Це був єдиний похід у списку пропозицій з рюкзаками.
Я піддалася імпульсу і зарезервувала місце та замовила квитки. Це не було легким відчуттям, бо вперше в житті довелося тягнути намет самій. Без чоловіка. Який тим часом залишався в Україні. Але за його моральної підтримки, а ще й тому, що ми мали зустрітися з подругою з Полтави, з якою давно не бачилися і познайомилися у 2020 в поході, я наважилася. Як виявилося, нести намет вдвох вже не було так важко. Деякі дівчата робили це навіть самотужки.
Що значить українська жінка!
Наша тимлідерка Юлія теж надихала, завжди в гарному настрої і тягнувши неймовірно важкий рюкзак.
Це було так по-новому, коли ми всі з'їхалися з різних країн. Ми багато говорили на привалах і ввечорі, кожен ділився своїми думками з приводу походу і не тільки, розповідали пережите за час вторгнення. І як сказала одна з учасниць, тут зібралися справжні туристи, бо можна ж було обрати легший варіант, коли речі довозять або залишаються у таборі, але ми всі 13 свідомо пішли на цей шлях, бо хотіли відчути на собі всі принади походного життя. Коли важко, коли спиш не в хостелі, а в наметі, коли магазинів нема. А є натомість неперевершена природа. Кожного дня нова картинка. Є люди назустріч і поряд і є Дорога.
Про похід навколо Монблану я почала мріяти ще з 2019, коли вперше почула про такий варіант. Але потім карантин та повномаштабна війна змусили забути про мирні мрії. Я навіть не заглядала в розклад Кулуару, здавалося це неможливо, що вони працюють і навіть більше, створюються нові програми.
І тут, як ковток альпійського повітря ця наша подорож.
Кожного разу різноманіття, приємна втома і навіть було заняття йогою ввечорі на одній з особливо ранніх ночівель.
Не зважаючи на те, що підвело взуття, я отримала величезне задоволення. Від того як злагоджено група вирішила йти 1000 м радіально вгору і стільки ж назад, коли один з підйомників не працював. І від того, як чудово і різноманітно і ситно годувала нас Юлія Юрасова.
Найбільши мені сподобався день, коли ми піднялися на найвищу точку підйомником, зпустилися до середини і пройшлися до льодовикової печери. Побачивши дорогою неймовірного кольору озеро.
Це був однозначно вірний вибір, похід в серпні.