Уявіть величезні простори Атаками – однієї з найсухіших (якщо не най-най!) пустель у світі: навколо потріскане каміння, жовто-гарячий пісок, різнокольорові гори й лагуни, по яких прогулюються фламінго, з-під землі б'ють гейзери, а над горизонтом цих космічних ландшафтів чорніє Охос-дель-Саладо (Ojos del Salado) – найвищий вулкан світу, 6893 м. Він розташований на кордоні Чилі та Аргентини й давно приваблює тих, кому хочеться побачити Анди з незвичного боку.
У сходження на нього є одна цікава особливість: технічно маршрут не надто складний. Більшу частину шляху ви йдете осипами, а ділянка, де знадобиться мотузка, чекає лише перед самою вершиною. Здавалося б, усе просто? Не поспішайте з висновками. Майже 6900 метрів, мороз, сухе повітря та сильний вітер – випробування серйозні навіть для досвідчених сходжувачів.
Тож якщо Охос уже потрапив до вашого списку гірських мрій, спробуємо разом розібратись, як до нього підготуватися. Розповідаємо, коли їхати, як проходить сходження на Охос-дель-Саладо з боку Чилі, які дозволи потрібні й на який бюджет розраховувати. Класична експедиція з продуманою акліматизацією займає 12–14 днів (у програмі KULUAR – 13), а вартість експедиції стартує від $3450 без перельоту – про деталі розповімо трохи нижче.
Зміст статті
Шукайте вулкан Охос-дель-Саладо на карті Південної Америки, у центральній частині Анд. Він височіє на плато Пуна-де-Атакама, просто на межі двох країн: з одного боку – чилійський регіон Атакама й провінція Копьяпо, з іншого – аргентинська провінція Катамарка. Державний кордон проходить через саму вершину.
Координати гори – 27°06′35″ пд. ш., 68°32′29″ зх. д. Найближче велике місто, до якого прилітають учасники експедицій, – також Копьяпо. Звідси до підніжжя орієнтовно 240–270 км. Дорогою ми проїжджаємо через національний парк Nevado Tres Cruces («Три сніжні хрести») та повз бірюзову Laguna Verde, розташовану на висоті 4328 м. І вже тут пейзажі такі космічно-нереальні, що хочеться постійно зупинятися заради фото.
А що означає назва гори? Найпоширеніше пояснення пов'язує її з річкою Ріо-Саладо, тобто «солона річка». Слово ojo в місцевих географічних назвах може означати джерело, тому Охос-дель-Саладо іноді перекладають як «солоні джерела».
Найчастіше ви зустрінете цифру 6893 м – саме таку висоту наводить, зокрема, офіційний туристичний ресурс Чилі. Але в різних джерелах трапляються й 6887 або 6879 м. Причина – у відмінностях методів вимірювання: від барометричних спостережень до сучасних геодезичних і GPS-даних.
А тепер ще кілька фактів, завдяки яким Охос важко сплутати з будь-якою іншою вершиною:
До речі, Охос входить до неофіційної альпіністської програми «Сім вулканів» – де сходжувачі ставлять за мету успішні відвідування вершин найвищих вулканів різних континентів. Для когось саме це стає додатковим приводом вирушити в далеку подорож.
Є на Охосі й справжня географічна дивовижа. У кратері на східному схилі розташоване невелике постійне озеро Охос-дель-Саладо діаметром близько 100 м. Його зазвичай позначають на висоті 6390 м, хоча деякі джерела наводять значення до 6500 м. Озеро часто називають найвищим у світі. При цьому навіть його точна глибина поки залишається невідомою.
А тепер уявіть навколишній пейзаж: червонуваті й бурі схили, вулканічна пемза, солоні береги лагун і практично жодної зелені. Часом здається, що це вже не Анди, а кадри з експедиції на іншу планету. І порівняння не випадкове: дослідники з угорського Університету Етвеша Лоранда вивчають ці місця як земний аналог марсіанських ландшафтів. Тут поєднуються екстремальна сухість, холод, вітер і сильне ультрафіолетове випромінювання; на схилах також надзвичайно високо розташовані датчики температури ґрунту.
Хочете познайомитися з іншими рекордсменами регіону? Зазирніть до нашої добірки про найвищі гори Південної Америки.
Поки в Україні зима, у Чилі – літо. Саме тому сезон сходжень на Охос-дель-Саладо зазвичай триває з листопада до березня, а найсприятливішим періодом вважають час із середини грудня до кінця лютого.
Втім, слово «літо» не повинно вводити в оману. Біля лагун удень температура може підніматися вище +10 °C, і хочеться скинути теплу куртку. А на висоті понад 6000 м того ж сезону мороз сягає −20 °C. Додайте сюди вітер, який пробирає крізь недостатньо теплий одяг, – і стане зрозуміло, чому до спорядження тут ставляться так уважно. Середньорічна температура в районі вулкана (десь на 6000 м) – близько −10 °C.
Дощів і снігу в Атакамі загалом небагато, але це не гарантія безхмарного неба. З грудня до березня в регіоні трапляються періоди гроз і снігопадів, відомі як invierno altiplánico – «альтипланська зима». Інколи негода затримується на тиждень і довше.
Є тут і приємний контраст: поблизу Laguna Verde розташовані термальні джерела з водою температурою близько +30 °C. Після висотних виходів така зупинка особливо доречна і приємна.
Біля високогірних лагун і далі на маршруті зазвичай немає мобільного зв'язку та інтернету. Плануйте приблизно 8–9 днів без звичного спілкування і попередьте рідних заздалегідь.
На Охос можна піднятися і з Чилі, і з Аргентини. Однак найпопулярніший маршрут проходить саме чилійським схилом. Тут повнопривідні машини можуть піднятися приблизно до 5200 м, а штурмовий притулок Техос розташований на 5825 м. З аргентинського боку, зі стартом поблизу Ф'ямбали, добиратися складніше. Тож далі розглянемо саме чилійський варіант, яким проходить експедиція KULUAR на Охос-дель-Саладо.
Шлях із України неблизький, особливо зараз. Але цілком зрозумілий, якщо розбити його на етапи:
У Копьяпо закуповуємо продукти, пальне й необхідний запас води. Далі починаються високогір'я та безлюдні простори, де не буде звичних магазинів або заправок. Так що про дрібниці, які вдома можна докупити дорогою, краще подбати ще в місті.
Загалом сходження на Охос-дель-Саладо не обмежується лише самою вершиною. Одна з головних особливостей – тривала акліматизація. Приїхати одразу в базовий табір і наступного ранку вирушити на вершину тут не вийде. Щоб зменшити вірогідність відчути на собі всі симптоми гірської хвороби, організму потрібно поступово адаптуватися до висоти, саме тому наш маршрут включає ночівлі біля лагун, радіальні виходи й сходження на сусідні вершини. Працює добре знайоме альпіністам і походникам правило: піднімаємося вище, а спати повертаємося нижче.
Перші дні у високогір'ї ми проводимо біля лагуни Santa Rosa на висоті 3762 м. Це солоне озеро на краю величезного солончака Марікунга, де серед суворих гірських ландшафтів можна побачити фламінго, а іноді й милих гуанако.
Звідси ми вирушаємо на перше акліматизаційне сходження на Сьєте-Ерманас (близько 4900 м). Назва цієї вершини перекладається як «Сім сестер» і походить від семи вулканічних верхівок у районі вершини. Підйом технічно також нескладний: стежка поступово набирає висоту й виходить на хребет, звідки відкривається панорама лагуни, солончака та масиву Невадо-Трес-Крусес. Це гарна нагода вперше оцінити, як саме ваш організм реагує на висоту, і водночас побачити Анди з висоти майже п'ятитисячника.
Наступна зупинка – Laguna Verde (4328 м). Це одна з наймальовничіших локацій на маршруті: її яскраво-бірюзова вода має особливий контраст з білими соляними берегами, рудуватими схилами і темними конусами вулканів. Рослинності при цьому тут майже немає.
Біля лагуни ми розбиваємо табір та продовжуємо звикати до висоти. А справжнім високогірним бонусом для нас стають природні термальні джерела, де за сприятливих умов можна погрітись у теплій воді температурою близько +30 градусів. В порівнянні з прохолодними вітрами Атаками такий контраст особливо приємний.
Саме звідси вирушаємо на акліматизаційне сходження на вулкан Сан-Франциско (6018 м). Його вважають одним із технічно доступніших шеститисячників Анд, але підйом все одно потребує витривалості. Стежка проходить переважно кам'янистими вулканічними схилами. Зі збільшенням висоти ви зможете помітити і уповільнення власних кроків. Але нагорі відкриваються широкі панорами високогірного плато та сусідніх вулканів.
А далі починається найвисотніша частина експедиції. Спочатку ми піднімаємось на наших повнопривідних залізних конях до табору Атакама на висоту близько 5200 м, звідти – переходимо до штурмового притулку Техос (Refugio Tejos, близько 5825 м). Звичайно, це не затишний альпійський притулок з каміном в будиночку. Техос більше схожий на декілька випадкових застряглих в марсіанських текстурах сухогрузних контейнерів, чиї яскраві кольори контрастують з посірілим пейзажем. Але функції в нього більш ніж серйозні: це орієнтир і місце для укриття сходжувачів перед фінальним штурмом. Навколо – безлюдні схили, а до вершини по вертикалі залишається кілометр.
Перед штурмом робимо ще один акліматизаційний вихід приблизно до 6300 м, після чого спускаємось для відновлення – все, як книжка пише. Такий перепочинок особливо відчутний перед фінальним етапом.
Найочікуваніший день починається дуже рано – приблизно о 3–4-й годині ночі. Ця частина доби у високогірній пустелі неймовірно красива і зоряна, але разом з тим холодна і вимоглива, тож кожен крок на штурмі потребує справжніх зусиль. Попереду від Техоса до вершини близько 8 км шляху та 1070 м набору висоти. Разом зі спуском цей вихід зазвичай займає 10–12 годин. Спочатку стежка веде кам'янистими осипами, далі виходить до кратера і перетинає його. А майже перед самою вершиною з'являється крутий скельний кулуар – вузька ділянка із закріпленою мотузкою.
Саме тут і потрібні базові альпіністські навички, які, до речі, попередньо можна відточити в наших школах альпінізму – як в Карпатах, так і в Альпах. Втім, найбільше сил часто забирає не скеля, а кожен крок на висоті, де повітря вже дуже розріджене. Тому не дивуйтеся повільному темпу групи: на Охосі це не змагання на швидкість. Але кожна хвилина того варта: якщо погода і самопочуття сходяться в ефективний тандем, на вершині вас чекає вражаюча панорама Анд з найвищого вулкана планети.
Чи означає відносно простий рельєф, що Охос підійде для першого в житті сходження? На жаль, ні. За нашою оцінкою, технічна складність становить 4/10, а висотна – 7/10. Більша частина маршруту не потребує складного скелелазіння, зате доведеться жити й рухатися на висотах приблизно від 4300 до 5800 м, а потім вийти майже на 6900 м.
Додайте кілька ночівель у наметах, морозний ранок, сухе повітря й багатогодинний підйом осипами. От і виходить, що справжня складність цієї вершини – не лише в рельєфі, а насамперед у висоті та витривалості.
Найкраще, якщо за плечима вже є висотні походи або сходження. Корисним буде досвід Казбеку чи інших маршрутів Кавказу з грузинського боку, а також зимових сходжень на Говерлу або Петрос. Про школи альпінізму ми вже казали – така підготовка теж допоможе впевненіше почуватися з технічним спорядженням. Високогір'я – не найкраще місце для експериментів із власними можливостями.
Починайте тренуватись щонайменше за три місяці. Один з орієнтирів загальної витривалості у вихідному плані підготовки – здатність спокійно пробігти 10 км із пульсом близько 130–140 уд./хв. Але це не універсальний тест готовності до шеститисячника: важливі також стан здоров'я, перенесення висоти, регулярні походи з набором висоти та вміння відновлюватися. Для системної роботи можна скористатися нашим 12-тижневим планом підготовки до висотних сходжень.
Мороз, вітер, сипкий ґрунт і дуже яскраве сонце диктують свої правила. Ось речі, на які радимо звернути особливу увагу:
Порада від KULUAR: приміряйте черевики разом із кішками ще вдома. Якщо щось не фіксується або натирає, краще з'ясувати це під час підготовки, а не перед виходом із Техоса. Тимлідер може не допустити до сходження учасника, чиє спорядження не відповідає вимогам безпеки.
Оскільки вершина знаходиться просто на державному кордоні, одного закордонного паспорта для маршруту недостатньо. Для сходження з чилійського боку потрібен дозвіл DIFROL – від чилійської Національної дирекції кордонів і державних меж. Дозвіл безкоштовний.
Як виглядає процедура для тих, хто організовує експедицію самостійно:
Окремий нюанс – перебування в національному парку Nevado Tres Cruces, яке оплачується окремо і коштує близько 12 доларів з людини (станом на листопад 2026 року). Купити квиток у нацпарк можна на сайті pasesparques.cl. Для покупки необхідно правильно обрати назву парку серед багатьох (в тому числі Torres del Paine, на території якого проходить частина нашого трекінгу в Патагонії). Також зверніть увагу, що для іноземців потрібні квитки іншої вартості, ніж для громадян Чилі.
Якщо подорожуєте з KULUAR, оформлення дозволів і супровідних документів бере на себе клуб, а відповідні організаційні послуги вже входять у вартість програми. Громадянам України віза для туристичної поїздки до Чилі тривалістю до 90 днів не потрібна. Закордонний паспорт має бути дійсний щонайменше шість місяців після повернення.
Перед кожним вильотом актуальні умови в'їзду в країну рекомендуємо перевіряти додатково.
Подорож до найвищого вулкана світу – це не лише квиток на літак і місце в наметі. Тут потрібні тривалі переїзди високогір'ям, підготовлена команда, спорядження, харчування та час на акліматизацію. Тому бюджет краще рахувати до бронювання, а не тоді, коли валізи вже зібрані.
13-денна експедиція KULUAR у січні 2027 року коштує від $3450 на людину (за умови, що зібралась повна група з чотирьох учасників).
Перевага організованого сходження – не потрібно самостійно вирішувати кожне питання з транспортом, таборами й харчуванням, бо про всі нюанси за вас уже подбали досвідчені люди (консультанти і тимлідери). Ми завжди зазначаємо в описі програми, які саме моменти з подорожі входять у вартість експедиції.
А ось що доведеться оплачувати окремо:
Якщо скласти основні витрати, орієнтовний бюджет поїздки виходить $5000–6000. Це попередня оцінка, а не гарантована сума «під ключ»: багато залежить від авіаквитків, страховки та того, яке спорядження у вас уже є.
Охос-дель-Саладо – цікавий вибір для тих, хто вже має гірський досвід і хоче зробити наступний крок у висотному альпінізмі. Тут не потрібно весь день долати складні скелі, але будьте готовими до майже 6900 м, морозу, вітру й тривалої акліматизації. Найкраще планувати поїздку на середину грудня – кінець лютого, а на саму експедицію виділити приблизно два тижні та декілька резервних днів на погоду.
Але є причина їхати сюди не лише за цифрою на висотомірі. Дорога через Атакаму, кольорові лагуни, сусідні вулкани й незвичні ландшафти роблять цю подорож особливою ще задовго до вершинного дня. Якщо відчуваєте, що готові до такого виклику, обирайте маршрут і починайте готуватися завчасно.
Якщо в гори – то з Kuluar!
Обов'язково. Початок вершинного дня – вже на висоті 5825 м, тому організму потрібен час, щоб адаптуватися. У програмі передбачені кілька днів біля лагун, виходи майже до 5000 м і понад 6000 м та ночівлі нижче за максимальні денні висоти. Саме так поступово готуються до фінального підйому.
Зазвичай 12–14 днів від прибуття в Копьяпо до завершення подорожі чилійським маршрутом. Із них вершинний день займає орієнтовно 10–12 годин разом зі спуском. Якщо йти з боку Аргентини, плануйте приблизно 13–15 днів. Резерв на погоду потрібен в обох випадках.
Без складних технічних сходжень за плечима – іноді так. Але без гірського досвіду й належної підготовки ми б не радили. На фінальній скельній ділянці довжиною близько 30 м доведеться працювати з мотузкою, а протягом усієї експедиції – переносити висоту, холод і фізичне навантаження. Добре, якщо ви вже були на 4000–5000 м та знаєте, як почуваєтеся в зимових наметових походах.
Так. Є комбінована програма на 24 дні: спочатку Охос-дель-Саладо, потім переїзд через Копьяпо й Сантьяго до Мендоси та сходження на Аконкагуа. Перевага в тому, що на другий маршрут вирушаєте вже з набутим висотним досвідом та акліматизацією.
Навіть під час південного літа на висоті понад 6000 м можливі морози до −20 °C, сильний вітер, сніг і різке погіршення видимості. Тому тепле спорядження, запасні дні та готовність змінити план залежно від умов – обов'язкові складові безпечної експедиції.
