Ніщо так не вабить людину, як те що заборонене. Будь-яке табу завжди, в усі віки діяло на зухвалі уми однаково – як елементарний виклик. Як ви думаєте, як діє на професійного альпініста саме існування «непідкорених вершин»? Відповідь: пробуджує прагнення. У туристів і любителів реакція інша: виникає цікавість, чому до цих пір на них не ступила нога людини? У даній статті ми докладно і цікаво розповімо про дану гору, а особисто подивитися на неї можна в наших треках у Непалі в області Аннапурни.
Гора Мачапучаре (або Мачапучре – є певні «труднощі» спеллінга з непальської) гордовито розкинулася в самому серці центрального Непалу, поруч з містом Покхара (відстань – близько 25 км на Північ). Гора відноситься до південної частини гірського масиву групи Аннапурни і ледь-ледь не дотягує до класу семитисячника, адже її 6 тисяч 998 метрів вже складно вважати шеститисячником, але, як то кажуть, факт – є факт.
Здійснити самовільну спробу сходження на гору означає не тільки наплювати на релігійні почуття непальців, але і порушити чітку адміністративну норму закону, що тягне за собою жорстку відповідальність. (Для допитливих потрібно відзначити, що смертна кара таки не загрожує – скасована в 1990 році, але розділ XIX непальського кримінального кодексу присвячений релігійним злочинам, за які навряд чи вам просто зроблять сувору догану).
Те, що гора закрита для сходження, – не означає, що ніхто і ніколи не намагався зійти на цю дивовижну вершину. Офіційні джерела гучно стверджують, що за всю історію була тільки одна незавершена спроба британської експедиції зійти на гору. Що примітно, зроблено це було в той же рік, коли прийняли офіційну заборону на сходження, в тому ж 1957 році. Однак серед альпіністів ходять чутки про те, що широко відомий у вузьких колах авантюрист-одинак з Нової Зеландії на ім’я Білл Денза в 1980х роках підкорив цю гору на свій власний страх і ризик. Подейкують, що йому вдалося зійти ще на кілька заборонених законом для сходження гірських вершин. Будучи людиною замкнутою, він таємницю про справжність свого сходження на Мачапучаре забрав з собою в інший світ, коли потрапив під лавину в 1983 році під час чергової своєї авантюри. Справедливості заради, потрібно сказати, що є-таки одні легальні маловідомі мешканці гірських схилів Мачапучаре, яким можна сміливо розгулювати схилами гори. Це тибетські вухаті їжаки, побачити яких вже велика удача.
Розповідати про Мачапучаре і не розказати про британську експедицію 1957 року – злочин. Тому варто коротко згадати про їх досягнення, які докладно і художньо описані в книзі «Climbing the Fish’s Tail» (1958) одного з реальних учасників того сходження – Вілфріда Нойса.
Складний і небезпечний маршрут, обраний експедицією, був найоптимальнішим і найбільш прийнятним з усіх альтернативних. Початок спроби сходження датований 18.04.1957 з Покхари і 02.06.1957 альпіністи здалися, так як втратили точні координати потрібної вершини, пішов сильний снігопад, та й перехід до крутого схилу після тріщини в сніжно-льодовому схилі (бергшрунд) був майже нереальний, а стрімка стіна за нею і зовсім була суцільно з льоду. Примха природи зігнала альпіністів з вершини, адже їх подальше сходження було більш ніж вірною загрозою для життя.
Справжньою сенсацією в альпіністському середовищі були публікації в безлічі газет 1957 року текстів про те, що Мачапучаре підкорена. Однак, це – неправда, адже британські альпіністи не змогли подолати останні 50 метрів до піку. Саме не змогли подолати, а не ініціативно зупинилися, щоб не образити релігійні почуття жителів. Ви можете собі уявити, як було прикро альпіністам, які були в кроці від сходження, адже його їм би зарахували, якби вони піднялися на вершину, не доходячи до неї на умовну висоту (для прикладу, «офіційно вчинене» сходження на Канченджангу в 1955 року було зупинено в 1,5 метрах від вершини в знак пошани і поваги до місцевої релігії).
От так все і закінчилося, але віруючі знаходять в цьому сакральний сенс. Мовляв, небажані гості в будинку Шиви повинні і так радіти, що повернулися живими! Хіба хтось не розуміє, що це урок усім наступним бажаючим! Хто не знає істини, що уроки слід правильно розуміти і адекватно на них реагувати? У підсумку, надалі – жодна жива душа на гору не зійде!
Автор статті: Андрій Литвинчук
Піднятися на вершину Мачапучаре ми вам не пропонуємо, але вдосталь розглянути її з усіх боків і пофотографувати з різних ракурсів можна в таких наших програмах: