Подорожуючи Мармаросами

Автор: Яцишина Маргарита, 55 років
м. Київ, Україна

І нарешті настав цей день, коли треба починати збирати речі і готуватись в подорож.

Планувався цей похід за кілька місяців, тому не було нічого несподіваного.

І ось вокзал Франківська. Ще дуже рано, поїзди прибувають по черзі, і привозять туристів. Я зустріла Наталку з Миколаєва, з якою ми планували цю подорож. Трошки побазікали, і ось нас зустрічає інструктор походу Сергій, підтягується наша група.

Ми рушаємо з вокзалу. Нас п’ятнадцять, всі з різних куточків України. І ми виїжджаємо, їдемо по знайомій нам дорозі, але цього разу прибуваємо в селище Ділове – географічний центр Європи.

На вулиці спека, все необхідне зроблено, продукти і намети на своїх місцях - в рюкзаках. Ми рушаємо далі.

Наша група походу по Карпатам

Цього дня перехід був дуже легкий і ми прибули на місце стоянки майже не втомившись. Наш гід Сергій вибрав гарне місце для розташування табору: ми поставили намети і пішли в ліс шукати дрова. Швидко приготували їжу, поїли, чай нас трохи розморив, але гід Сергій провів дуже веселу церемонію знайомства і ми ожили. Почався невеликий дощик і розігнав нас по наметах. Сон був міцний, але треба прокидатись, попереду нас чекає дуже багато цікавого…

Наша перша ночівля в горах

Ми снідаємо і рушаємо. Небо затягує хмарами, починає моросити дощ, температура знижується до 12 градусів, після вчорашніх 30. Але іти не жарко і це гарно. По дорозі тріскаємо прямо з кущів чорницю і у всіх язики стають як у чау-чау. Проходимо полонину Латундур 1516 м, на нас опускається туман. До піп Івана Мармароського (1938 м) ще 2,5 км. Туман і хмари пропливають крізь нас, і іноді я вже не бачу спини попереднього. Дуже велика вологість, вся зелень і павутина в краплинках води. Дуже-дуже красиво.

Гори серед хмар

Важко, але є ціль, і ми йдемо вперед. Невеличка зупинка перед крутим підйомом. Рушаємо вгору і стаємо на довгий час їжачками в тумані.

Їжачки в тумані

Якщо сказати, що було слизько, туманно, мокро, важко – це нічого не сказати. Але ми і про обід забули, і ось перший кордонний стовп з позначкою <364>. З цього моменту і до самого закінчення походу наш шлях проходив по українсько-румунському кордону.

Прикордонні стовбчики

Нам залишилось 350 метрів вгору до верхньої точки Піп Івана, а потім до ночівлі в полонині Лисичій ще 2,6 км. Туман нас накриває і поглинає, але ми не здаємося, карабкаємся і робимо фото на вершині гори 1938 м. Надіємось, що спускатись краще, а дощ припускає, і у кожного починається свій драйв)).

На вершині Піп Іван Мармароський

Ми зустрічаємо румунські кордонні стовпи, вони дуже відрізняються від наших: якісь облізлі і покалічені, що навіває печальку, а українські гарненькі, вишукані і хоч це нас зараз окриляє! Дощ в Карпатах посилюється, ставимо намети, переодягаємось, замираємо. Нічогісінько не треба. А хлопці вже розвели багаття, приготували їжу, чай і кличуть нас. Настрій знов чудовий, бо життя продовжується.

Кордон України і Румунії в горах

Ранок був казковий: хмари розійшлись і нас підняло яскраве літнє сонечко. Перший, хто прокинувся вже сушив одяг, їх приклад наслідували інші, і це нагадувало банно-пральний комбінат.))) А попереду чекав наступний день.

Як сушити речі в поході

Туманно-дощовий циклон потроху розвіювався. Гаряче літне сонечко нас зігрівало, було гарно і радісно іти далі. Їли чорницю, обходили великі калюжі, відпочивали і йшли вперед. Ось вже пункт прикордонної служби, джерело, і наше місце ночівлі. Розташовуємося, продовжуємо сушити речі і намети, насолоджуємось природою. Сиділи біля вогнища до пізньої ночі, розмовляли, сміялись, милувались зоряним нічним небом.

Поїдання чорниці в Карпатах

Наступний день обіцяв бути спекотним. Тому рано піднялись і, поснідавши, вийшли в дорогу. Стежка нас вела знов угору на Межипотоки 1713 м, далі на витоки Білої Тиси 1649 м і гору Стіг 1650 м. В дорозі любувались румунськими горами, Чорногорським хребтом. Сьогодні дуже довго йшли, тому стоянка біля Стіга була зайнята, і всі разом прийняли рішення іти далі. І ось нарешті втомлені і щасливі, зупинились неподалік хатки вівчара в зачарованому лісі. Кожен знає, що робити, і з задоволенням це виконує. За ці дні походу ми стали дружньою і веселою командою. Поки відпочивали, Сергій наварив нам смачного борщу, який ми вмить уплели. І знову гарний вечір в лісі.

Ночівля біля будиночку вівчаря

Ранок. Підйом. Сніданок. Продовження походу. Дуже красивий ліс, велетні смереки супроводжували нас, як вартові, і захищали від палючого сонця, а гірська річка Черемош, яку ми багато разів переходили бродом, нас охолоджувала і поїла. Було дуже класно.

Смерековий ліс в КарпатахБолото після дощу

І ось нарешті Шибене – наша остання ночівля. Дуже гарне місце для розташування табору, біля гірської річки, в яку ми одразу і занирнули. А потім сиділи і кожен згадував саме цікаве з походу.

Купання в гірській річці

Якщо хтось ще сумнівався іти в гори чи ні, то зараз всі сумніви розвіялись. Ми насолоджувались пережитими днями, які нас об’єднали, здружили; заходами і сходами сонця на вершинах гір, неймовірним яскравим смаком їжі, чистішим повітрям і смачною гірською водою, багато ще чим іншим.

Красиві пейзажі Карпат

Дуже дякую клубу Кулуар, з яким я познайомилась і подружилась в цьому році, організаторам походів: Олексію, Павлу, гіду Сергію. Скоро зустрінемось)))…

Найближчі дати походу по Мармароському хребту. Записуйтесь, поки є місця!


Хотите так же? Просто напишите, а об остальном позаботимся мы

Поделитесь с друзьями:
5