Щоденник виявився дуже довгим і розбитий на три частини. Це третя, вона розповість про штурм вершини.
Попередні:
Частина 1: “Щоденник експедиції на Макалу. Частина 1: підхід до базового табору“
Частина 2: “Щоденник сходження на Макалу. Частина 2: акліматизація на горі“
У тексті використано такі скорочення, які я вважаю за потрібне розшифрувати:
БЛ, ВС – базовий табір
АВС – просунутий базовий табір
С, Л – табори
Також щодня я записував низку параметрів:
[/blockquote]
➡️ Підйом: 8:00, t: -7, пульс: 65, О2: 91, перепад: +900, у дорозі: 4:27, км: 5,2, сер. пульс: 121
Під час переходу почуваюся чудово. І одразу після приходу теж. Сьогодні в другому таборі аншлаг – хтось, як і я, вийшов на штурм, хтось на акліматизацію. У наметі накочується втома. Апетит середній, обходимося чаєм і сухпайком, прихопленим знизу: два яйця, чапаті, ковбаса, сало, печінка тріски. Трохи горіхів. Загалом непогано. Завтра зранку спробую скрембл з яєць від Mountain House. Сподіваюся, вдасться з’їсти.
Перебрали їжу і половину залишили в наметі.
Учора й сьогодні почала з’їдати туга за домом. Даю слабину в передчутті скорого завершення експи. Хочеться обов’язково сходити на гору, спуститися, полетіти в Катманду і якнайшвидше додому. А там на риболовлю. Ще ніколи мені так не хотілося на риболовлю. Третина думок про неї. Цього разу хочу і друзів покликати, і шашлик приготувати. Так, шашлику я б з’їв. Та ще й з молодою картопелькою!
З кожного намету долинають звуки кашлю. Здається, ніби це змагання – хто більше нутрощів викашляє. Я після приходу викашляв багато слизу, зараз, ближче до вечора, наче перестав.
➡️ Підйом: 06:00 t: -13, пульс: 77, О2: 75, перепад: +850, у дорозі: 10:12, км: 4:07, сер. пульс: 130
Погано спав, попри те, що навіть пігулки випив. Після дванадцятої кілька разів заснув. Зранку почуваюся розбитим. Хочеться не на гору, а вниз і в готель.
Намагався брати менше речей, але все одно рюкзак вийшов під 15 кг. Для такої висоти це багато. Навіть кружку Kuluar не взяв, а була ідея пофоткати на вершині.
Початок шляху був стерпним, а от потім почалася жесть. Погода – хмарно, сніг, вітер. Але це не найгірше. 2-3-5 кроків і хвилина-дві, щоб віддихатися. Ідемо дуже повільно. Десь сказано, що цей перехід займає близько 7 годин. Мабуть, щоб не лякати. У нас він зайняв 10 болісних. Тішить, що сьогодні в усіх десь так. У когось навіть більше. Чому так? Усі навантажені? У мого шерпи взагалі рюкзак під 25 кг.
На Макалу Ла виходимо в сутінках, а я так сподівався відігрітися на сонці в наметах. Тут вітер 50-60 км із завірюхою. І це на висоті 7480. Нам треба ставити намет. Я так втомився, що мимоволі, як старий дід, кректаю на кожному русі. Чи то в шерпи цього навчився? Сил зовсім немає, навіть не пам’ятаю, коли так втомлювався. Ставимо каркас намету, накидаємо тент. Запитав Кейшапа, чи впорається він сам? Я дуже змерз, треба в намет.
Пальці на руках так змерзли, що сам відкрити вхід не можу. У наметі довго відігріваюся, пальці рук і ніг відходять лише за пару годин. Зате вдається стерпно поспати.
➡️ Підйом: 6:30, t: -20, пульс: 113, О2: 73
Висота ночівлі – 7480. Це моя найвисотніша безкиснева ночівля. На Манаслу було 7450, та й там лише пару годин полежати. Тут же повноцінна ніч, яка минула напрочуд стерпно. Пів ночі я точно спав, хоча через розташування намету зайняти зручне положення не вдавалося.
Самопочуття – виснажений. Тішить, що не болить голова і думки працюють справно. Учора все-таки крайні пальці на руках трохи підморозилися – оніміння не минуло. Зважаючи на стан і прогнози погоди, ухвалюю рішення йти на вершину з киснем. Непросте рішення, я вже так налаштувався на безкисневу спробу. Але за нинішнього розкладу зійти на вершину без кисню і повернутися без серйозних наслідків я не бачу можливим. Тож вибачте всі, кому морочив голову безкисневою спробою, але здоров’я важливіше. Пам’ятайте першу мету – сходити максимально цілим і здоровим.
Раз уже йду з киснем, то можна пробувати і з С3.
Балонів нагорі для мене лише два, замість належних трьох. Один ми залишили в С2. Думаю, і двох цілком вистачить.
➡️ Підйом: 18:00, перепад: +750/-750, у дорозі: 15:08, км: 10,7, сер. пульс: 116
Вирішальний день, до якого готувалися понад місяць. Але щось Кейшап не надто поспішає збиратися, я чекаю на нього близько години. Нарешті о 21:20 виходимо.
Спочатку йдеться дуже важко, навіть із киснем (нехай і на 1,5, але могло б бути легше). Але невдовзі розходився. Тільки от Кейшап відстає, і я весь час на нього чекаю.
Шерпа в С4 прийшов за 3 години (нормальний час близько 1.5-2 год). Я вже встиг трохи підмерзнути, поки чекав. Кейшап приходить із руками в будівельних рукавичках. І це при тому, що всіляких рукавиць у нього більше, ніж у мене. Я пів години намагаюся розігріти йому руки, а потім виявляється, що киснева маска в нього не працює нормально. Викручую на максимум, тільки тоді він починає відчувати подачу. Пропускаю вперед.
Темп руху дуже повільний, за годину Кейшапа двічі вирвало, і взагалі на ньому лиця немає. Але каже, що піде далі. А тим часом ми набрали 375 м висоти за 7 годин.
Розумію, що на вершину Кейшап так не зійде. Сподіваюся, щоб він дійшов вище, там я замінив би свій балон і відправив би шерпу вниз. Але з таким темпом навіть до 8000 нам іти цілу вічність.
Напівпорожній балон залишаю на перилах на зворотний шлях. Із собою беру новий балон, камеру, кока-колу, воду і ще дещо по дрібниці.
На 7800 шерпа йде вниз, я продовжую підйом на самоті.
Темп зріс, але не так, щоб я побіг. Теж плавно й повільно. Рельєф ускладнився, і я підвищую подачу кисню до 2 л. Добре б 3-3,5 тут, але й так, за моїми підрахунками, кисню на межі.
Останні години вгору виходить набирати лише 60-70 вертикальних метрів на годину. Час іде..
Підходжу до французького кулуару – крута кам’янисто-снігова ділянка, яка виводить на передвершинний гребінь. Кисню в балоні години на чотири. Шерпи, які вже спускаються, кажуть, що звідси до вершини якраз 3-4 години. За такого розкладу кисню на спуск у мене не лишиться. Краще не ризикувати. Я згоден.
Одна справа, коли ти йдеш без кисню від початку, і зовсім інша, коли він закінчується на горі. Як піде спуск у таких умовах – незрозуміло. І все ж перечікую першу партію тих, хто спускається, і в усіх питаю, чи немає в них резервного балона. На жаль..
До вершини лишається кілька годин. І це після понад місяця експедиції. Звучить дуже прикро, і, за логікою, я мав би злитися на шерпу. Безперечно, ми б сходили на гору, якби він почувався краще. І я дуже багато сил віддав на перші 7 годин боротьби з холодом у темпі шерпи, хоча думав, що їх не витрачаю. А може, і самому треба було взяти два балони й іти на більшому кисні?
А може, все це вберегло мене від хибного кроку десь під вершиною?
Спускаюся неквапом. Фотографую, милуюся краєвидами. Усе-таки висота 8230 – це навіть вище за Чо-Ойю. Можна сказати, що через шосту вершину я перевалив, а до п’ятої не доповз.
Дуже красиво.
Загалом вийшло 15 годин роботи, з них 12,5 вгору. Цілком достатньо для вершини. У табір прийшов утомлений, але не до кінця вимотаний. Запас сил ще лишався.
Були думки про повторну спробу, але вирішив, що ні. Для цієї експи досить – я отримав море задоволення, дуже цікаві знайомства й корисний досвід.
І на риболовлю дуже хочеться. От серйозно.
На ніч залишилися в С3. Хочеться їсти, але сублімати не лізуть. Хочу в базу і дал бат. І навіть стейка в Катманду не хотів, а тут уперше захотів. Червоної рибки. І салат з авокадо.
➡️ Підйом: 7:00, t: -19, пульс: 104, О2: 70, перепад: -2000
Спалося стерпно. Але вже втомився від сну на висоті. Зранку випив чаю, як і раніше, нічого з їжі не лізе. Зібрав усі свої речі й почав спуск. Шерпа залишився дозбирувати намет. Спустився швидко.
Надвечір повертаються в БЛ ті, хто був на вершині. Я дуже за них радий. Але саме в цей момент з’являється гіркота. Багато хто сходив, навіть ті, хто набагато слабший за тебе. А ти вдесяте розповідай, що твоєму шерпі стало погано, ти пішов з одним балоном і потім порахував, що не вистачить на спуск. Усі кажуть, що молодець, що гора стоятиме і т. д. Так і є, я на 100% впевнений у правильності рішення і не шкодую про нього. Але правда в тому, що є ті, хто сходив без кисню або теж з одним балоном. А мені треба більше тренуватися.
Сьогодні надходять сумні новини.
Діпанкар і один з учасників індійської армії загинули. Точних даних немає, але кажуть, що Діпанкар залишився трохи нижче французького кулуару. Найімовірніше, він сходив на вершину, але на спуску сили його повністю покинули. Шерпа допомагав, скільки міг. Потім сам спустився в С3 з обмороженими чорними пальцями.
Кажуть, що половина індійської армії в біді. Вони одну ніч спали в С2, потім 12 днів відпочивали в нижньому таборі на 4800. І от усі сходили на вершину, у них було по 4 балони. Але на спуску почалися проблеми. Наразі лише 5 із 16 спустилися в С2.
Тим часом ми з тайванцями домовилися про гелікоптер з нижнього табору.
Ближче до вечора спустилися Йонес і Ева. Ми дуже раді їх бачити і щасливі, що вони здорові.
Зранку сходив до лікаря індійської армії, віддав трентал у капсулах, щоб лікував своїх обморожених клієнтів. Виявляється, в Індії є лише таблетки, але, звісно, вони діють повільніше, ніж уколи. У наметі лікаря безлад, як і в усій Індії.
Після сніданку прощаємося з нашою групою. Половині ще належить спроба сходження. За цей час ми здружилися і стали фактично сім’єю, шкода розлучатися.
З Іеном та Аго спускаємося в нижній базовий табір. Морена, здається, стала ще жахливішою. Але спустилися за 4 години. Погода погана, сьогодні в Луклу не полетимо.
Наступного дня ми успішно полетіли в Луклу. Це був мій найкрасивіший політ на гелікоптері, на висоті близько 7000 м. Потім було кілька днів у Катманду і виліт додому.
Макалу мені сподобалася, я вдячний горі за ті уроки й досвід, які тут отримав, і ще обов’язково повернуся.
До зустрічі!
Ви можете піти зі мною в похід! Зараз я не так часто воджу групи сам, але пару разів на рік буває: розклад походів зі мною тут