З під’їзду як вийшла не пам’ятаю, але знаю точно, що кожен крок вперед давався, наче позаду мене тримають якимись ланцюгами…
Таксист посміхаюсись, відкрив багажник. По виразу його «посмішки» уявила, як ржачно я виглядала з боку 🙂
В машині я почала обдумувати, що в моєму рюкзаку таке важке? І запланувала у Франику його трохи звільнити. Але від чого?
З багажника мого Манюньчика дістав водій, на всі 2 гривні решти) за що йому велика дяка. До речі, йому він видався легеньким.
Чи не переоцінила я свої можливості?
30.08
Сьогодні вирушаємо в похід!
Я з правильно запакованим і відрегульованим рюкзаком іду пішки до залізничної станції. Вже не так важко, як вчора, але я все ще не розумію, як я впораюся…
Група підібралася цікава, всі відкриті до спілкування, в той же час ніхто нікого не завантажує своїми розмовами.
Перед виїздом кожному туристу дали пакет…..важкий пакет…дуже важкий….з їжею. І мій рюкзак став просто непідйомним!!!! Але, побачивши з вікна автобуса гори, їх красу і велич…я забула про це!
Я вже прям бачила себе там, серед цих краєвидів!!!
Перший день походу трохи сумбурний, не зрозумілий… Адаптація до трекінгових палиць, до ваги на спині, до взуття і до рельєфу. Безліч краси залишилися без достатньої уваги і милування, бо реально складно поєднати рух вперед і вверх зі спогляданням краєвидів!
Вечір був прекрасним: гарна галявина, оточена лісом і річкою, смачна вечеря, гарна компанія, цікаві розповіді про гори і не лише про них. Ми коротко розповіли про себе, про те, чому пішли сюди і про свої очікування від походу. Цікаво те, що кожен з нас хотів змінити оточення, відключити мізки, переглянути свої внутрішні процеси, перезавантажитися….
Тут у мене є можливість наблизитися до природи, спостерігати, як з’являється місяць над вершинами гір, як він плавно проходить між гострими смерековими верхівками , піднімаючись все вище.
В цій тиші можна почути більше, ніж стук серця……
31.08
Ранок…
Ціква штука, прокидатися не від звуку будильника, а від шорхоту табору….
Ранкава кава…свіже повітря….сонце показується аж тоді, коли підбереться вище верхівок смерек…
Ми вирушаємо….
Сьогоднішній шлях був доволі легким і коротким. Здолали його просто. Привал на чудовій долині Лисяча) Гарне місце!
Відчуття, наче ти на долоні у Бога, а навколо цілий Світ. Світ, що живе своїм неспішним, впорядкованим життям, наповненим тихим щастям! З гори спустилася чи скотилася отара овець, звонячи в свої дзвіночки. Це був тихий перезвін близько сотні тонких, виразних голосів на заході сонця…..
А потім вечір продовжився під густо засіяним зорями небом з піснями під гітару… Це прекрасно!!!
«Уж лучше тяжелое сердце, чем сердце пустое»
01.09 мої 35
Настав цей день….
Прокинулася від повідомлення-привітання, що прийшло на телефон) Туди, де для дзвінка треба лізти на гору приходить першим повідомлення від однієї й тієї ж людини, лікаря, що рятує життя) Мабуть, для його волі немає нічого неможливого. Далі вітання МАМІ, найдорожчій!!!!! Навіть небо над Карпатами прикрасила веселка!!!! Такого дня народження я не пам’ятаю!!!
А під сніданок вітання для мене від групи! Як це було несподівано, щиро та дуже приємно!!!!
Нелегкий маршрут, довжиною в 17 км, зі сходженням на Піп Іван, під дощиком…та все ж сповнений позитивних вражень, чудових краєвидів, щасливих облич….
Табір розмістили, вогнище розпалили, вечеря і …..злива!!! Та нам було тепло і затишно під тентом, гарною компанією з гарячим чаєм, веселими і сумними піснями….
Я хотіла, щоб цей день був, як звичайний, як будь-який інший, я не розраховувала, що не знайомі мені люди стануть прикладати зусилля для створення свята!! Я помилялась! Я дуже вдячна за вітання, за подарунки в польових умовах, за щирість кожного!!! Я знаю, що створити свято з нічого, без АТБ, інтернету складно….та ви довели, що це не просто можливо, а ще й вражаюче приємно!!
Дякую всім за найкращий ДН))))
02.09
Ранок під Межипотоками після нічної грози та зливи зустрів нас густим туманом і росою. Туман поступово розсіювася, над горами блукали хмари, то, загортаючи їм голови, то, відкриваючи, на радість туристам. Споглядати ці краєвиди можна безкінечно….. та нас чекає новий день!!!
Дорога і сьогодні була довга….але дуже живописна! Та й місце ночівлі табору було гарним! Я ходила дивитися захід сонця трохи далі від зупинки. Я слухала тишу…. суцільна тиша…. здавалось, що вона от-от мене поглине, навіть думки не могли прорватися скрізь неї. Мовчало все…..навіть вітер…..
І тільки хоробрі, могутні птахи змахами своїх крил розрізали її на шматки. А я мовчала, я навіть дихала тихіше, чи не дихала зовсім…. Навіть зірки поховалися за хмарами….
«Я никогда не буду прежним»
03.09
Останній походний день…
І знову туман і роса…..
Сьогодні маршрут коротенький, але дуже живописний, багатий на воду, броди і болото) під ногами…. та цього не достатьньо, бо Карпати накривали нас ще й з неба)) Ми цікаво провели цей день, а ще цікавіше вечір!!!
Ми ділилися враженнями один з одним, і намагалися скласти докупи все, що відбулося з нами в ці дні.
Дуже складно…. Досконало викласти те, що не можливо назвати, сформувати словесно свої почуття, думки….
Важко зрозуміти, як і повірити, що ми змогли так співпасти? Скластися в цілісну картинку, наче пазли? Кожен такий інакший і такий близький? Таке буває? Просто серце розривається, усвідомлюючи це, чи від радості, чи від болю. Я розумію, що завтра зранку вже не буде всього цього, і не знаю, що робити далі, як бути далі?
04.09
Останній збір табору…..
Вже не так весело….
Ми, ніби, між світами…. ще не там, та й вже не тут…
Схоже на коротке, але таке насичене життя одного суцільного організму….
Закінчення цього життя, його смерть, його переродження!
Чи все я взяла і віддала в цьому моменті життя?
Це була цілісна картина різнобарвного життя. Воно дійсно не таке і не інакше, воно і те і інше.
Я відволіклася від свого внутрішнього…. добре це чи ні? Я не знаю.
Для мене важливо на тепер чесне самовираження, цілковита свобода в близьких стосунках.
