору висоти, між ними у мене було багато трекінгів і походів, на більш низьких висотах.
Перша думка у мене була дуже зухвала – спробувати сходити на Еверест без кисню (добре, що передумав). Потім я вирішив, що краще з киснем, але пробувати відразу дві гори – Еверест і Лхоцзе (8 516 м). Це теж дуже зухвала витівка, з якої на той момент впоралося всього 86 чоловік в світі.
Нас зібралося четверо: я, Роман Городечний, Дмитро Семеренко та Іра Галай. Іра вже була на Евересті і її метою стояло бескисневе сходження на Лхоцзе.
Всі активно тренувалися, а я за три тижні до старту поїхав в Непал провести групу за маршрутом: Трек до Евереста через Гокіо. Для мене це було хорошою акліматизацією і в групу я взяв свою маму, щоб вона побачила Еверест на власні очі і потім менше переживала.
7 квітня команда української експедиції на Еверест + Лхоцзе зібралася разом в Катманду. Понеслося!
13 травня близько 8 вечора ми вийшли на штурм.
14 травня о 09:12 ми стояли на вершині світу!
20 годин зайняв штурмовий вихід. 13 годин підйом і 7 спуск.
Всього без сну ми провели близько 34 годин.
У всіх деталях про експедицію я розповідаю у своєму щоденнику:
Частина 1. Українська експедиція на Еверест + Лхоцзе – початок
Частина 2. Експедиція на Еверест + Лхоцзе – перший вихід на гору
Далі буде)
Еверест змінив кожного з нас. Тепер ми ще точніше знаємо, що все можливо. Ми зійшли на вершину світу, але попереду ще багато інших!
Мої подальші плани:
25.06.2018 – Сходження на Монблан і Маттерхорн
05.09.2018 – Сходження на Чо-Ойю (8 201 м)
21.10.2018 – Сходження на Ама-Даблам (6 856 м)
Січень 2019 – Пік Вінстона, програма поки в розробці
Навесні 2019 – якщо збереться команда, то Сходження на Еверест. Для себе таки спробую сходити ще Лхоцзе
Автор: Тарас Поздній, засновник і керівник клубу “Кулуар”
Мій фб: Taras Pozdnii – підписуйтесь!
