Проте вже якось так склалось, що мрії мають властивість здійснюватися , і думка про такий похід закралась у моїй голові.
Почавши пошук відповідної фірми, яка займається походами, я натрапила на «КУЛУАР» і мені дуже сподобалось, що у них такий великий асортимент треккінгових походів та сходжень на гірські вершини у різних куточках світу. Отже вибір зроблено, похід вибрано, спорядження куплено — час вирушати на пошуки нових вражень.
Це був наш перший похід з наметами, коли як то кажуть «все своє ношу з собою» і коли я вперше склала все необхідне у рюкзак то одразу зрозуміла, що буде весело. Приїхавши на місце зустрічі наш гід додатково розподілив між всіма по три кілограми продуктів, якими мала харчуватись група у продовж 3,5 днів. У перші ж 100 метрів я подумала, що всі продукти харчування потрібно з’їсти як найшвидше, щоб полегшити цю нелегку ношу.
І ось пройшовши кілька перших кілометрів, я швидко зрозуміла, що не бути мені в числі тих перших, які швиденько побігли ланцюжком за нашим гідом Дімою ( а ще навіть не почався набір висоти). На щастя позаду йшла Віка, яка цього разу не була нашим гідом, а просто поїхала в зимовий похід за компанію, щоб розвіятись, проте була весь час на поготові, щоб підбадьорити або ж допомогти кожному з нас.
Піднімаючись все вище навколо з’являються прекрасні краєвиди зимових Карпат, а в перервах між спостеріганням за своїми ногами, які стараються не втрачати темп, і думками про тяжкий рюкзак та про те, що ти вже весь мокрий, оглядаєшся навкруги та дивуєшся, як дитина, яка неймовірна краса тебе оточує. До речі, з погодою нам повезло, всі чотири дні було сонячно та відносно тепло (температура не опускалась нижче -8).
Нарешті дійшовши до нашого першого пункту призначення, ми розбили наш циганський табір та швиденько утеплились двома шарами пуховиків, оскільки прийшов час вечері та посиденьок. Наш Діма одразу напоїв нас усіх чаєм та взявся готувати вечерю. І якщо у його професіоналізмі як гіда я не сумнівалась, то його кулінарні здібності стали справжнім відкриттям! На вечерю у нас був борщ з салом та часничком, все як в кращих домах Парижа. Перезнайомившись і отримавши від Діми Кулуарівські бафи, що стало приємним сюрпризом, ми лягли спати.
О 8 ранку у нас підйом, і Діма вже сповіщає всім, що кип‘яток на чай/каву готовий, а ще за годинку і наш сніданок. Ну майже як у мами! Вирушили далі, пофоткались на озері Марічейка, продовжили йти через ліс, та поступово опинились вище хмар. У горах сніг дуже підступний, вистарчить на секунду втратити рівновагу, задишившись на краєвиди, і ти вже по пояс в снігу, а рюкзак так і норовить притиснути ще більше. Кілька разів рятувала Віка, за що їй велика вдячність, вона завжди була поруч.
Цього дня наша ціль Обсерваторія Білий слон на вершині гори Піп Іван Чорногорський. Повністю вийшовши з лісу вітер збільшився, і саме тоді важкий рюкзак вперше насправді пригодився — без нього мене могло б здути 🙂 Побачивши вершину і нашу ціль, нас переповнили емоції, це відчуття не можливо описати, це було чудово… І нарешті він перед нами, знаменитий Білий Слон. На вершині Діма дав команду поставити намети і ми взялись за роботу. Ми розмістились з того боку який був повністю захищений від вітру, Діма допоміг нам викопати місце під намет, довелось копати приблизно на метр глибини.
Пообідавши і трохи відпочивши від підйому, ми пішли гуляти навколо обсерваторії, зробили мільйон фоток і насолоджувались краєвидами. Такого заходу сонця ми ще не бачили. Кольори на небі змінювались неначе у калейдоскопі, створюючи справжню казку. Вже по звичній програмі Діма покликав нас на чай та вечерю. Після недовгих посиденьок ми відправились у намет.
Третій день почався з фотосесії у напівоголеному вигляді 🙂 На перший погляд це абсурд, роздягтись взимку, але було настільки тепло і комфортно, що ніяких проблем з цим не виникло. Поснідавши та зібравшись, почали перехід на гору Смотрич та спуск до села. Довелось одягти снігоступи, адже лежав великий шар пухкого снігу. Досвід звісно класний, але це було не дуже зручно. Проте, спускатись набагато легше ніж підійматись вверх, на мою думку. Можливо тому, що не потрібно так багато сил тратити, пихтячи як чайник, а можливо тому, що вже більшу частину продуктів ми з’їли і всі найтяжчі речі забрав у мене чоловік. Пройшовши близько 8 кілометрів, ми опинились біля колиби та залишились біля неї ночувати. В останній вечір не обійшлось без посиденьок, всі ділились своїми історіями з гір, враженнями від походу. Наша пригода підходила до кінця, а на душі залишились теплі емоції.
Четвертого дня нам залишилось пройти зовсім не багато, приблизно 3 км, проте втома все ж відчувалась. Приємним закінченням пригоди стала сауна у хостелі Білий Слон. Після цього ми всі повернулись в Івано Франківськ і зібрались за обідом, щоб підвести підсумки, отримати сертифікати за сходження на вершину і подякувати кожному хто був присутній, за цей безцінний досвід. Впродовж усього походу я була впевнена у нашому гіді і не переживала ні хвилини, що щось може піти не так. Окреме спасибі Вікторії, яка так само про нас дбала. Ми вже починаємо планувати наступний похід і надіємось що його вдасться здійснити як найшвидше.
