Рубрика: Статті гостей
Автор: Мирослава Партала
Тепер відновлення внутрішнього ресурсу стало не просто бажаним, а й життєво необхідним. Постійне емоційне напруження, складна ситуація в країні та невизначеність майбутнього виснажують навіть найсильніших. Саме тому сімейний відпочинок на природі — один із найкращих способів перезавантажитися, відчути силу родинного зв’язку й повернути відчуття життя тут і зараз…
Все більше родин обирають відносно безпечні регіони України для походів і кемпінгу, розпочинають мандрувати навіть ті, хто раніше ніколи не мав такого досвіду. А деякі — й за межами нашої країни (якщо є можливість). І, звісно, з дітками. І тут виникає багато питань: чи готова дитина до подорожі з наметами? Що взяти з собою? Як організувати дозвілля та харчування? І як подбати про її комфорт? Сімейні Карпати — тур для дітей та батьків — хайкінг з Ворохти, Активний тур на Мадейру: в пошуках піратських скарбів чи Похід Боржавою для дітей — KULUAR пропонує безліч вау-варіантів.
Поділюся своїм досвідом. У гори я ходжу вже понад 23 роки, і навіть народження дитини не стало приводом поставити на паузу улюблену справу. На шостому місяці вагітності я ще водила друзів на засніжену Гимбу — так сильно тягнуло в гори. А після народження сина, попри всі труднощі перших місяців — лактостази, безсонні ночі, новий ритм життя — я також не зупинилася. Коли почали різатися перші зубки, ми вже були разом на Драгобраті. Гори стали нашою спільною пригодою з самого початку.
Минув рік після тієї сніжної Гимби… Ми жили в готелі, чергували катання на бордах з прогулянками з малюком, який вже добре їв прикорм. І саме тоді мені вперше спало на думку: а що, якщо він вже готовий до справжнього походу? Отож, в 2012 ми вирушили в Крим. Їхали машиною зі столиці, роблячи зупинки з ночівлями: спочатку в Мигії — біля самісінького порогу Інтеграл, а потім в Олешківських пісках. Залишивши авто в Сімферополі, пішки подалися досліджувати східні гори. Малий ще був на грудному, але вже хрумтів м’яском 😉 Блендер у рюкзак не покладеш, тож ми просто нарізали крихітні шматочки, і він з цим справлявся. Похід пройшов настільки легко, що я вирішила: це наш формат. І з того часу мандри стали нашою сімейною традицією!
У другий похід ми вирушили вже в Карпати, і я трохи нервувала — син щойно відмовився від грудного вигодовування, а апетит у нього був ого-го. Що ж взяти моїй дитині? А що, як голод застане зненацька, десь на крутому підйомі, а їжа ще навіть не на пальнику? Мене рятувала “таємна зброя” — печиво “Марія” у нагрудній кишені. Син сидів за моєю спиною в рюкзаку-переносці Deuter, тому дуже зручно, одне за одним, я подавала йому печиво, щойно чувся перший хнюп — і так до найближчого привалу.
Так я й проносила його на собі цілих 3 роки — по скелях, стежках і перевалах. Бувало всяке — ми зависали над урвищами в Мармаросах, спускались дюльфером у каньйон Алака-Сотера в Криму… Та часто поруч був наш вірний чотирилапий напарник — пес Вільям. З ним нічого не було страшно.
Життя склалося так, що ми з сином разом мандруємо з чотирьох років. Перед тим, як вирушити в наш перший спільний похід, я наважилася пройти маршрут наодинці, щоб зрозуміти, як це — адже соло-досвіду у мене ще не було. Що ж, чесно кажучи, з дитиною трохи складніше, адже відповідальність зростає вдвічі — це зовсім інший рівень тривоги й зосередженості. Але в дорозі завжди знаходилися добрі люди — туристичні групи, які допомагали, коли треба, і водії, що підводили нас автостопом.
За ці п’ять років ми побували у найрізноманітніших куточках Карпат, пройшли частину Лікійської стежки в Туреччині, і регулярно вирушаємо у мініподорожі з наметом: у Дениші, Трахтемирів, Коростишів… І знаєте що? З кожним роком стає все простіше.
У дитини вже є свій похідний рюкзак — тепер він несе щонайменше власний спальник і речі. Я вже не мушу постійно йти за ним тінню, стерегти кожен камінь на шляху — він чудово знає, де слід зупинитися, а де можна мчати вперед.
Зараз у нього починається новий етап розвитку — він все частіше хоче проявити свою самостійність, навіть під час походу. Це трохи лякає, тому я наразі думаю, як правильно направити цю незалежність, щоб все було безпечно і в межах розумного.
Отже, передісторія нашої мандрівної еволюції з малюком — від рюкзака до самостійних розвідок — дійшла до логічного рубежу. А тепер саме час поділитися тими порадами, що накопичилися у мене за ці роки пригод.
Плануючи маршрут із дитиною, варто враховувати не лише мальовничі краєвиди, а насамперед — безпеку. Подумайте наперед: де можна зійти з маршруту в разі форс-мажору? Чи є на шляху круті урвища, стрімкі річки, сипуче каміння (особливо в Горганах) або ділянки, небезпечні під час грози.
Не менш важливо адаптувати маршрут до віку дитини:
Хоча трапляються винятки: наприклад, колись ми пройшли 20 км за день. Але це стало можливим лише завдяки регулярним тренуванням. Фізична форма важлива не лише для дорослих — дітям теж потрібна підготовка. Якщо ви живете в місті, влаштовуйте маленькі “експедиції” — наприклад, по київських пагорбах на Лисій горі. Це не лише корисно, а й додає пригод.
У разі негоди краще зупиніться на перепочинок і перечекайте дощ у наметі — діти точно не оцінять ідею йти під зливою по хребту. Те, що дорослі туристи іноді “штурмують” Чорногору в будь-яку погоду, зовсім не означає, що такий підхід підходить для походів з дітьми. Погоду важливо перевіряти заздалегідь: особисто я надаю перевагу періодам стабільного літнього антициклону або в дні повного місяця — тоді в горах найменше погодних сюрпризів.
Попри любов до високогір’я і “горняхи”, у походах із сином я обираю безпечну висоту — поки що не вище 2 000 метрів. Його організм ще росте, і навантаження, які дорослі витримують без труднощів, можуть бути надмірними для дитини. Нехай знайомство з висотою буде поступовим і без ризику гіпоксії.
Корисна стаття: Гірська хвороба від А до Я. Що це? Симптоми, медикаменти. Акліматизація. Як уникнути?
Щоб похід залишив лише теплі спогади, до нього варто підготуватися заздалегідь. То що ж взяти з собою в похід із дітьми — від туристичного спорядження і до одягу? Нижче надаємо вам список речей для активного відпочинку:
Упаковуючи, орієнтуйтесь і на власні потреби, і на потреби дитини. Обов’язковий мінімум:
Що стосується антибактеріальних препаратів — їх беріть тільки після консультації з педіатром або сімейним лікарем. Це не те, що варто приймати бездумно, але й опинитися з температурою без можливості отримати медичну допомогу — теж дуже ризиковано. Я мала подібну ситуацію в Туреччині й ледь встигла звернутися до лікаря.
Звісно, ліс — це цілий світ для маленького дослідника, але навіть тут дитині потрібне щось знайоме. Покладіть у рюкзак кілька улюблених іграшок (машинки, ляльки, м’які іграшки), книжку для читання на ніч (під світлом ліхтаря це особлива магія), розмальовку, олівці. Це допоможе зайняти дитину, поки ви готуєте їжу або розкладаєте табір.
З п’яти-шести років малюк уже може самостійно розстібати змійки в наметі, взуватися і навіть виходити до “лісового туалету”. Головне — усе показати заздалегідь. А в дорозі — співайте пісні, грайте в прості ігри типу “я бачу щось зелене”, розповідайте історії, розпитуйте про все навколо. Це зміцнює зв’язок і створює теплі спогади.
Візьміть речі на всі випадки погоди:
І не забудьте про змінну білизну та памперси для найменших. А от горщик у лісі — точно зайвий. Навчіть дитину природному “походному” туалету — це частина пригод.
Для найменших — баночки з дитячим харчуванням: м’ясні, овочеві, фруктові пюре. Для старших дітей — частина загального меню: гречка, локшина, каші швидкого приготування, сублімовані страви. Не забудьте:
Воду беріть з запасом! Якщо йдете в зону без джерел — розрахуйте кількість на кожного (включно з дитиною). Якщо ж воду плануєте брати з річок чи джерел — майте фільтр або таблетки для очищення.
Все як у дорослому поході:
Найперше — не зволікати. У разі нездужання (у дитини або у вас) — обирайте найкоротший шлях у цивілізацію. Заздалегідь сплануйте маршрут так, щоб завжди мати план “Б” — можливість зійти з маршруту. Якщо є зв’язок — консультуйтесь із лікарем. Якщо ви за кордоном — звертайтесь до медиків на місці. Не чекайте, що “пройде саме”. Похід має бути приємним, а не перетворюватися на випробування.
Корисні поради:
Трохи підготовки, трішки гнучкості — і кожен ваш вихід у природу стане історією, яку ви потім ще довго будете згадувати разом.
Цей гайд — і для тих, хто тільки мріє про свій перший похід з дітьми, і для тих, хто ще з дитсадка міг би відрізнити льодоруб від скельного крюка.
Похід для дитини — це завжди більше, ніж просто мандрівка. Це гра, пригода, відкриття нового світу. Якщо чесно, я навіть трохи заздрю власному синові: в моєму дитинстві такого не було, а він вже має можливість збирати свої перші “гірські” спогади.
Щоправда, іноді трапляються інші історії. Кілька разів я чула від дорослих: “Намет? Ліс? Та тільки не це! Мене в дитинстві тягали в походи — досі з жахом прокидаюся. Тепер тільки all inclusive і п’ять зірок.” І саме цього я хочу вам допомогти уникнути. Не перетворюйте перший досвід дитини в “виживання”. Навіть якщо ви звикли бігати ультратрейли і не уявляєте відпочинок без крижаних рік — пам’ятайте: дитина не зобов’язана повторювати ваш маршрут або стиль. Якщо ви звикли купатися у льодовиках, для дитини краще підігріти воду. Або просто використайте вологі серветки. Комфорт важливіший за героїзм.
Не змушуйте маленькі ноги долати марафони, не підганяйте, не перевіряйте на міцність нервову систему дитини. Походи чада мають асоціюватися не з виснаженням, а з казкою, сміхом, чорницею з куща і вечірніми історіями біля багаття. Максималізм прийде згодом. У студентські роки, можливо, вони захочуть самі піднятися на вершини в стилі “вижив лише один”. А потім — знову потягне до затишку, гарячого чаю і столовки в базовому таборі Евересту. І це нормально.
Тож зараз — просто кайфуйте. Бо ваша дитина тільки починає свій шлях. І від вас залежить, яким він буде надалі!