Аеропорт Катманду зустрів мене до болю знайомим і приємним запахом теплих тропічних країн, який ні з чим не сплутаєш. Але відволікатися не було часу, треба було заповнювати візи. Майже в усіх виявилися роздруковані або збережені рекомендації від Kuluar щодо заповнення візи. Так почала формуватися команда.

Нам пощастило: ми прилетіли в Катманду ранковим рейсом, і в нас був майже цілий день, щоб познайомитися з цим галасливим і ненав’язливо привітним містом. Тарас зустрів нас в аеропорту сам. І, попри те що наживо ми бачили його вперше, одразу ж склалося відчуття, що нас зустрічає старий друг, якого ми просто давно не бачили. Саме тоді я й зрозумів, що буде значно цікавіше, ніж я припускав. Ми з дружиною раніше бували у східних, азійських і східноазійських країнах і готувалися до найгіршого, що там може бути. Але були приємно здивовані протилежним. Їжа виявилася смачною, люди привітними, клімат чудовим, а те, як уміло Тарас водив нас лабіринтами Тамеля, виводячи то до храму, то до потрібної крамниці, то до кафешки, — просто дивувало.
Нам із дружиною взагалі пощастило, ми потрапили під акцію і, окрім звичайних подарунків від Kuluar, отримали чудові футболки, в яких і хизувалися!
Нескінченні сходи, важкий рюкзак, дощ, що застав у дорозі, промоклі черевики, які висихають уже на тобі, — звісно ж, трохи напружували. Зате якими жаданими були зупинки в дорозі!!!
Саме такі походи очищують мізки й дають змогу насолодитися теперішнім. Усе сміття з голови вилітає, ти не думаєш ні про минуле, ні про майбутнє. Ти живеш теперішнім. Немає минулого, його не змінити, ти вже на стежці, і під тобою сходинки, якими ти маєш іти. За час походу я 3 рази зненавидів сходинки і 3 рази мріяв, щоб вони скоріше почалися) Такий от парадокс. Але при цьому голова була порожня, в ній не було місця різним непотрібним думкам, була тільки стежка і я. Чи дощ, чи сніг, чи пекуче сонце — все сприймалося як належне, і не виникало навіть спроб ображатися на природу. Все сприймалося як належне, ми не могли нічого змінити чи переробити, лишалося просто прийняти це й рухатися далі. Як на мене, чудова можливість перенести подібне в реальне життя. Що не кажіть, а Гімалаї таки прочищають мізки й певною мірою змінюють нас на краще.
Вражень безліч, адже ми дізналися й почерпнули багато чого з цієї прогулянки:
Як приємно сидіти біля теплої буржуйки після походу і що речі треба сушити за будь-якої нагоди!

Що інструктора треба слухати і що спальник, коли милуєшся світанком, — річ незамінна!

На власній шкурі зрозуміли, що зруйнувати пам’ятку легко, а от відновити набагато складніше!

Вкотре переконалися, наскільки складно в горах ловити вайфай!

Пронесли ковбасу в заборонену зону (фотографію з етичних міркувань не викладаємо)
Побачили, як росте «чарівна травичка»

Побачили, як сходить лавина, і були першими, хто пройшов нею, звісно, після Тараса!

Грали у фрисбі в Базовому таборі Аннапурни, чим неабияк здивували китайську чи корейську «експедицію»

Потрапили на свято Happy Holy у Покхарі

Перевірили свої почуття в диких умовах і відзначили черговий «медовий місяць»

А ще прогулялися пам’ятками Катманду й Покхари, покаталися на човнах, пошуміли в храмах, подражнили мавп, побачили, як росте рододендрон, і скуштували його на смак, награлися в «уно», дехто навіть устиг за час походу кілька разів «підкорити Еверест» (приїжджайте й спробуйте самі — це не так складно, набагато складніше потім повертатися на нормальну стежку). Познайомилися з чудовими й цікавими людьми.
Отже, підсумовуючи, можу сказати тільки одне — ХОЧУ З ВАМИ ЩЕ КУДИСЬ!!!!!!
Дякую за приємну відпустку!