Рубрика: Статті гостей
Автор: Мирослава Партала
Так як ми всі зараз трішки в локдауні і традиційний в нашому суспільстві відпочинок з дитиною на морі в готелі відпав, то багато людей, які навіть далекі від походів, задумалися, а чи не поїхати кудись з наметами всією сім'єю?
Чи не зарано дитині? Чим розважити, чим годувати, що взяти з собою і що робити в разі хвороби?
Трохи розповім про свій досвід. Я ходжу в гори вже 18 років. З народженням дитини 9 років тому я не збиралася завершувати похідне життя. Ще вагітною на 6 місяці водила друзів на зимову Гимбу, а коли дитина народилася, перші 9 місяців я намагалася жити по-новому, боролася з частими лактостазами, які перетворювали моє життя на суцільний жах, спостерігала як розвивається дитина, і коли у нього полізли зуби, я взяла його на Драгобрат.
Після вилазки на Гимбу тоді минув рік. Ми жили в готелі, по черзі катали на бордах і гуляли з дитиною, який вже гарно їв прикорм і я подумала, що до травневого першого свого походу він вже готовий. І ми вирушили до Криму. Їхали на машині з Києва з двома ночівлями в Мигії біля порогу Інтеграл і в Олешківських пісках. У Криму залишили машину в Сімферополі і пройшли половину Східного гірського Криму, малюк ще був на грудному вигодовуванні, але і їв м’ясо (зрозуміло, що блендер НЕ візьмеш в похід, тому різали маленькими шматочками і він його жував). Тоді все пройшло настільки легко, що в походи ми почали їздити часто.
У другому поході, вже в Карпатах, я хвилювалась, що син може різко захотіти їсти, а я тільки перестала його годувати молоком. Як же встигнути приготувати щось на пальнику, якщо він вже хникає і просить їсти? Виручало печиво “Марія” в нагрудній кишені. Син їхав на мені в рюкзаку-переносці Deuter, а я подавала йому печиво, поки ми не доберемося до місця привалу. Так я проносила в переносці його три роки, в тому числі ми з ним за спиною застрягали в небезпечних місцях, зависаючи над обривами в Мармаросах і спускалися 13 дюльфером в каньйоні Алака-Сотера в Криму. Брали з собою завжди і вірного пса Вільяма.
Доля розпорядилася так, що з 4-х річного віку ми ходимо вдвох. Перед першим походом з сином, я спробувала одиночний похід і зрозуміла, що удвох з дитиною все набагато страшніше і відповідальності в два рази більше. Зате легко було просити про допомогу у груп, яких зустрічала, якщо раптом що, і навіть автостопили. З тих пір за п’ять років ми побували в різних куточках Карпат і в Туреччині на Лікійці, крім того, постійно їздимо десь поруч, будь-коли можемо виїхати кудись з наметом (Дениші, Коростишів, Трахтемирів і т.д.) і для мене з кожним роком стає все легше, так як вже не треба нести величезний рюкзак (купила малому свій і він несе хоча б свої речі і спальник), вже не треба ходити за ним по п’ятах і оберігати від небезпек, він уже сам знає, що робити можна, а що не можна. Зараз у нього настає нова пора досліджень, коли він часто проситься дійти кудись самостійно, навіть в поході. Трохи страшно самого його кудись відпускати, тому поки думаю, як цю самостійність направити в мирне русло …
Велика передісторія вийшла, тепер перейдемо до моїх рекомендацій.
Маршрут має бути ретельно продуманий з точки зору безпеки: куди можна з маршруту зійти, якщо що, чи є там обриви, бурхливі річки, нестійкі камені (мова про Горгани), небезпека грози.
Маршрут повинен бути адекватний віку дитини.
Хоча в минулому році ми і 20 в день ходили. Але!
Дитина крім походів має десь тренуватися, поки живе в місті, фізична підготовка важлива не тільки для дорослих. Частіше ходіть з ним по горбах в Києві (хто живе тут), наприклад на Лисій горі.
Відповідно негоду перечікуйте в наметі, це туристи-лосі можуть ломиться в дощ на Чорногірському хребту, а дітям це явно не сподобається. І взагалі дивіться погоду заздалегідь (я люблю ходити в період на повний місяць або в стійкий літній антициклон).
Хоча я дуже великий шанувальник горняхи і висоти, сина бережу і в гори вище 2000 м метрів його ще не брала. Нехай подорослішає, перш ніж його мозок вперше зустрінеться з гіпоксією.
Цей гайд написаний і для тих, хто ніколи не пробував, але хотів би піти з дітьми в похід, і для тих, хто ввібрав льодоруб і скельні крючки з молоком матері.
Походи для дітей – це гра і пізнання світу. Я навіть трохи заздрю своєму малому, бо у мене такого в дитинстві не було. Але я пару раз зустрічала людей які мені говорили: “У похід з наметом? Та не дай Боже ще раз в цьому житті !!! Мене батьки в дитинстві тягали в походи, ніколи не забуду цей жах, тепер тільки в п’ятизірковий готель!”
Так ось не зробіть так, щоб ваші діти потім запам’ятали ваші спільні походи таким чином. Ходіть адекватні відстані, не доводьте дитину до стану, коли вона ледве волочить ноги, навіть якщо ви сам давно є супер пупер ультра трейл ранер. Не змушуйте дитину стрибати з вами в крижану річку, навіть якщо ви сто років як моржуєте, краще нагрійте для нього водички і помийте (в крайньому випадку витріть вологими серветками). Не створюйте негативних спогадів, як ви “вмирали, але не здавалися”.
Максималізму і лосизму дитині захочеться, але вже в студентському віці, а потім знову захочеться комфортно себе почувати і столовки в базовому таборі Евересту! В будь-якому випадку насолоджуйтеся тим, що у дитини ще все попереду!
