Вибір поїздки
Я вирішила поїхати на трекінг у Португалію досить спонтанно. Все почалося з того, що я планувала кататися на лижах, але була холодна зима.
А в душі так хотілося тепла і зимових активностей одночасно. Я почала шукати рішення цього внутрішнього запиту й натрапила на програму, у якій поєднувалися і тепло, і пригоди.
Чому б не замінити лижі серфінгом? І там, і там — активність весела та драйвова.
До того ж у програмі був ще й день каякінгу — дуже оригінальне доповнення, така собі родзинка всієї подорожі. Зразу щось відгукнулося, і я натиснула кнопку забронювати
Подорож
Логістику до місця зустрічі я планувала самостійно - можна сказати, загалом усе вдалося добре.
Щоправда, було трохи складно правильно розрахувати час між двома автобусами, літаком та доїздом до Лагушу.
Із Фару до Лагуша я вже брала таксі, тому що приїхала ввечері першого дня. Дуже зручно і швидко! Мені здається, якщо є можливість (у мене її, на жаль, не було), краще приїхати за день до початку програми.
Тоді можна спокійно прогулятися містом, трохи відпочити після дороги й налаштуватися на подорож перед стартом активної частини програми. У день від'їзду транспорт був із запізненням, і автобус до Ліссабону, і літак.
Але я встигла вчасно
Програма
Мені було дуже комфортно проходити маршрут. На третій день трохи похолодало й наприкінці дня пішов дощ.
Але тимлідер ще звечора попередила, що варто вдягнути штани замість шортів і взяти з собою дощовик у рюкзак.
Завдяки цьому навіть дощ не завадив — навпаки, йти було комфортніше, бо не так спекотно.
Сам маршрут був дуже мальовничий! На початку квітня цвіло багато різноманітних квітів, тож пейзажі виглядали особливо яскраво й атмосферно.
Дівчата щоранку вставали зустрічати світанки, а я натомість побачила два неймовірно красиві заходи сонця.
Один із них був особливо зачаровуючий і дуже зворушливий для мене.
Я сиділа серед квітів — тих диких португальських орхідей.
З одного боку виднівся маяк — як символ краю світу або, можливо, для когось початку нового життя, виходу на материк і освоєння нових земель.
З іншого боку — сонце: зріле, яскраве, але вже не сліпило очі.
Воно здавалося символом життя, активності, руху — чогось стабільного в нашому житті, навіть стабільнішого за камені, на яких я сиділа і які підточувала вода з часом.
І в той момент відчувся якийсь неймовірний синтез: океан, маяк, камені, сонце, постійно змінні хвилі, мої думки, як ті хвилі. Стало так тепло на душі і спокійно.
Потім я повернулася до групи, яка вже встигла мене сфотографувати та також сфотографували незнайому пару, і говорили про кохання, красу та своє бачення життя
Тимлідер на маршруті
Мені дуже подобається подорожувати з Вікторією Паламарчук, це вже вдруге, і точно не в останнє!
Вона щиро ділиться своїм досвідом і своїм баченням світу і не відчувається, що це частина її роботи.
Вона транслює любов до подорожей, до природи, свое естетичне бачення речей, мистецтво фотографії з незаваленим горизонтом.
Також відповідальність, безпеку на маршруті, професійність, організацію процесу та гнучкість таким чином, що не помічаєш її роботи, але відчуваєш зроблену нею атмосферу