Лікійська стежка - куточок раю на нашій планеті!

Автор: Лисун Людмила, 30 років
м. Біла Церква, Україна

Після походу по Сванетії я зрозуміла, що знову хочу в гори, отримати нову порцію адреналіну і познайомитися з новими людьми. Ще навесні вирішила, що наступна моя подорож буде по популярній Лікійській стежці. Та й саму країну, Туреччину, хотілось пізнати під іншим ракурсом.

Про маршрут я вперше дізналась від друзів. Потім знайшла багато цікавої інформації в інтернеті і остаточно вирішила, що тут побуваю. І тепер, коли вдома пишу цей відгук на зручному дивані, вкотре переконуюсь, що мій вибір був правильний.

Мої пригоди почалися ще вдома, - в мене двоє дітей шкільного віку, яких потрібно було залишити на когось на період моєї відсутності. З цим швиденько розібралась.

І коли всі справи вже владнала, на роботі взяла відпустку, настав день Х. Виліт запланований з Жулян. По дорозі в аеропорт я все згадувала, чи нічого не забулася. Зазвичай, такого зі мною не буває. А тут чомусь страшенні хвилювання. І не за себе. А за домашніх – як вони без мене справляться. Тепер, вже після подорожі, розумію, що всі мої хвилювання були даремними.

Летіла я не сама, а ще з однією учасницею, тому нам не було нудно. Познайомившись, ми відразу знайшли багато тем для розмов.

Однозначно, переліт вранці на світанку над місцевістю, де є гори і море – це фантастично. З ілюмінатора можна було спостерігати, як сонячні промені накривають гірські хребти, і це дуже гарне видовище. В аеропорту Анталії до нас приєдналась ще одна з учасниць, і ми на автобусі поїхали на автовокзал. Там зустріли інших і всі разом вирушили до старту наших пригод. Коли є досвід відпочинку в турецькому готелі, з сервісом All in clusive, підсвідомо починаєш порівнювати з таким форматом відпочинку. І, як потім виявиться, набагато більше цікавого можна побачити і дізнатись лише в тому випадку, коли ти сам подорожуєш країною, заходиш в місцеві поселення, спілкуєшся з місцевими жителями і т. інше.

Похід по Туреччині

Вже в перший день нашого походу нас очікував приємний сюрприз від гіда - ми як приїхали, пішли купатися до тепленького, прозорого і ніжного моря… Куточок раю на нашій планеті. Перекусивши, перевівши подих від перельоту-переїзду, ми вдягли рюкзаки і вирушили до місця нашої першої ночівлі. Погода в цей час ну дуже порадувала. Сонечко тепле, вже не таке палюче, а навкруги приголомшливі пейзажі. Йдеш і насолоджуєшся. Аж не віриться, що вдома в цей час вже осінь і прохолодно. А лише дві години перельоту на літаку. От такі контрасти…

Ще нас чекав каньйонінг. Пригода, яку я точно не забуду! Чесно сказати, я боюсь всіляких підводних розваг, коли потрібно десь пірнати, вдягати спеціальне спорядження, відповідний одяг. Тут, переборовши свої страхи, погодилась спробувати. І це було вірним рішенням. Коли пливеш по каньйону, а над тобою височенні скелі, аж дух перехоплює від побаченого. Шкода тільки, що фотокамери не знайшлося для підводних зйомок. Раджу всім, хто буде в цих краях, спробувати такий вид розваг.

Канйон Гейнюк Похід по Лікійці

Ввечері всі перезнайомились, розповіли кожен про себе, отримали чудові подаруночки і пішли відпочивати до наметів. Ще та насолода. Дійсно, якщо вам набридли сірі будні, а м'якенький диванчик вже не радує, як раніше, пора йти в похід і ночувати в наметах. Мені з цим реально повезло. Як і з компанією, з якою жила наметі. Повністю відключаєшся від усіляких проблем, негараздів, турбот!

День 2. Сьогодні нас чекав набір в 1 км вверх. Чомусь було страшнувато. Хоча в нас підібралась крута компанія, і всі підтримували один одного жартами, цікавими розповідями. В перші дні походу завжди є трішки адаптації – до нового клімату, до нових людей, і, звичайно, до рюкзаку за плечима в 15 кг. Мені тяжко геть не було. Навпаки, я йшла і отримувала насолоду від усього побаченого! Особливо сподобалась обідня сієста. Після перекусу вирішили чуток перепочити, гід заснув і вся група разом з ним теж трохи подрімала. Це похід по горам? Точно?

Сукня в поході

День 3. Сніданок мені скуштувати не довелось. Самопочуття щось підвело. Не то адаптація до нового клімату, не то щось інше. Більш-менш нормально сприймати все, що відбувається навкруги, змогла лише ближче до обіду.

Перший гранатовий сад. Видовище здавалося б банальне, але точно не для нас. Адже ми звикли бачити лише яблуневі сади таких розмірів. А тут стільки гранатів. І всі достигли! В думках було зірвати і насолодитися фруктами. Але ж ми чемні і виховані, розуміємо, що так негарно і не варто робити. Та й навіщо? Всього лише через якихось пару хвилин ми дійшли до кафетерію, де замовили смачних страв. На додачу нас пригостили великим пакетом гранатів і винограду. Задарма!

Одна справа, коли ти купуєш гранат на прилавках наших магазинів і ринках, а зовсім інша, коли куштуєш щойно зірваний з дерева фрукт. З цього дня і почалось наша, я б сказала, обжерливість гранатами.

Гранатовий рай

День 4. Вже вдруге наші рюкзаки поїхали на авто до місця ночівлі. Мабуть, ми група лінивців, які прийшли не в похід, а на пляжі повалятись. Що ж, так навіть краще!

По дорозі натрапили на місцеву альтанку зі зручними диванчиками. Такий кайф зняти взуття в таку спеку і дати ногам відпочити!!! І хоч пройшли ми не так багато, і не з рюкзаками, але все одно так приємно не на каменях чи землі посидіти, а на м’яких зручних диванчиках. Як виявиться потім, це далеко не перший і не останній диванчик просто серед лісу. Тут прийнято старі меблі вивозити не на смітник, а до лісу просто неба, де туристи зможуть використати його по призначенню.

Особливо запам'яталось місце нашої сьогоднішньої ночівлі - Чукур-Яйла. Поляна, навколо якої сила-силенна невеличких скель дивовижної форми, різноманітні дерева, кедри, а ще багацько….кіз, корів і іншої живності. Так, тут, на висоті більш як 1600 м над рівнем моря, ще живуть місцеві пастухи і тримають величезне господарство.

Чукур Яйла

День 5. Підйом на гору Тахтали-Даг.

Однозначно, цей день один із найцікавіших! Круто, що підіймались радіально, завбачливо сховавши рюкзаки в кущах. Погодка не дуже побалувала, тому на саму вершину підіймались у супроводі сильного вітру і моросящого дощу. На самій вершині наважилась вдягнути сукню і зробити парочку суперських фото.

Спускались з гори ми теж досить цікаво. Назустріч нам їхали мотоциклісти. Цього дня стартували щорічні перегони мотоциклістів зі всього світу, які починали свій шлях практично від самого низу і мали виїхати на саму гору якомога швидше! І це на мотоциклах! Звичайно, спостерігати за цим всім дуууже цікаво!

До рюкзаків ми прийшли брудні, мокрі, але щасливі.

Ночували в Бейчику, в одному з кемпінгів, з видом на гори і місцеву мечеть.

Похід по Лікійскьій стежціСередземноморські бухти

День 6.

Розбудили нас крики…півнів і молитви з мечеті.

Швиденько приготувавши сніданок, зібрались і вирушили далі.

Вдруге спробувала апетитні ягоди на нашому шляху. І вдруге вони виявились несмачними і гіркими. Хоча такі гарні на вигляд. То були звичайні маслини, але недозрілі і тому несмачні. І знов я повелась на цю зовнішню їх привабливість… Моя всім порада – не куштуйте незнайомих ягід… які б вони не були гарними.

Багато кактусів, екзотичних кущів і незвичних рослин бачили по дорозі. А ще гранатові сади, інжирові дерева, і навіть звичні нам грецькі горіхи.

Жалкую, що не встигла сфотографувати величезну ящірку фіолетового кольору. Таку тваринку я бачила вперше! Ще трапилась нам велика черепаха, яка просто йшла собі в своїх справах!

Турецька черепаха

День 7. Лайтовий.

Сьогодні могли на власні очі побачити одне з природних надзвичайних явищ – вогники Химери. А ще знову об'їдались гранатами, запивали все гранатовим соком, куштували морозиво і просто відпочивали. В поході морозиво? Так, це все можливо! Якщо це Туреччина, Лікійка і з нами крутий гід, який знає де придбати місцевих смаколиків і приведе нас сюди!

На місце ночівлі ми прийшли до Чіралі. Тут нас здивували апельсинові дерева. Багато апельсинових дерев просто серед міста, в кемпінгу, де ми зупинились на ночівлю. Шкода, вони ще зелені і не дозріли.

Вогні Химери

День 8. Круїзний. Як висловився наш гід, Ігор Колотуха, ми попливемо на власній яхті. І саме так і сталось. Цілий день ми просто кайфували!!! Запливали в бухточку, кидали якір і влаштовували запливи. Хто просто так, хто в масках, але в будь-якому випадку, емоції переповнювали через край. Адже щоразу нова бухта була краща за попередню!

Заночували ми в невеличкому поселенню Адрасан. Місцевий колорит цього міста настільки запам'ятався, що обов'язково приїду сюди знову.

Група Кулуару в поході по Лікійці

День 9. Пляжний.

Сьогодні вперше побачила маленьких кажанів. Та й то випадково, коли вранці вирішили сходити на невеличку гору і натрапили на печеру. Звісно, дехто наважився туди зайти. І саме там ми й побачили цих гарних створінь.

Море, гори, сонце!!! Майже весь день ми ніжились на пляжі, засмагали і купались досхочу у теплому Середземному морі. І ще є люди, які сумніваються, чи варто йти в похід?! Не вірю!

Сьогодні мені спало на думку, що вже не так і цікаво їхати на відпочинок в Туреччину пакетом «все включено». Хіба що з дітьми. Та й то не факт!

Захід сонця

День 10.

Почався із фантастичної зустрічі сходу сонця з-за морського горизонту. Хто живе поруч з морем, той може насолоджуватись таким видовищем мало не кожен день. Але мені до моря принаймні більше 400 км, тому я не дозволила собі спати довго!

Це був наш останній похідний день. І хоч ми топали вже без рюкзаків (вони вкотре поїхали на авто), виявилось не так і просто. Взяли з собою небагато води, яка досить швидко скінчилась. Тому, хто збирається йти на Лікійку цим же шляхом, не повторюйте наших помилок, беріть води 2, а то й 3 літри.

На шляху був ефектний величезний маяк Гелідонья. Я насмажилась на сонці і мені було геть не до того, щоб зробити хоч декілька гарних знімків на його фоні. Та й просто помилуватись ним! Про що зараз трішки шкодую.

Після обіду стало значно легше! Тепер я знов могла досхочу насолоджуватись неповторними пейзажами. А таких було ну дуже багато!

Заночували ми в піратській бухті.

Ранок на березі моря

День 11. Ну звичайно, ми скупались ще і в цій бухточці. А вже тільки після цього впакували рюкзаки і поїхали на авто до Анталії.

Здавалось би, тут наші пригоди закінчились, але ні. Сьогодні завдяки нашому гіду ми могли побачити зовсім іншу Анталію. Прогулятись старим містом, скуштувати місцевих страв, таких як піде (це така турецька піца), айран (щось на кшталт нашого кефіру), кофте (котлетки на грилі), і звичайно, закупити рідним і близьким турецьких солодощів, сувенірів, тощо.

Турецькі солодощі

Вдячна всім за чудову компанію, за підтримку, за фантастичний настрій кожного дня, жарти, цікаві історії. Ігор Колотуха, ти супер інструктор, дуже рада була йти під твоєю егідою.

Найближчі дати походу по східній Лікійській стежці. Записуйтесь, поки  є місця!

Старт Финиш Маршрут Цена Дней
28.04.2019
09.05.2019
270 $ 12 дней
12.10.2019
23.10.2019
270 $ 12 дней


Хотите так же? Просто напишите, а об остальном позаботимся мы

Поделитесь с друзьями:
5