Кетскі в Україні. Інтерв'ю з Михайлом Журавлем та Андрієм Неньком

Кетскі дозволяє райдерам без особливих зусиль потрапити в справді унікальні локації, недоступні з верхніх станцій підйомників.

Але ж як все починалося? Чому саме Драгобрат став меккою українського фрірайду та беккантрі? Про те, як розвивався гірськолижний рух на Драгобраті та про зародження фрірайду на його схилах ми запитали у Михайла Журавля – його родина була однієї з найперших, хто почав на Драгобраті бізнес, і у Андрія Ненька, керівника школи фрірайду та гіду компанії Golden Ride.

— Михайло, скажи, як давно твоя родина працює на Драгобраті, з чого все починалося?

— Все почалося з мого діда Журавльова Олександра Афанасійовича, він в гірськолижному спорті великий ентузіаст. Довгий час працював тренером в Ясінянській гірськолижній школі. Ще до появи Драгобрату як курорту, вони проводили там збори, везли туди переносні підйомники, сніг там лежав до червня. 

Щоб ви розуміли це були 70-80-ті роки минулого століття.

Свій будинок на Драгобраті дід збудував в 1997, коли мені було 7 років, з того часу я там кожну зиму від початку й до кінця снігу.

— Знаю, що ти займався гірськолижним спортом? Розкажи, як від "зубочисток"-слаломок ти прийшов до сноу- та навіть сплітборду?

— На лижі я став в 1996 році, вибору тоді не було, або ти стаєш на лижі або на лижі)))

Так як по батьковій лінії всі професійні гірськолижники, а дід з бабцею тренери, то внук  має тренуватись. Але мені з дитинства не цікаві були досягнення за які ти отримаєш грамоту, а от просто кататись це був кайф, досі люблю відчуття в тілі під час їзди.

 Я йшов кататися зранку і повертався коли вже підйомники вимикались, завжди мене тягнуло за межі траси, там де не всі можуть проїхати. І от в 2002 я побачив на Драгобраті сноубордиста, з того моменту все пішло інакше. Це досить суттєво вплинуло на моє життя. Для мене сноубординг це не про адреналін чи екстрим – це процес, ритуал. Якщо є можливість кататись я катаюсь і тут важлива не кількість, а якість, так я прийшов до спліта. Люблю природу, люблю тишу, обожнюю ходити і довго вибирати схил для спуску, сплітборд підходить для цього ідеально.

— Сплітборд. Чи має він майбутнє в Україні?

— Звісно має і це майбутнє вже настало, просто він вимагає певних умов які далеко не всім підходять. Перше це твій фізичний стан, друге це можливість придбати необхідне спорядження, воно далеко не дешеве, тому у нас практично нема прокатів де люди могли б спробувати і вирішити треба воно їм чи ні. Є ще третє, четверте й п‘яте але я про то не буду казати)

— Фрірайд на Драгобраті – як ти бачиш його розвиток в найближчі 5 років?

— Фрірайд на Драгобраті… Я бачу два напрямки: це ратраки і скітур. 70% людей буде лізти на ратрак, 30% буде скітурити. Люди починають цікавитись лавинною безпекою і це добре, бо є ті хто може проводити лекції та навчати поводженню в горах аби було бажання. І краще хай воно буде, не варто недооцінювати «малі Карпати». 

— На твою думку, чим так привабливий Драгобрат?

— Мені важко дати об‘єктивну думку, бо я тут живу. Із спостережень за приїжджими, бачу що їм подобається місце, природа. Тут вона дуже різноманітна. Сніг тут природній, його не буду навіть порівнювати зі стріляним з гармат.

— Якби в одну секунду можна було щось змінити на Драгобраті – це б було?...

— Очисні системи, чисті струмки без каналізації, організований вивіз вторсировини, екологічна інспекція. Це як на мене основа, поки ми не почнемо дбати про природу Драгобрат буде ставати гіршим. Інфраструктура, дорога , єдиний скіпас це все також потрібно але тільки після того як ми навчимося ЕКОЛОГІЧНО поводитись та ЕКОЛОГІЧНО вести бізнес.

— Яка твоя сніжна мрія, де було би цікаво покататися?

— Моя сніжна мрія це високі гори: Альпи, Кавказ, Гімалаї, Північна Америка. Хочу покататись десь там, але видно, не достатньо, бо ще ніде не був)))

— Що порадиш фрірайдерам-початківцям?

— Покращуйте техніку, вивчайте гори, дізнавайтесь які є причини та наслідки нещасних випадків через халатне ставлення. Не дозволяйте амбіціям брати верх, будьте чесними з собою. Дбайте про здоров‘я, бо без нього не буде ніякого фрірайду))

Тепер перейдемо до запитань до Андрія Ненька

— Андрію, привіт! Скажи, з чого і як починався сноуборд для тебе?

— Мій сноуборд-шлях розпочався абсолютно нестандартно: ще у 2008 році з придбанням першого сноубордичного комплекту. Це була базова all-mountain модель, стандартні кріплення та черевики. Цікаво, що перш ніж навчитися перекантовуватися, вже у перший свій сезон я почав стрибати та робити фрістайл трюки. Прогрес пішов дуже швидко, бо перед цим я активно займався таеквондо і тіло було у відмінній формі. Мабуть вже тоді стало зрозуміло, що просто катання по трасам – це не для мене.

— Як трапилося, що з усіх гірськолижних курортів світу і України, доля занесла тебе саме на Драгобрат?

— Драгобрат – це справді унікальне місце і у мене враження, що він сам мене покликав. За більше десяти років роботи з клієнтами в цьому місці я розумію, що Драгобрат не залишає нікого байдужим! Ти (або радше він) або не приймаєш його, або закохуєшся на все життя. Мій випадок, якраз, другий – у нас із Драгобратом взаємна любов. 

У мій перший день на Дразі був непроглядний туман – суцільне молоком, і було геть не зрозуміло, де ти знаходишся і куди взагалі їхати. А ось на другий трапилася магія – з такого ж молока, піднімаючись на бугелі Курятні, ми виїхали над хмарами в яскраве сонце і тільки засніжені вершини стирчали вище хмар. Той, хто хоч раз був в горах вище хмар зрозуміє мене – це дивовижне видовище, коли здається, що ти стаєш ближче до самого Бога.    

— Ти стояв у витоків зародження фрірайду на Драгобраті, як явища. Розкажи, як це було?

— Невдовзі після того, як я почав їздити на Драгобрат, я переїхав жити у Карпати в місто Косів. Вже тоді були популярні автобусні тури в Буковель/Драгобрат і ми заснували свою компанію. Драгобрат приваблював своїми можливостями у позатрасовому катанні. В ті роки на фрірайд на Драгобраті виїжджали лише на Жандарм і Близницю. Дехто вже катав досить серйозні споти – схили Близниць і так звані “Сельодки” або “Церкви” (технічно складні спуски з кутом нахилу більше 45 градусів). Вже в той час або з ГК Драгобрат, або з верхньої станції підйомника Карпатська Чайка і до Жандарму почали їздити ратраки (на той момент це більш нагадувало свого роду сноу-таксі і послуга коштувала 50 грн/людини за один підйом). Найпоширенішим запитанням після висадки з ратраку було щось типу: “ок, а куди тут їхати?”.

Власне ми в наших турах відмовились від розповсюдженого алкотрешу і зайняли нішу саме фрірайду. Вже тоді почались перші вилазки у сайдкантрі (беккантрі) на Застіжжя.
Пам’ятаю, як старенький ратрак Тараса Ковбаснюка робив перші спуски на зворотню сторону Стогу. Ми навіть вже внизу після спуску завели групою цей ратрак з товкача, коли у нього сів акумулятор. Але початок кетскі було покладено.

Вже тоді я розумів, що самі цікаві схили і найкращий сніг знаходиться десь там трохи далі, і для того, щоб мати змогу його розкатувати, райдеру треба постійно рости, вчитися техніці, а також іншим складовим фрірайду. Тому що фрірайд – це не про лижі, це вже про гори. І це точно не про пункт призначення, а про шлях.  

Для мене серйозним level-up, зміною світогляду та підходу до гірськолижного бізнесу стали ті сезони, які я провів у великих горах Кавказу, працюючи з компанією Wild Guru. Там вже гіди працювали за міжнародними гірським стандартами якості і це відкрило мені очі на абсолютно інший підхід до фрірайду та ставлення до самих клієнтів і їхньої безпеки. За ті два сезони були обкатані всі можливі споти для катання в околицях Гудаурі та Великого Кавказу, в тому числі були зроблені першопроїзди в цікавих та іноді стрьомних локаціях. Вишенькою на торті того періоду стала скі-альп експедиція на Тянь-Шань і розкатка льодовика Туюк-Су.

— Кетскі. Чому саме на Драгобраті? 

— Взагалі кетскі – це дуже крута пропозиція для фрірайду, з доволі низьким порогом входу для райдера. Тут не потрібно великих трудозатрат, щоб дістатися до старту маршруту пішки (бутпакінг), або на скітурі – тебе возять. За день клієнт може розкатати від 6-8 спусків різного ступеню складності – від широких полів цілини до крутих і стрімких кулуарів, powder pillows і дропів. Catskiing набагато більш фінансово доступна послуга ніж її літаючий аналог – Heliskiing. По-перше, це на порядок дешевше, а по-друге, набагато простіший risk management. На гвинтокрилі виліт можливий за справді ідеальних погодних умов, коли ратрак з досвідченими гідами може безпечно виїхати у мінливу хмарність.

Заброска райдерів на спот за допомогою ратраку – дуже популярний у всьому світі вид фрірайду.    

Чому саме Драгобрат? Свидовецький хребет, на якому розташований гк Драгобрат, – це справді зручне місце для проїзду самого ратраку і супер різноманітне для катання. Великі масштаби альпійської та лісової зони дозволяють катати як при хорошій видимості, так і знайти правильні локації у фірмових “Драгобратських ялиночках” під час обмеженої видимості.

— Чи популярний Драгобрат закордоном? І, якщо так, що саме в ньому так приваблює райдерів?

— Завдяки розвитку скітуру та фрірайду на Драгобраті, а також дякуючи його суворій красі і свого роду “дикості”, серед клієнтів у нас часто зустрічаються і європейці (або ласкаво “європулі”). Сам курорт хоч і розташований на відносно невеликих висотах – 1300-1881м – але має всі характеристики високогірного. Охоплює три зони: лісова, субальпійська та альпійська, має відповідний рельєф і величезну територію за межами гірськолижної інфраструктури, придатну для беккантрі.

Якщо порівнювати вартість послуги catski в Україні та, умовно кажучи, в США/Канаді, різниця в ціні буде колосальна. Окрім того, за словами наших друзів і клієнтів із-за кордону, у нас відносно недорого, але смачно готують і весело частують.

Я вважаю, що розвиток таких напрямків у фрірайді, як catski та скітур – абсолютно правильний та класний крок для популяризації Драгобрату серед райдерів з інших країн. Це – крок у майбутнє! 

— Чого, на твою думку, бракує Україні, щоб стати потужним фрірайд спотом для іноземців?

— В першу чергу, нам не вистачає розвиненої гірськолижної інфраструктури. Якщо казати про Драгобрат, то це і адекватний під’їзд до курорту, і єдиний скіпас, і належна утилізація відходів життєдіяльності готелів, співпраця та колаборації бізнесів один з одним. Другий, не менш важливий, фактор – це грамотний підхід (за світовими стандартами якості) тих, хто надає послуги фрірайду. 

Серед основних завдань школи фрірайду Golden Ride та кетскі сафарі є якраз розвиток послуги фрірайду за такими високими стандартами. Фрірайд має бути безпечним!

Якщо казати про те, як побудований фрірайд напрямок в Європі, то тут з клієнтами працюють професійні гіди з відповідною освітою та кваліфікацією, мають відповідну оплату своєї праці – тобто клієнт знає за що він платить, фрірайд маршрути в межах певного регіону чітко прописані, працюють лавинні служби та прогнози. 

На жаль, в Україні люди ще тільки звикають думати в перспективі 5-10 і більше років вперед, для цього потрібно співпрацювати, відкриватися і розвиватися. Багато хто скоріше думають, як швидко і сьогодні зрубати куш та й не паритися днем завтрашнім. Але це безперспективно, треба думати наперед.

— Які твої плани на сезон?

— Цього сезону ми разом з сім’єю Журавльових та особисто Михайлом, а також із компанією Кулуар, що є лідером на ринку туристичних подорожей в Україні, запускаємо послугу кетскі-сафарі на ратраці, а також плануємо спробувати абсолютно новий продукт – кетскі беккантрі. Окрім того, продовжимо проводити школи фрірайду для лижників та сноубордистів, будемо розвивати скітур на Свидовецькому хребті та в цілому, в Україні. Саме це – передові європейські лижні тренди, які ми, із кількарічним запізненням, наздоганяємо. 

— Які фрірайд мрії маєш?

— Як гід мрію про сильних та цікавих клієнтів, з якими і сам розвиваєшся, а їм відкриваєш нові горизонти в катанні фрірайду.

Як райдер мрію та планую серйозні експедиції на Аляску, Гімалаї та в екзотичні високогірні системи. 

— Що порадиш фрірайдеру-початківцю?

— Дуже раджу підійти до питання фрірайду відповідально та серйозно. Обов’язково займайтесь ЗФП і вдосконалюйте ПРАВИЛЬНУ техніку, не вчіться у друзів, бо вони часто несвідомо роблять вам ведмежу послугу, навчаючи неправильній техніці, а краще із інструктором, який вчить по міжнародній методиці. Тому що помилки у техніці на трасі не дуже помітні, а при виході на природній сніг одразу вилазять боком. Перевчитися з неправильного на правильне значно важче, ніж навчитися з нуля.

Не нехтуйте безпекою, пройдіть школи фрірайду – там вже все розкладено по поличках – врешті решт зекономите і час і гроші на розвитку і захистите себе від непотрібних помилок. Та ретельно обирайте тих, з ким катаєте – або дійсно надійні партнери по команді, або перевірені кваліфіковані гіди!