telegram
ru
ua
ru ua

«Гарячіє пєрчікі», або Тримай удар

Вернуться
Автор: Кабиш Віра, 17 років, Україна, м. Біла Церква
Общий рейтинг
Рейтинг тимлидера
Рейтинг консультанта
Привіт усім) Вирішила продовжити традицію коментування походів, організованих «Кулуаром». Цього разу він тривав з 20 по 25 липня і мав назву «По Чорногорському хребту». Що ж, друга спроба для мене. :)

Сподіваюсь, що читачі, котрі ще не бували в походах, отримають про них більш-менш достовірне загальне уявлення, нехай же воно буде гарним :), а учасники саме цього походу прокрутять у своїй уяві кадри-спогади з карпатських стежин.

Сказати, що похід був просто нереально, я б навіть сказала,  космічно крутим – це нічого не сказати. Якось у мене так склалося, що я у свої 12 років проміняла всілякі санаторії/пансіонати/напівпіонерські табори на походи,  про що ще ні разу не пошкодувала, по суті, завдяки Тарасу, його родині і проекту «Кулуар», який існує вже повноцінно (скільки? Десь два роки, ні? Нехай буде два) два роки. :)) Тому, ходивши вже 5 разів у подібні мандри, можу впевнено сказати, що поки що цей похід був найцікавішим у всіх аспектах.  Авжеж, не без нюансів і мінусів, але про це згодом, шукайте нижче.

На Говерлі

Не можна сидіти просто так, літо треба було рятувати, виходити із привареного «планктонівського» стану, який довелося пережити цього року. Хто ж знав, що ейфорія від гірських походеньок і перебування у досить приємній компанії здатні створити такий потужний настрій як мінімум на цілий місяць? А ось цієї унікальної енергії з унікальних Карпат, напевне, вистачить на цілий рік! Можна сказати, що я навіть не підозрювала, але так вже сталося, і я просто безмееееежноо за це вдячна всім і всьому, що мене оточувало.

Ми з другом хотіли насправді помандрувати по Кавказу, але через складну ситуацію в країні довелося шукати альтернативи.  Карпати – достойне вирішення такої проблеми. До того ж я дала собі два роки тому слово, що обов’язково повернуся, аби потрапити на Петрос, на який через змінений маршрут у 2012 році ми не піднялися.

група на вершині

Вранці першого дня походу нам довелося кілька годин тинятися по Франківську, оскільки наш потяг прибув о 6-ій ранку, а зустріч з туристами була запланована на 12-ту.  Я твердо переконалася, що місто є н е с к а з а н н о прекрасним, коли поруч так мало людішек, коли там панує вранішній спокій і відсутня бісова реклама!!! (Хто бачив той «язикатий» монітор на ратуші, той розуміє). Франківськ – дуже файне місто, я б сказала, місто, прогулянки по якому змушують твій розум усвідомлювати, що європейський лад і дух тобі справді до душі.

Ми всі зустрілися в зазначений час і на призначеному заздалегідь місці. За інформацією від «Кулуара»,  я очікувала побачити в групі 16 учасників, але так вийшло, що в групі туристів від інших організаторів інструктор заробив серйозну травму, тому нас, дві групи, зліпили в одну, запакували в машини і повезли до об’єкта нашої спільної зацікавленості.  Яким чином так вийшло, що «Кулуар» не знав про таке сполучення груп, я не знаю, але хочеться порадити, щоб за такими приколами слідкували пильніше. Це був такий собі мінус. Воно-то класно йти у великій групі, це справді весело, приємно йти у присутності активних туристів, але, погодьтеся, незаплановано брати на себе вдвічі більшу відповідальність за групу є не дуже правильно. Більше людей – більше проблем, так було завжди і повсюди. Інструктори, з якими я ходила раніше, ніколи не допускали розтягування групи на великі дистанції, і в цьому, безперечно, є сенс, а тут… Ну коротше, благо, що все пройшло без неприємностей, у цьому, безперечно, є заслуга нашого другого інструктора Андрія.

вказівник

Тепер момент про те, ЯК ми їхали до стартової точки. Коли у водія на флешці записано пісень так з 10, і в дорозі вони всі встигли піти по третьому чи четвертому колу, ти мимоволі починаєш подумувати про ідеальне вбивство, але краєвиди, які з часом почали з’являтися на горизонті, повертають тебе на початок твоєї подорожі. Гадаю, пісня про жебрака і троянду, тобто «Все золото світу», «Какоєщастьєштоминєразмінулісьввєчнасті» і «Самийлучшийдєєєєєньзахаділвчєрааааааа» запам’ятались усім 😉

Приїхали. Розфасували і розібрали продукти. Похід розпочався.

українка

Перша зупинка – Козьмещик. Чесно кажучи, я здивувалась і навіть трохи засмутилась, чому ж саме там, а не у Квасах. Так було заплановано маршрутом, я хотіла туди, чула про це поселення багато хорошого, а також про воду, якою Кваси і славляться серед туристів. Ну і почула у відповідь: «Що? Кваси? Та туди ніхто не їздить!». Якимись незрозумілими тут емоціями повіяло. ((

Ну що ж, на цьому місці ми стояли два дні. І перший день пройшов просто жахливо швидко, проте дуже і дуже цікаво. Увечері ми розпочали знайомство, кожному давали слово для того, щоб той представився і поділився з групою чимось цікавим про себе, це вечірнє дійство зробило перебування у групі набагато комфортнішим!

Наступного дня на нас чекала наша перша вершина – Говерла.  Я не була здивована такою величееезною кількістю людей, хаосом, який вони створили, безладом, який там був і минулого разу. Краєвиди з Говерли, певна річ, божественні, але те, що робиться на вершині, через 10-15 хвилин вже починає набридати. Інша справа, коли тобі залишилось зовсім трошки до вершини, а ти чуєш оце палке, забавне й утішливе «ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА!!!» 😉

Все йде за планом, був організований перекус, а після спуску з Говерли, порадившись із усією групою, вирішили цього дня зійти ще й на Петрос. А чому б і ні? Ми ж «Гарячіє пєрчікі», саме так назвав один учасник усю групу 😉 Ми ж «пєрчікі»! Погода гарна! Нам на Петрос – раз плюнути!

Ніхто втому ніколи не скасовує, коли ти лізеш на Петрос, уже потроху відчуваєш кожен метр підйому, це відображається на твоєму загальному настроєві, але тут, наче так і потрібно, відкривається друге дихання, підійматися стає набагато простіше, питання «Ну і якого дідька я сюди лізу? Воно мені треба? Краще б валявся собі десь вдома перед ящиком/ноутом  із чашкою чаю в руці і не знаходив би собі зайвих проблем!» просто зникають. Це означає, що воно тобі треба.  Для фізичного випробовування, для душевної рівноваги, для особистих переконань, як завгодно! Але треба. І з часом ти, можливо, навіть розумієш, як ти стаєш залежним власне від цієї єдності зі світом, а буденна сірість – це така штука, від якої не так вже і важко та, звісно ж, корисно позбуватися. 🙂

хатка

Увечері нас чекали приємні та довгі посиденьки. Співали всілякі різні речі, починаючи від відомого всім і закінчуючи такою дурістю, яку я тільки вперше в житті чула 😀 Проте було неймовірно весело.

А, і дякую тому вечору: пісню «Я люблю тебя до слёз» я тепер ненавиджу втричі сильніше. 😀

А, о ще ці танцюльки від Юри, нашого інструктора! Ви просто зробили весь вечір! J

Наступного ранку всю «малину» почав ламати дощ. Якщо перші два дні тут була така спека, що ми всі підгоріли після завершення цієї великої радіалки, то наступні два навіть не давали натяку на сприятливу погоду. Думаю, якби можна було давати епіграфи до кожного дня, то до цього були б слова Юри: «А що ви думали? І в *опі  треба побувати! Ета Карпати, дєтка!»

туман

Ішлось … навіть не знаю, як сказати. Двояко. З одного боку, тобі не пече в обличчя. З іншого боку, ти уже мокрий, на тобі мокрий і важкий одяг, невідомо чи є сухими речі в рюкзаку, але ти йдеш і, як мені здалося, не так вже й сильно відчуваєш ту втому. Ймовірно, то так здавалося, бо Юра попередив, що день буде складний, йтимемо по багнюці, а дорога буде найрізноманітнішою…

Ми прийшли. Це була стоянка біля туристичної бази «Заросляк».  День не був зіпсованим навіть через таку негоду, хлопці знайшли дрова, котрі годилися для розведення багаття, всі гуртом приготували вечерю та і, по суті, тоді і розійшлись, все-таки ставало вже холодно. Як на мене, нам пощастило, що так усе склалося, бо ми не змогли так все зорганізувати тоді, два роки тому, тоді навіть багаття не вдалося розпалити і ми перебивалися перекусами замість вечері та сніданку, а група була велика, примус не врятував би ситуацію. Тому все у нас тут було круто)

Наступний день мав бути багатообіцяючим. У кожному поході, напевно, має бути такий день. 🙂

Перед деякими учасниками (це було насправді дуже неочікувано для нас) постало питання про «зійти з маршруту». Що ж, четверо чи п’ятеро учасників залишили нашу компанію,  ми оглянулися – а нас уже 21. Для нас же поняття «зійти з маршруту» не існує, ми ж «Гарячіє пєрчікі»! Рушили далі.

Цей день варто відмітити, він був особливим. Чому? Тому що дорога цього разу дала тобі можливість відчути себе абсолютним пофігістом. Серйозно. Ти йдеш, у твоїх ботах циркулює собі вода, ти йдеш і не думаєш, кудою б краще було піти – стежкою, де зараз напівпровідне багенце, чи обійти травичкою. Та ти вже підеш тим болотцем, яка вже до біса різниця? Два дуже крутих підйоми (ну я в цілях збереження цензури не буду дослівно казати, як називали ті підйоми), а там вже і хребет скоро, над Несамовитим…

Скільки ж там чорницііі! Яка ж вона смачнаа! І як шкода, що у нас не було таких же «чорничних» стоянок(( Ееех, не вистачило часу наїстись її по дорозі, наше завдання було ж ще досі невиконане. І які ж там гриби! Здається, одного величезного гриба вистачило для вечері всієї нашої групи (2 казани). Отакі тут хорошенькі грибочки. Ну а хребет зустрів нас густеньким туманом і бадьорим вітерцем, та і провів, власне, так само. =))

Ще 5 годин дороги, декілька переправ, парочка фейлів, потерпання від ще сильнішого дощу — ми вже в селі Бистрець. Вперше в моєму житті ми так мажорно відкараскалися від несприятливих обставин у поході. Тут тепло, сухо (ну як сухо, все відносно, бо ми прийшли – показник вологості там, безперечно, підскочив до дуже немаленького значення), тут можна прийняти душ і навіть посидіти в сауні. От хіба не мажорно? Зате дешево і такий розклáд не дав нам пропасти під цим нескінченним, як здавалося, дощем. Та і мені дуже пощастило, як виявилося, 90% моїх речей виявилися сухими. Отакий парадокс, панове!

з кроликом

Господарі були, як на мене, досить привітними. У них можна було купувати сушені гриби та сир, ціна доступна, продукт натуральний, коротше кажучи, все розумно і правильно. А ще в них кролики гасали по подвір’ю! Мені важко описати, наскільки вони няшні, окрім як «МІМІМІМІМІ!!!» =))

Наступного дня ми влаштували «день тюленя». Була ідея піти ще в одну радіалку, але тільки на певний час зупинений дощ дав нам знак для остаточного зрозуміння, що цього ми не зробимо, і знову розійшовся не на жарт. Але ми теж не розгубились, знову гітара, чай, а потім ми грали в «Крокодила» до ночі. Чесне слово,  я давно так не сміялась, гра була неймовірно захоплюючою. А про «бодун вампіра-алкоголіка» і «слов’янський іменослов» не забуду ніколи, колись, як гратиму, постєбаюсь над кимось, загадавши щось із цього. 😉 Словом, захват.

Останній день пройшов так само, як і всі останні дні в усіх походах. Обмінювалися номерами, обліковими записами в соціальних мережах, фотографувалися перед тим, як ми завантажилися в замовлені раніше автомобілі, отримали «Сертифікати туристів» на пам’ять. Дорога назад супроводжувалася вже нормальною музикою, але оригінальна версія вже народної пісеньки «ЛА-ЛА-ЛА-ЛА» тільки додала настрою. J

Потяг у нас був о 10-ій вечора, тому ми мали ще 5-6 годин для прогулянки по Франику. А тепер ми вже бачили живе вечірнє місто, повисіли трохи у кнайпі «Войцех» і пішли гуляти далі. Ох, як мене здивувала реакція одного охоронця в одному з франківських магазинів на прапор України, у якому я була закутана. Звучало приблизно як суворе «ОПААА!!». Вже подумала: блін,зараз ще битимуть. А ні, він щиро та здивовано водночас посміхнувся мені, побажав гарного вечора і повернувся до роботи. Отак і завершився похід.

Тепер присвячу рядки інструкторові. Юра – дуже-дуже кльовий інструктор, котрий знає, що каже, відповідає за свої слова і вчинки, вміє оцінювати ситуацію з різних боків. І цим він уже заслуговує поваги, не згадую зараз навіть про його величезний туристичний досвід. Дякую йому за полегшення дороги  моральною підтримкою, справджені прогнози. Велика подяка за те, що не забував ні про кого і щось важливе, за те, що значно розширив наше уявлення про виживання в дощовитих Карпатах. Зрештою, вдячність і за самоімпровізовані художні виступи, такі собі душевні пориви запали-таки в наші серця.  😀

Ну і порада тим, хто планує іти в Карпати, і тим, хто залишився всім незадоволеним. Уважно читайте, куди ви йдете, цікавтесь, що на вас чекає. Похід – це не екскурсія, це часом не прогулянка і не пробіжка за складністю, і якщо ви вже посміли сказати в обличчя інструктору, що все було не так, то хоча б трохи посоромтесь  своїх абсурдних міркувань. Юрій дуже влучно відповів: «Ви не знаєте, про що кажете».

Не забувайте про перше правило походів. Не забувайте і про те, що не один лише інструктор творить увесь похід, а й ви самі. Тож сварка була абсолютно безглуздою, а оті брєдові скарги, наговорені цими людьми організаторам, як виявилося, не були підтверджені  учасниками походу.

Сказати по правді, я щиро сподіваюсь, що ви-таки дочитали до кінця, і я вам не дуже набридла. Хочеться вірити, що відгук написаний не нудно.

Вдалих вам походів, поважайте один одного, не здавайтесь, не шкодуйте та використовуйте досвід мудрих людей.

Усім добра))

Заявка на участие

0/350
Нажимая на кнопку «Отправить запрос», вы соглашаетесь на обработку персональных данных.
Ваша заявка принята
Следующий шаг это
Хорошо, если вы заполните ее прямо сейчас. Также с вами скоро свяжется консультант и ответит на все вопросы по программе.
Мы сделаем все возможное, чтобы вы были счастливы в горах. Это наша миссия. Увидимся!
Ваша заявка принята. В ближайшее время с вами свяжется наш консультант. Он проинструктирует, что делать дальше и с радостью ответит на вопросы по программе.
Что-то пошло не так! Попробуйте позже Ваша заявка принята. В ближайшее время с вами свяжется наш консультант. Он проинструктирует, что делать дальше и с радостью ответит на вопросы по программе. Привіт, ми з України. Граждан россии в наши группы не берем
Якою продовжити?
Нагадаємо, що у нас є україномовна версія сайту, тож оберіть
Українською
20% від прибутку витрачаємо на потреби ЗСУ. Деталі та звіти KuluarHelp тут. Ходіть в гори з KULUAR - наближайте перемогу! 🇺🇦