Зимовий Чорногорський хребет…Здійснення мрій

Автор: Станіслав Гапей, 43 роки
с. Новосілки, Україна

Мрія про зимовий похід по найвищим вершинам Карпат, що знаходяться на Чорногорському хребті, почала ще народжуватись, коли я ходив туди влітку. Після цього я вже по справжньому почав цікавитись горами. Я знаходив в інтернеті заходи, де відомі мандрівники, альпіністи розказували про свої пригоди про сходження на вершини, читав книги, дививсь багато відео…В мене з’явилось велике бажання піднятись на вершину. І, щоб зрозуміти моє воно, чи ні, я вирішив почати з зимових Карпат.

Вперше з Кулуар я познайомився на заході, де засновник клубу Тарас Поздній розповідав про своє сходженя на Еверст. Я ще тоді подумав, що цим  хлопцям можна довіряти, і коли на їхньому сайті я побачив необхідний маршрут, я, мабуть, був один з найперших, хто зареєструвався! Вибір зроблений! Почалися нелегкі чотирьохмісячні збори... Більше ніщо мене в цей час не цікавило. І я так від цього насправді стомився, що по справжньому вже розслабився на полиці вагона потягу, який віз мене в Івано-Франківськ! Все, рюкзак зібраний, а далі вже що буде! Я нарешті заснув глибоким сном!

1-й день. Озеро Марічейка

Перші знайомства з командою на вокзалі Івано-Франківська... І я відразу відчув, що я серед своїх!))) Було дві групи, на кожну два гіда-інструктора. Як виявилось, в нашій групі було дві дівчини… Аня – гід-інструктор, та Оля, яка теж почала захоплюватись горами! Це мало б створювати особливу атмосферу! Так воно і було!) А взагалі, нас було разом з гідами чотирнадцять. Далі довгий трансфер автобусами до села Шибене... Був теплий сонячний день, і коли в вікно буса я побачив перші засніжені вершини, по мені пробігла хвиля приємних відчуттів… Ми під’їзжали. Розподіл продуктів та загального спорядження, реєстрація на погранзаставі, невеличкий перекус і вперед! Під вечір подорож нарешті почалась!

В цей день набір висоти дався мені важко, тяжкий рюкзак, високий темп групи, незвичні навантаження... Затемніло дуже швидко, і до місця ночівлі ми ще довго йшли під світло налобних ліхтарів. Це було прикольно! Група розтягнулась, та всі йшли один за одним.. Було таке враження, немовби ми вийшли на підкорення Джомолунгми! Наша група першою дійшла до колиби біля озера Марічейка (1510м.), де ми й  заночували. Друга група цю ніч провела в наметах.

Після такого переходу, коли знімаєш рюкзак, ти ніби народжуєшся заново! Йдучи, думаєш, якого біса я тут роблю, а потім  на привалі з посмішкую згадуєш свої думки... А потім знову!) Відразу ж почали розводити багаття на вулиці, готувати вечерю… Що мене здивувало, так це те, що в самій колибі була буржуйка, та не яка небуть, а сучасний булер’ян! Цікаво, хто його туди притягнув? Теж мене здивувала наявність металопластикового вікна,ну прямо як п’ятизірковий готель!) Я з великим задоволенням розпалив чудо-піч, і в невдовзі в приміщенні стало тепло! Вечеря була дуже смачною! Я відразу зрозумів, що з Анютою ми не пропадем, ну з голоду так точно!)

З великим апетитом ми повечеряли і почали розкладати каремати, спальники...Та, як виявилось, не всі поміщалися на полику в колибі… Довелось ставити намета. Ідеальним місцем виявилось горище цієї колиби… Ще трохи шурхоту, розмов і по колибі пішов перший храп… стомлена група засинала…Та не спав один я, в мене був один серйозний «зальот» по спорядженню… Наш Павло, гід-інструктор, говорив, щоб відразу його попереджали, коли хтось мерзне чи потіє, в зимових горах це прирівнюється смерті! Як виявилось, мої гірськолижні брюки відмовлялися «дихати», мембрана в них була нікудишня, якщо вона взагалі там була, і мою термобілизнув цей вечір можна було викручувати. Ще в цій колибі була можливість просушити одяг, а далі таких умов вже не буде. Я до ранку думав, що робити. І виходить, що варіантів було два. Або звертати, поки не пізно, чого я дуже не хотів, або якось зробити модернізацію моїх штаныв. Під ранок я вирішив, що скаже Паша, те й буде, і коли почало світати, я заснув)

Група для походу в Карпати зимою

2-й день. Піп Іван

Не дивлячись, що я спав десь 1.5-2 години, я виспався і проснувся один із перших. Швидко одягнувся і відразу ж до Паші, який вже розпалював бензинові пальники для приготування сніданку. Почувши мою проблему, Паша запропонував третій варіант… Діма з м.Одеси мав запасні мембранні штани, які мені ідеально підійшли і без вагань мені їх дав, за що йому велике дякую! Проблема вирішена, і мій настрій піднявся! Тепер я сміливо  можу йти вперед!

Зранку почався сніг, погода почала погіршуватись. Після сніданку всі швидко зібрались і пішли! Сьогодні ми маємо піднятися на г. Піп Іван (2022 м)! Пройшовши трохи по засніженому лісы, прийнято рішення йти на снігоступах. Класна річ, хоч трохи й тяжкуваті, але без них йти було б складно, або взагалі неможливо! І ось ми проходимо останні ялинки, і починається справжня завірюха! Великий вітер, сніг, мороз, видимість декілька метрів… Без маски йти неможливо. В таку погоду я ще ніколи не попадав. І чим вище ми підіймались, тим ставало ще гірше! Але, як не дивно, така погода мені подобалась, та й не тільки мені.

Ранок в горах

Завдяки нашим гідам всі йшли на позитиві! Це був початок нашого випробовування! Далі почався крутий схил. Я не знаю, як деякі піднімались по ньому в снігоступах, мені це здалось дуже небезпечно, тому я їх зняв, і так дійсно було краще. Пару невеликих привалів, далі ще трохи, а потім ще чуть-чуть… І ось з’являються силуети обсерваторії. Ми на вершині! Погода не покращилась, ночуємо тут. Так як наша група піднялась другою, то перша ночує в приміщенні обсерваторії, а ми в наметах, і після перекусу бутербродами почали облаштовувати табір біля її стін. Поставити взимку намета ще та морока.. Спочатку треба добре попрацювати лопатою, розчищаючи площадку, зробити укріплення зі снігу, а потім можна ставити вже і його. Під вечір ми закінчили роботи, чотири намети стояли! В обід у нас був перекус, а на вечір дівчата приготували щось дуже смачне!

А тим часом погода тільки погіршувалась… Температура знижувалась, вже було десь -12, вітер не вщухав… Це була моя перша ніч в зимовому наметі... Трохи хвилювався, так як я ще не перевіряв свій спальник та каремат, тому вирішив спати в термобілизні, флісовий кофті, шапці, комбінезоні та пуховичку з теплими шкарпетками.. Короче, у всьому, в чому я б міг туди залізти!)) Через півгодини я зрозумів що мені буде жарко, комбез та куртка були явно зайвими…трохи роздягнувся. Я не прогадав з карематом та спальником, коли вибирав. Мені було тепло, але все рівно заснути було важко…Дув дуже великий вітер і намет дуже хлопотів) Вітер то стихав, то з новою силою налітав… А я лежав, щось думав і періодично завидував хропунам! Знову я заснув тільки під ранок!

Зимовий похід по Карпатам

3-день. Піп Іван продовження…

Вранці погода не змінилась…Зі спальника вилізати неохота, але потрібно. Як виявилось, за ніч вітер змінив напрямок і в одному наметі зірвало верхній тент, а в інший надуло снігу через якісь тріщини в швах… Ніч у хлопців була складною... Погода тільки погіршувалась, і було прийнято рішення нікуди сьогодні не йти. Після сніданку всі почали укріплювати сніжні бар’єри своїх наметів. До обіду ми готові були прийняти вітер з будь-якої сторони, намети були надійно захищені.

Наш Паша був категорично проти алкоголю в поході, але він був в рюкзаках). Після обіду наш товариш по намету запропонував зібратися групою і випити трохи коньячку, так як все рівно ми нікуди сьогодні не йдемо ... Павло дав добро. Була одна маленька пляшечка на всіх… Переливши її в велику кружку, з промовлянням тосту, ми потроху відпивали цього чарівного напою, передаючи її по колу наступному… По тілу пішло приємне тепло… Стоячи в тамбурі рятувального посту, ми почали по черзі розказувати трохи про себе… Про сім’ю, про хоббі, про роботу…чому ми тут. Вийшло дуже душевно!) Ми всі були різні, але одне було, що нас об’єднувало - це любов до гір! Тепер ми познайомились по справжньому!

Залишок денного часу ми провели, практикуючись користуватись льодорубом при зриві з вершини, та вчилися правильно рити печери в снігу. Весь час була погана погода, але, якщо ти чимось зайнятий, ти перестаєш на це звертати увагу. На ніч стрілка почала опускатись, а вітер збільшуватись… по прогнозу мало б бути -20. Смачно повечерявши чергового шедевру, ми пішли по наметам. І тільки я почав «кімарити», як закричав Сергій, який сьогодні першим захропів: «Ой, ой, ойхлопці, мені дуже холодно!». Та так закричав, що всі дуже злякалися і почали йому пропонувати допомогу. Виявляється, шапка, в якій була його голова, намокла від конденсату, який капав з намету, і почала примерзати до тенту). Він лежав скраю і ми помінялися з ним місцями,так як в середині було тепліше. Хлопці знову захропіли, а я лежав і думав, невже цей вітер так ніколи і не закінчиться, а він ставав ще сильнішим. Чи може так і закінчиться наш похід тільки вершиною Піп Івана… Невже сонця ми так і не побачимо з казковими пейзажами... Мені було сумно від цих думок... Я так довго збирався… І нарешті я заснув..

Зимовий похід на Піп Іван

4-й день. Озеро Несамовите

Цього ранку можна було прокинутись живим, або як живим). Вночі температура була десь за -20! Я так закутався в спальник, що насилу розпутався) І, як не дивно, в наметі було тихо, лише було чути невеличкий вітер. Коли я виліз на вулицю, то я не повірив своїм очам... Небо було чистим, а гори проглядались до самого горизонту. Від радості в мене потекли сльози…Певно, вищі сили почули мої думки і я нарешті побачив, що хотів! Це були дивовижні пейзажі, я був немов на іншій планеті… Ні одна фотографія чи відео не передадуть ті відчуття! Це було дуже феєрично! А коли почало сходити сонце, картинка ставала ще дивовижніше! Ось чому я тут!

Світанок в горах

Поробивши фото, швиденько поснідавши, всі почали збиратись для походу вперед. Ще на одну ніч ніхто не бажав  залишитись на цій вершині, принаймні я так точно! Сніг був твердий, і ми пішли вперше в «кішках». Ця штука мені дуже сподобалась. Та, на жаль, твердий сніг був недовго, і ми знову вдягли снігоступи. Та сонце світило недовго, і погода знову почала мінятись, знову піднімався вітер. І, дійшовши до розвилки на с. Дземброня, Паша зупинив групу. Треба було вирішити, чи йдемо вперед, але скоріше за все там буде велика «дупа», а ще ночівля в наметі на хребті, якщо не дійдемо до оз. Несамовитого. Або йдемо на с.Дземброня, де можливо вже вечором буде банька, а вранці під’їдемо автобусом до г. Говерли та спробуємо піднятись туди вже без рюкзаків… Думки розділились... Хтось хотів іти тільки вперед, хтось на с. Дземброню, а хтось голосував за два варіанти… Рішення залишалось за гідом і ми пішли вперед! Я думаю, ніхто потім не пошкодував, хоча це й було складно. В цей день ми піднялись на г. Дземброня 1877 м, далі на г. Менчул 1998 м, г. Бребенескул 2038 м, Ребра 2001 м і вже під ніч ми спустились до оз.Несамовитого.

Весь час дув величезний вітер, а сніг обробляв неприкриті ділянки тіла немов наждаком. Інколи пробивалось сонце, тоді відкривались загадкові пейзажі! Всі були стомлені таким довгим переходом, але були щасливі! Ми дійшли, бо ніхто не хотів ночувати на хребті! Саме озеро Несамовите знаходиться на висоті 1750 м у підніжжя г. Туркул 1933 м. І на ньому вже не було величезного вітру. Та одна справа дійти, але ж ще потрібно ставити намети з їх окопуванням в снігу. Робота почалась. Спочатку  почали топтати сніг, далі вирізати кубики... Зробили кухню, Аня почала куховарити… Потім почали будувати стіни для наметів від можливого вітру… Далі смачна вечеря, пробочка ехінації для профілактики товаришам в наметі, анекдоти, згадка смішних моментів сьогоденної подорожі… І з посмішками та гарним настроєм  вже близько опівночі ми полягали спати. На цей раз я відрубився відразу.

Панорама зимових Карпат

5-й день. База Заросляк

В цей день Павло планував два варіанту нашої подорожі :

  1. Якщо гарна погода - штурмуємо г. Говерла 2061 м згідно плану маршруту
  2. Якщо погода погана - йдемо на базу Заросляк і вже завтра звідти пробуємо піднятись на Говерлу.

Погода була поганою, ми діяли по другому варіанту.

Цю ніч я дійсно спав до самого ранку, вітер вже не заважав. Було прикольно подивитись при денному світлі, що ми подолали. Як казав мій товариш Сергій, це було епічно! Закопались ми серйозно, ніхто не хотів вночі ремонтуватинамети!) Думаю, по встановленню наметів непоганий досвід отримав кожен! Поснідавши, ми двинули вниз! Невеликий спуск на дупах - і ми в лісі! Там було тихо, спокійно та красиво. Ще трохи пройшовшись, зустріли табір другої групи. Перекинувшись словами, пішли далі… І нарешті довгий привал. Швиденько розвели багаття, за теплом якого всі скучили, почали готувати обід. Під вечір ми були на базі Заросляк, де нас очікувала тепла кімната, душ та сауна! А такої смачної вечері я не їв ніколи в житті!

Спуск з вершини

6-й день. Івано-Франківськ

Нарешті я виспався! Я спав на ліжку в спальнику, і коли серед ночі я прокинувся в ньому, то я злякався, що я знову в наметі) Щось більше мені не хотілось там спати) На Говерлу ми не пішли, так як була знову погана погода, а ще наш автобус не хотів підійматись до бази по поганій дорозі, і нам треба було 8 км спускатись до нормальної  дороги... А це час і ризик запізнитися на потяг. Під вечір ми були в Івано-Франківську… Подорож закінчилась.

Хочу сказати, що я готувався до поганої погоди, але зовсім не очікував що так і буде! І, не дивлячись на складні умови, ніхто нічого не обморозив та нічим не захворів. Це було випробовування із серії «моє життя на межі» і ми його пройшли! Вважаю, нам повезло, бо наші гіди Паша й Аня, мабуть, найкращі в Кулуарі!) А один мій знайомий сказав по секрету, що там всі такі) Як би там не було, але в наступний похід я тільки з Кулуар!

В кожному поході ти знаходиш товаришів, а ось в зимовому ти знаходиш справжніх друзів!

Трансчорногора - зимові Карпати

Найближчі дати походів по зимовим Карпатам - Трансчорногора. Записуйтесь, поки є місця!


Хотите так же? Просто напишите, а об остальном позаботимся мы

Поделитесь с друзьями:
5