ТрансЧорногора 2019

Автор: Сергій Мельник, 41 рік
м. Кам'янець-Подільський, Україна

Ідея піти в такий похід з'явилась минулого 2018 року, після зимових радіальних сходжень на г. Петрос та г. Говерла, які починались із теплої колиби, трансферу до старту маршруту та легкого наплічника із термосом чаю та парою бутерів. У цьому ж році захотілось чогось з перчинкою довготривалішого, ночівлі у наметах, багато снігу, можна і по пояс))), вітру, снігоступів, гірських кішок... Забігаючи наперед, все це я отримав сповна😄.

День 1

У цьому поході нас чекало море снігу, яким іти нереально без снігоступів, суворі снігові кілометри зимових Карпат з набором висоти, наплічник на добрячих 25 кг+ за спиною, ночівля на снігу у наметах нижче -20°С, відсутність води, яку, щоб добути, потрібно було топити сніг. А ще зимові Карпатські гори, непередбачувані, суворі, з миттєвими змінами погоди та вітру і не менш прекрасні від того, із захоплюючими подих краєвидами.

Група підбирала мене у Микуличині, через те, що до Франика їхати мені не зручно, до Микуличина швидше, зручніше, та й факт присутності броварні "Гуцульське" мав теж не останнє місце.

З Микуличина ми на bus'ах їхали до села Шибене, де прикордонники перевірили у всіх паспорти, оформили пропуск і welcome на маршрут ТрансЧорногора. Добрячу годину ми набирали окріп у термоси, розподіляли по наплічниках спільні харчі на групу, втрамбовували оте все, легкий перекус. І ось ми вже на маршруті. Деякий час ішли у межах села, а потім почався основний набір висоти (601 м), тим часом темніло і піднімались ми у світлі налобних ліхтариків))). Заночувати вирішили у лісовій колибі, на схилах гори Шурин, поблизу озера Марічейка. Дійшовши до колиби, вже у повній темряві розпалили багаття, на якому поставили топити сніг для чаю, а на бензинових пальниках наш другий гід Аня приготувала смачнющий суп, за що їй окреме і велике дякую протягом усього походу. Після вечері почали влаштовуватись до сну, і, як виявилось, нам з Пашею, гідом-інструктором, не вистачило у колибі місця, тож ми вирішили заночувати на горищі колиби...

Похід по зимовим Карпатам

День 2

Ранок. Вночі почався невеликий сніг. Тихо. Погода "шепче". У лісі ані вітерця. Група потроху прокидається, готується гарячий сніданок, Анюта, привіт і дякую ))), чай, термоси заповнюються одні окропом, другі чаєм, спільне фото біля будиночку - і ми знову на маршруті. Перехід сьогодні короткий, але від того не менш важкий - з постійним набором висоти та підйомом на сам Чорногірський хребет. Сонця не видно. І, ще йдучи лісом, розумієш, що на хребті буде вітер. Так і було, вище зони лісу вітер був завжди, сильний, поривчастий, ледь-ледь, але завжди, тільки напрямки змінювались. На підйомі досить багато снігу і майже вся група піднімається у снігоступах. Уже перед самим виходом на хребет на шляху групи трапляється стрімке підвищення. Паша, гід-інструктор, планував його обійти, щоб нам було легше, але багато снігу і видимість, яка погіршувалась, змусили нас штурмувати оте підвищення. Це було епічно! Стрімкий підйом, місце для ноги лише, щоб стати кінчиком черевика, камінь впереміш зі снігом, деінде виглядав жереп...круть, одним словом. Для мене і досі загадка - ті, хто піднімались у снігоступах, як ви це зробили ??? 

Хребет. Після короткого відпочинку, вже з меншим набором висоти прямуємо у напрямку гори Піп Іван Чорногірський та обсерваторії Білий Слон. Шлях до вершини промарковано металевими прутами - рятувальникам так простіше і швидше орієнтуватись, коли спускаються чи підіймаються на вершину. І ось, вершина гори Піп Іван Чорногірський і сам Білий Слон. Оскільки наша група прийшла другою, ми почали облаштовувати табір на вершині поруч з обсерваторією. Потрібно було наростити снігові стіни, а подекуди збудувати нові, поставити і добре закріпити намети. І все це в умовах рвучкого вітру, снігопаду, досить відчутного морозу... 

Ночівля в наметах на снігу

Розставивши намети, перепочивши від снігу і вітру, наш гід-інструктор ще провів заняття з техніки безпеки на схилах, роботі з льодорубом .... та облаштуванні укриття в снігу, простіше кажучи - вирити захист (печеру) у снігу. А тим часом гора показувала свій непростий характер: вітер та сніг посилювались. І банальне, перепрошую, сходити до вітру, могло закінчитись тим, що вітер міг скинути тебе з вершини😄. Гаряча вечеря в таких умовах була надзвичайно доречною та смакувала, як ніколи))). Прогнози рятувальників , які "втішали" тим, що наступні чотири дні погода лише погіршуватиметься, дуже надихали. Хоча куди гірше?!😂

Ночівля у наметі, на висоті 2028 метрів, під час снігової бурі, у -16°С - це ще ті феєричні відчуття та фантасмагоричні видіння. Почну з того, що я не спав... ну добре, спав подрімав під ранок півтори години. Хоча мої сусіди по намету аж похропували, заздрю їм: Стас, Серьога, Валєра - привіт)))), але для мене заснути під час завивання вітру, коли намет ходить ходуном та ще й коли хтось усю ніч добряче штовхає вбік, видалось неможливим. Так і лежав у теплому спальнику, переглядав фото в телефоні, о 01:43 з'явилась можливість надіслати СМС повідомлення тим, хто мені телефонував та писав протягом дня - звиняйте, якщо розбудив. Якщо коротко, ранку я чекав, як ніколи....

Табір біля обсерваторії Білий Слон

День 3

Черговий ранок, цього разу на висоті 2028 метрів над рівнем моря, на вершині гори Піп Іван Чорногірський, стіни і верх намету густо вкриті інеєм, в цілому норм. На вулиці сіріє, і щось всередині мене підказує, що сьогоднішній схід сонця буде особливим. Обидві групи потроху прокидаються, всі чекають сходу сонця, в приміщенні туристичного притулку на повну потужність працюють бензинові пальники: готується гарячий сніданок та чай для двох груп. Внизу праворуч виблискують вогники села Дземброня. І ось о 07:34 чи менше, небо на сході починає світлішати, око вже розрізняє далекі вершини гір, хмари дещо нижче вершин. Перший промінь сонця з'явився несподівано і миттєво позолотив увесь той сніговий пил, що безперестанку здіймав вітер з вершини Чорногори, і чим вище підіймалось сонце, тим більше позолоти ставало навколо, всі почали фотографувати оточуючу красу, що, як не дивно, зігрівала. Після такого феєричного сходу сонця сніданок був поглинутий, ледве він опинявся в тарілках☺️.

Вночі один з наметів нашої групи було зірвано вітром, і в хлопців була жестякова нічка, у інший намет трохи намело снігу. До 12:00 вітер потроху вщухав, і усі з нашої групи почали нарощувати та укріплювати снігові стіни навколо наметів, та перевіряти їх розтяжки. Тим більше, це дозволяло загрітись, то чом би й ні? Прогноз рятувальників не радував - видимість кращою не ставала, вітер вщухав ненадовго, і очікувалось зниження температури нижче -20°С 😮. Тому було прийнято рішення сьогодні теж залишитись на вершині. І дійсно, вже після чотирнадцятої години відчувалось, що стає холодніше.

Схід сонця на вершині

Ми деякий час іще побули на вершині, і все більше часу проводили у туристичному притулку, ну як проводили: стояли колом у невеликому тамбурі, три на три метри, намагаючись не заважати рятувальникам та іншим учасникам походу виходити на вулицю по справах, час від часу хтось ходив за снігом, щоб розтопити його для чаю чи приготування страв. За цей час познайомились ближче, ділились своїми захопленнями, хобі. А ззовні все холоднішало. Після вечері почали готуватись до сну. Зважаючи на прогноз погоди, утеплювались максимально 😀😀😀. Вкластись у чотирьохмісному наметі чотирьом не маленьким хлопчикам, іще та пригода, я вам скажу, у мене це займало приблизно 15-20 хвилин 😂. Перед сном декілька анекдотів від Стаса, і всі принаймні троє засинали усміхненими. У мене з цим як завжди проблеми: має бути тихо, а тут вітер аж заходиться, так висвистує, за деякий час задрімав, мабуть, наслідки минулих двох недоспаних ночей... і вже прокинувся від пекучого холоду, вночі сповз з подушки та притулився головою до стінки чи підлоги намету,... хлопці кажуть, що навіть кричав від холоду 😁, швиденько перемістили мене в середину, і до ранку я вже більше не мерз)))...

Світанок в КарпатахТранспорт рятівників

День 4

Другий ранок на вершині. Внутрішній намет знову вкритий інеєм, ще густішим, ніж попередній. За сніданком промайнула інформація, що вночі було -25 °С 😟😟😟...не відчув, можливо, через дякуючи теплому спальнику, чи тому, що був усередині намету. За ніч вітер стих, видимість чудова, і ми швидко збираємо наплічники та намети, щоб вирушити далі. Два групових фото на фоні краєвидів та самої обсерваторії Білий Слон, і група знову починає рух Чорногірським хребтом. Паралельна група вирушила раніше, і вже перетворилась на ланцюжок чорних мурашок на тлі білосніжних вершин. Лише яскраві протилавинні стрічки, які вони випустили, додавали кольорів у це царство білого та чорного. За деякий час наздоганяємо їх: вони одягають снігоступи, далі без них важкувато, ми ж іще деякий час ідемо без них, розуміючи, що незабаром снігоступи будемо одягати ми.

Обсерваторія в Карпатах Білий Слон

Під час вимушеного привалу виникло питання, можливо, нам слід спускатись униз через втрачений день і прогнозоване рятувальниками погіршення погодних умов. Проголосували - п'ятеро проти семи, щоб спускатись....вирішили пройти іще трохи, і знову проголосувати... А погода потроху почала погіршуватись. Під час обіднього перекусу кількість голосів змінилась на користь того, щоб іти далі по маршруту, наскільки дозволять гори і погода. Потроху і несподівано вийшли на вершину гори Дземброня (1877м), знову короткий спуск та набір висоти - і перед нами гора Бребенескул 2038 м. Через "молоко" видимість була поганою, лише вітер посилювався та іноді кидав сніговою січкою в обличчя. Наступною черговою вершиною була гора Менчул (1998 м.), короткий штурм вершини, групове фото, і знову вперед. Паша, наш гід-інструктор, розповів цікаву історію, що був свідком і знає людину, яка вголос пообіцяла, що наносить каміння на вершину гори, щоб вона була повноцінним двотисячником, тож якщо раптом будете в тих краях, і матимете наснагу та силу - закиньте пару камінчиків на вершину Менчула😀😀😀. До наступної вершини йти було дещо довше, на півдороги, у хмарах, бачимо гору Гутин Томнатик (2016 м). На жаль, за браком часу, на неї сходимо лише подумки.... знову спуск і набір висоти...і ось гора Ребра (2001 м). Короткий привал 10 хвилин, і ми прямуємо до наступної точки маршруту і місця ночівлі - озера Несамовите (1750 м), куди вже попадаємо затемно, виписуючи викрутаси на досить стрімкому схилі.

Ночівля біля озера Несамовите

Спуск, гід Паша повідомляє, що ми на місці, біля підніжжя гори Туркул (1933 м), позаду саме озеро (показує рукою кудись в темноту), отут буде кухня... і ми вже утрамбовуємо сніг для того, щоб вирізати снігові блоки для облаштування кухні та вітрозахисної стіни для наметів. Все це робиться в повній темноті, у світлі налобних ліхтариків, із жартами, працюють усі, тому що це єдиний спосіб не замерзнути і пришвидшити той час, коли ти лежатимеш ситий, у наметі, у більш-менш теплому спальнику. В першу чергу будується кухня, де наш другий гід Аня відразу починає готувати вечерю і КИСІЛЬ!!! Це було крутезно та дуже-дуже смачно, кисіль на 1750 метрах над рівнем моря! Після зведення вітрозахисних стін ще втрамбовуються і розрівнюються місця для наметів, ставляться самі намети, кріпляться за допомогою трек-палиць та льодорубів, причому, незважаючи на вітер, що реально заважав, і в темноті, лише при світлі ліхтариків, все це відбувається досить швидко. Мабуть, давалась взнаки практика встановлення їх на Чорногорі, у значно важчих умовах😀. Все. По наметах. Всередині вже досить комфортно, для четвертої ночівлі поспіль. Розслабившись, довго не можемо заснути, розказуємо один одному анекдоти та кумедні моменти за ці три дні, і регочемо так, що чути, мабуть, на Чорногорі 😂😂😂, а, іще настоянка ехінацеї була))) ...

Приготування вечері в сніговій кухні

День 5

Черговий ранок у високогір'ї Карпат, на годиннику трохи більше, ніж сьома ранку і, так, виявляється, я спав цієї ночі!☺️. У наметі + 7. Вибираюсь з намету і при світлі роздивляюсь, що ми тут набудували. Це епічно! (так висловлюється мій молодший син), подумки з ним погоджуюсь))). З трьох сторін ми оточені схилами гір. Табір ще спить, лиш мені не спиться, в принципі, як завжди. Обійшовши снігову стіну, вирішую трохи прогулятись та роздивитись майбутній спуск, але снігоступи я не взув, і з кожним кроком подалі від табору провалювався у сніг все глибше і глибше, місцями по пояс, "Дурна то справа", промайнула думка, і я вирішив повернутися.

Потроху прокидається група, сьогодні сніданок всухом'ятку, з гарячого лиш чай, але бонусом до цього всього послужив добрячий кусень справжнього українського сала. Нє, не так. СПРАЖНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО САЛА! То було не сало, а мармелад! Доречно, як ніколи. Вперше за увесь похід попросив добавки. Після сніданку згортаємо намети і починаємо спуск у напрямку спортивно-туристичної бази "Заросляк". Відразу відчувається, що йдемо на спуск, вітер залишається позаду, тихо і починаються ялинки, високі та засніжені. На цьому шляху був досить один стрімкий спуск, до його середини ще потроху йдемо, а потім група вирішує, що спускатись на дупі і веселіше, і швидше, тож....це дійсно швидше і веселіше. Тепер ми йдемо засніженим ялинковим лісом, і зустрічаємо паралельну групу з наметами, що розкинулись попід ялинками. Перекинувшись парою слів, прямуємо далі на спуск. На досить мальовничій галявині вирішуємо зробити привал та приготувати обід. Чим ми і займаємось в найближчі 2,5-3 години, обідаємо та п'ємо чай, із запарених прутиків лісової малини з лимоном. З'являється стабільний мобільний зв'язок, тож телефоном бронюємо номери на "Заросляку" та баньку, я це чую і до кінця не вірю, що наступна ніч буде не в наметі, згоден, щоб у спальнику, але не в наметі 😂😂😂.

Чай з малини

І знову на маршрут. Шлях увесь час пролягає лісом, з промаркованою стежкою, з короткими спусками та наборами висоти, починало потроху темніти, коли вийшли до " Заросляка". Струшуємо сніг із спорядження, нас ведуть, показують номери! В яких є ліжка і тепло. Круто, що тут скажеш. Цивілізація.😄. Далі гарячий душ, ну як гарячий, гарячим він був для кількох перших чоловік з нашої групи, далі тепла вода у бойлері скінчилась, і потрібно було чекати, поки вона знову зігріється. Ок, я згоден і на холодний душ, тільки покажіть мило та воду в її рідкому стані.... Вечеря... забув сказати, що всі ці дні я страшенно хотів CoCa-CoLa, на підйомах, спусках, вечерях-сніданках, увесь час стогнав: "От би зараз коли попити", не знаю з чим пов'язано, але хотів і в минулому році, і під час цьогорічного походу. Ну, то індивідуальні особливості організму, що поробиш))) І от, вечеря, вся група зібралась у кімнаті #19, і Паша, наш гід, починає вечерю, зі словами, що, мовляв, думки матеріальні... і ставить на стіл пляшку Pepsi-CoLa. Занавєс....Пашо, я твій боржник. Тільки в Кам♥янці гідом буду я.

Вершина Піп Іван Чорногірський

Найближчі дати походів по зимовим Карпатам - Трансчорногора. Записуйтесь, поки є місця!


Хотите так же? Просто напишите, а об остальном позаботимся мы

Поделитесь с друзьями:
5