Співставляючи дати своєї відпустки, я вибрала маршрут – Свідовець і Горгани.
Рюкзак зібраний, їду в Івано-франківськ. Яким-же було моє розчарування, коли я побачила свою групу! Всі юні, молоді люди, ні одного мого ровесника, але нічого вже не змінити, треба йти в похід. Вже після того, як ми сіли в автобус, яким їхали до підніжжя Свідовця, я почала розуміти, що мої розчарування були даремними. Всі учасники походу виявилися цікавими, різносторонніми з почуттям гумору людьми, а наш інструктор Вася вдало корегував спілкування і цікаво розповідав про місця, які ми проїзджали.
І ось починається наш перший підйом, мабуть він був найтяжчим за весь похід, незважаючи на це всі дружно підбадьрували один одного.Зупинились на мальовничій галявині, яка була густо вкрита стиглою темно-фіолетовою чорницею. Вперше в своєму житті я наїлась до схочу цієї цілющої ягоди. Ввечері біля вогнища за чашкою запашного трав*яного чаю всі ближче знайомились, кожен коротко розповідав про себе. Я слухала, розповідала про себе і помітила, що ніякої різниці в віці не відчувається, ми всі були туристами і нас об*єднувала неповторна атмосфера походу!
Наступного ранку, прокинувшись, вмившись джерельною водою і поївши смачної вівсянки з ізюмом, цукатами і чорницею ми пішли далі вгору. Сонце безжально пекло. Тяжкий рюкзак гнув спину. Але ж яка у нас була дружна, весела команда! І ось вона перша взята вершина – г. Близниця. Яка краса і яка гордість за себе і за друзів, що ми це зробили!
Потім був спуск, нічим не легший за підйом. І знову взаємодопомога. Я вже зрозуміла, що полюбила цих молодих людей. Потім була зупинка на ночівку біля озера з чистою прохолодною водою. Хто хотів купався, я теж не відмовила собі в цьому задоволенні. Чудова, цілюща вода, втоми як і не було. Ввечері знову біля вогнища цікаві розмови, веселі ігри. А на ранок знову підйом вгору, але він вже здавався набагато легшим за попередній. Всі розмовляли, підбадьорували один одного, збирали білі гриби, які самі лізли нам під ноги. Не зчулись, як піднялися до витоків Чорної Тиси. Там і зупинились. А яка ж смачна була гречана каша з тушонкою і білими грибами – смакота!
Наступного ранку нас чекав підйом на г. Братківська. Не дивлячись на крутий підйом, нам було легко. Який же красивий краєвид чекав на нас! Але наближалась гроза. Після смачного перекусу ми знову почали спускатися вниз. І знову спуск виявився тяжчим за підйом. Дряпучі тунелі з сосон не хотіли нас пропускати, а потім було болото під ногами. Але не зважаючи на все, ми дружно і з гумором, без втрат, здолали всі перешкоди.
А на завершення походу, дякуючи нашому інструктору Васі, справжня гуцульська баня з запашними віниками зняла всю втому, а потім була дружня вечеря і ночівля в дерев*яному будиночку на матрасах з сіном. Який же був солодкий сон!
Мені дуже сподобався похід. Я вдячна своїм новим молодим друзям – Аліні, Вові, Жені, Юлі, Артуру, Ірі, Андрію, Ані, Мар*яні, інструктору Васі, за те, що вони розділили зі мною всі тяжкі і радісні миті цього походу і допомогли відчути себе ще більше молодою і душою і тілом! Рекомендую своїм ровесникам – ходіть в походи в гори! І ваша молодість ніколи не скінчиться!
