Речі і продукти складені і ми в дорозі до мрії. Точка прибуття і виходу групи в Закарпатській області — село Кваси, біля джерела мінеральної води Буркут. По обіді, підкріпившись, ми рушили в гору. Сьогоднішня ціль була полонина Менчул, де знаходиться купа старих колиб і біостационар Львівського університету, який взимку використовується як туристичний притулок. Погода була похмура, вологість висока, накрапав дощ, а під ногами суцільна багнюка. Добрались до притулку під вечір. Розташувались у кімнаті, яка вже була трошки прогріта доглядачем. Розпакували наплічники, переодяглись, і почали готуватись до зустрічі Нового року 2021. А тим часом Дмитро і Вікторія приготували смачну вечерю – сирний суп, який був своєчасним, бо дуже хотілось істотного гарячого. Поки ми знайомились і представлялись, Віка з Дмитром приготували купу різних салатів, канапе на шпажках. Новий рік невблаганно наближався. В кімнаті при світлі налобних ліхтарів була дуже чудова святкова атмосфера, сміх і радість. Залпом шампанського пішов відлік 2021 року. А вже через 10 хвилин всі розійшлись по ліжках. Бо сьогодні о шостій ранку чекав підйом, сніданок, і вихід на гору Петрос (2020 м).
Від стуку в двері почали прокидатись, ранній підйом, ще темно. Я вийшла на вулицю і не повірила очам, навколо все було білим-біло, як в казці, і легкий морозець пощипував за щоки. Сніг падав і засипав все навкруги. Виходили по світлому. Іти було зручно, дорога вела казковим лісом, смереки і дерева були вкриті шаром снігу, під ногами похрустувало біле чисте покривало. І ось ліс закінчився і почався перший крутий підйом. Ноги прослизали, і морозний вітерець задував в обличчя. Далі шлях проходив вздовж краю хребта, по вузенькій стежці, з нізвідки з’явився туман, і початок групи зник з видимісті. З’явився дуже сильний поривчастий вітер з півночі, від нього тіло пронизувало наскрізь холодом. Туман був сильний, ноги по коліно тонули в снігу. Група рухалась повільно. Декілька разів ми збивались з маршруту, Дмитро дивився в навігатор і впевнено йшов вгору. Здавалось що ми ніколи не вийдемо, і треба повертати, але ніхто не скаржився, не репетував, ніби мовчазна згода навколо групи – ми тут, щоб вийти на Петрос! Гору не видно, кудись йдемо. І ось раптом очі впираються в обліплений снігом Хрест, і ледве помітна табличка «Петрос 2020». А ось і щось мале, ледве нагадує капличку, і перші вбігають туди, щоб трошки сховатись від вітру і одягти тепле. А вітер скаженіє, зриває сніг і несе його, навколо нічого не видно. Тільки потроху приходить думка, що ми на горі. Петрос дозволив нам вийти на нього!!! Отямившись, ковтаємо гарячий чай, починає тепліти в грудях. Ще треба зробити фото, але руки мерзнуть і пальці не слухаються. А ще кілька хвилин і телефон замерзає і вирубається, фото не буде! А радість, від того, що ми піднялись на гору переповнює. Але погода погіршується, гід дає команду сходити. Швидко рухаючись ми покидаємо Петрос. До зустрічі )).
Мрії збуваються, обов’язково, коли дуже прагнеш. Велика подяка всім хто відважився на зимовий похід, за організацію і безпеку #kuluarpohod. Гідам Дима Горбатов і Виктория Паламарчук за те що опікувались кожним учасником, підтримували і супроводжували в складних погодних умовах сходження, за веселу зустріч 2021року, цікаві історії, за смачну їжу яку готували з любов’ю. До зустрічі в горах.
