Вершина Кіліманджаро манить сходжувачів зі всього світу. В даній статті ми розповімо чому, та порівняємо маршрути сходження на найвищу гору Африки, щоб кожен зміг вибрати найкращий для себе варіант.
Кіліманджаро являє собою стратовулкан – вулкан конічної форми із низкою шарів затверділої лави. До масиву Кіліманджаро відносять три великі структурні одиниці, а саме: конус Кібо із найвищою точкою Ухуру (5895 м), середній конус – Мавензі (5145 м) та найнижчий конус Шира (3962 м). Сказати достеменно, коли утворилася ця вершина, важко, але можна впевнено стверджувати, що їй понад два мільйони років. По різним рейтингам гора входить в першу десятку найгарніших вершин світу та в трійку найгарніших вулканів. Сходження на Кіліманджаро входить в програму “Сім Вершин” - сходження на найвищі вершини всіх континентів.
Також варто відзначити, що Кіліманджаро є найвищою окремо стоячою вершиною світу і тут лежать найвищі льодовики африканського континенту. На жаль, щороку їх кількість зменшується, але це привід якнайшвидше приїхати сюди, щоб побачити все на власні очі.
Походження назви гори Кіліманджаро не є однозначним й думки дослідників дещо різняться, всі науковці з цілого світу намагаються висунути свої цікаві теорії.
Вперше для європейців найвища вершина Африки була відкрита 11 травня 1848 року німецьким дослідником Йоганнесом Ребманном, він же став і першим європейцем, котрий увійшов в Африку зі сторони Індійського океану. Тоді ж один із перших варіантів тлумачення назви гори звучав так: “Кіліма” – гора, “Нджаро” – царство холоду. За іншою версією стверджували, що назва з мови суахілі перекладається як “гора, котра виблискує”.
Зокрема відомо, що у Європі назву “Кіліманджаро” почали використовувати ще з 1860-х рр. Саме тоді відомий німецький мандрівник Людвіг Крапф у своїх нотатках писав, що місцеві племена звуть цю вершину “Кіліма-Ньяро”, і трактується з мови кічагга “kilemanjaare” як “гора караванів”. Згодом у 1885 році все той же Людвіг Крапф дослідив, що згідно з місцевим діалектом мови суахілі ця назва трактується як “велична гора”. Низка науковців того часу погодилася лиш на тому, що перша частина топоніма “Кіліма” в тлумаченні місцевого населення дійсно трактується як “гора”.
З 1880-х рр. вулкан відійшов до територій, що перебували під впливом німців у Східній Африці, й інтерпретували назву з суахілі на вільну німецьку мову як “Кіліма-Ндшаро”. Ганс Майєр – відомий німецький дослідник Східної Африки, після першого сходження на вулкан Кібо 5 жовтня 1889 року, дав вершині іншу назву. Відтепер вона називалася “Кайзер-Вільгельм-Шпітце”. Цей топонім прижився аж до 1964 року, тоді Танзанія отримала незалежність й змінила назву найвищої гори на “Ухуру Пік”, що перекладається з мови суахілі як “пік свободи” й використовується у вжитку дотепер.
На сьогоднішній день є сім маршрутів, котрими можна здійснити сходження на гору Кіліманджаро і один – восьмий маршрут, лише для спуску.
Схема маршрутів на вершину Ухуру пік 5895 м (коричневим кольором зазначений Північний траверс)
Марангу – є одним із найлегших маршрутів сходження на Кіліманджаро. На жаргоні місцевих провідників через свою популярність отримав другу назву “Кока-Кола”. Вважається одним із найбільш легких та пологих маршрутів для сходження, проте сумарний кілометраж від точки старту до фінішу через вершину становить близько 68 кілометрів. Це єдиний маршрут, який обладнаний всіма мінімальними благами цивілізації: будиночками, водою, іноді подачею електроенергії. Обравши сходження цим шляхом, також буде нагода сходити в радіальний вихід до підніжжя Мавензі – один з кратерів Кілі, але в притулку Хоромбо потрібно буде затриматися аж на дві ночівлі.
План-схема сходження на г. Кіліманджаро (5 895 м) по маршруту Марангу
Із суттєвих недоліків можна виокремити лише досить великий кілометраж, який потрібно проходити щодня, значно менше часу лишається на відпочинок, сипучий підйом по серпантину під час штурму та аж два кілометри, які потрібно пройти по краю кратера, аби дійти до вершини, і стільки ж, аби вернутися назад. Загалом для досягнення цілі, обравши цей маршрут, слід затратити 6 днів, а повернення вниз відбувається тією ж дорогою. Цей маршрут доволі швидкий, комфортний та бюджетний, тому й користується великою популярністю.
Мачаме за своєю популярністю не поступається маршруту Марангу. Тамтешні провідники ще жартома називають його “Маршрутом Віскі Рут”. На сьогоднішній день це один із найбільш красивих маршрутів до вершини Кілі. Він є більш складним від першого варіанту – Марангу, але разом з тим більш логічний і зручний.
План-схема сходження на г. Кіліманджаро (5 895 м) по маршруту Мачаме
Старт Мачаме розпочинається серед густих нетрів вологих лісів на південному схилі гори Кіліманджаро. В другій своїй частині він зливається з двома іншими гілками маршрутів: Лемошо nf Умбве в таборі Баранко. Таким чином конфігурація треку дає змогу оглянути головну вершину дещо під більшим ракурсом. Загалом на весь шлях для цього маршруту слід закласти 7 днів. Потенційно можна подолати його і за шість, проте для виконання такого завдання всім учасникам групи знадобиться хороша фізична підготовка, попередній досвід перебування на такій висоті, обізнаність поведінки свого організму в умовах кисневого голодування та попередня набута акліматизація.
Варіант програми із закладеними семи днями може бути оптимальним для пересічного середньостатистичного туриста.
Ронгаї – єдиний маршрут на “дах Африки”, що пролягає на північному схилі гори поряд із Кенійським кордоном. Сходження бере свій початок від містечка Лойтокіток, звідси й друга назва цього маршруту. Через значну віддаленість від основних туристичних міст Аруша і Моши, логістика й під’їзд безпосередньо до маршруту є більш ускладненими й вимагають значно більших затрат часу. Такі передумови стали чинником низької присутності горосходжувачів та досить малої концентрації туристичних груп. Отож, цей варіант для сходження можуть собі взяти на замітку любителі усамітнення, аби побути наодинці з природою й сповна нею насолодитися.
Чи не найбільш сприятливим фактором на користь вибору цього маршруту стануть погодні умови, які тут панують, та мікрокліматичні особливості північної експозиції схилів – тут випадає найменша кількість опадів, а також найменше поривчастих вітрів. Варто віддати перевагу цьому варіанту для сходження особливо в сезон дощів. Цей маршрут не буде таким контрастним, як варіанти з півдня, проте він проходить крізь заповідник, а в ході акліматизаційних прогулянок буде можливість підійти ближче до вулкану Мавензі та однойменного озера. У нижній частині треку можна буде побачити сосновий ліс та безліч мавпочок – колобусів з розкішними пишними хвостами.
Переходи між таборами характеризуються як відносно короткі й пологі. Для досягнення головної вершини в програму слід закласти 6 днів – для більш досвідчених мандрівників, та 7 днів – для початківців та любителів, аби комфортно й безпечно почуватися на висоті. Ронгаї використовується лише для сходження вверх. Четвертого дня маршрут Ронгаї зливається із маршрутом Марангу в притулку Кібо Хат. Спуск вниз здійснюватиметься або до виходу Мвека, або до Марангу.
Маршрут Шира є одним із двох західних маршрутів, фактично корелює й в більшій мірі повторює маршрут Лемошо. До старту трекінгової частини всіх горосходжувачів підвозять на машині до висоти 3400 метрів. Це негативно відбивається на самопочутті, адже вже на старті маршруту в усіх учасників групи можуть бути всі ознаки гірської хвороби. В загальному цей варіант сходження можна охарактеризувати як дуже тривалий і повільний, вимагатиме 7 днів для досягнення вершини гори. При тому, що за своєю колоритністю, красою й первозданністю ландшафтів не поступається Мачаме. Цей шлях до вершини буде оптимальним справжнім природолюбам, аби мати змогу пізнати незаймані людиною куточки дикого світу. Від табору “Шира Кейв Кемп” маршрут Шира об’єднається із другим західним маршрутом Лемошо, відтак людей на стежці стане відчутно більше. Спуск вниз з гори здійснюють по маршруту Мвека.
Ще раз звертаємо вашу увагу на те, що маршрут Шира обирають виключно підготовлені альпіністи, котрі мають досвід сходження на значні висоти впродовж короткого проміжку часу й швидко адаптуються до екстремальних чи стресових для організму ситуацій.
Другим західним маршрутом до вершини Кіліманджаро є Лемошо. Його визнано як один з найдовших маршрутів для сходження, протяжність від старту до фінішу становитиме понад 70 км. Це улюблений маршрут відомого американського альпініста Скотта Фішера, а він не раз бував навіть на Евересті.
Під час сходження потрібно буде добре постаратися, аби зустріти людей на шляху, так як маршрут є найдорожчим в порівнянні з усіма іншими, власне через свою протяжність. Відтак вас точно не турбуватиме присутність інших людей поруч з вами, принаймні в першій його частині до злиття з іншими маршрутами. Для проходження Лемошо слід закласти щонайменше вісім днів, проте деякі любителі розтягують його аж до десяти. Рельєф є доволі пологим, а перша ночівля на скромній висоті 2650 метрів. Такі передумови сприяють досить хорошій акліматизації учасників групи впродовж всієї трекінгової частини. На Лемошо буде можливість побачити мавпочок-колобусів та одні з найгарніших панорам плато Шира. В таборі Шира-Плато є меморіальна табличка альпіністу Скотту Фішеру, а також лежать залишки кісток слона. Це свідчить про те, що сюди колись доходили ці тварини. У своїй другій частині цей маршрут поєднається з маршрутами Мачаме, та від табору Баранко - з Умбве. Спуск вниз з гори здійснюватиметься до Виходу Мвека через Міленіум Кемп.
В категорії найдовшого за протяжністю маршруту перше місце впевнено займає Північний траверс. Це новий маршрут до вершини Кіліманджаро. Свій початок бере від воріт Лондороссі й перші два дні повністю проходить тим же шляхом, що й Лемошо. На плато Шира від Лавової Вежі стежка звертає на північ та тягнеться більш протяжним шляхом – північним цирком кратера. В той час як всі інші маршрути прокладені південною частиною гори долиною Баранко. Для проходження маршруту слід закласти щонайменше 10 днів.
Північний траверс ідеально підійде для професійних фотографів, так як природа тут в гарно збереженому стані, а сама вершина щораз відкриватиметься у новому, ще більш цікавому ракурсі.
І ми підійшли до огляду маршруту, котрий прийнято вважати найскладнішим з усіх відомих на сьогодні. В низці інформаційних описів за різними джерелами маршрут Умбве позиціонують як небезпечний і достатньо складний. Проте зараз маршрут змінений від оригінального і вже на третій день зливається з іншими. За протяжністю й положенням щодо вершини, Умбве є найбільш прямим та коротким маршрутом. Тамтешні провідники на місцевому жаргоні називають його як “Дабл Віскі”. На описі й огляді цього маршруту зупинимося більш детально, так як це основний шлях, яким проходять саме наші сходження.
По-перше, це найкоротший шлях до успіху, по- друге, він найменш людний. Вагомими факторами при виборі саме цього варіанту також стали короткі та швидкі переходи між таборами, що в кінцевому результаті дозволяє всім нам мати вдосталь вільного часу на сон та відпочинок, оскільки до всіх штурмових таборів ми приходимо в обідню пору. Любителям поробити красиві світлини буде резерв дня для улюбленої справи. В той час як на інших маршрутах групи людей збираються в затяжні черги, ми перші два дні наодинці з природою в повному усамітненні милуємося мальовничими видами та різними загадковими звуками, що постійно долинають із-за гілля дерев густих джунглів. Ах, так, ледь не забули зауважити, це дійсно один з лідерів з-поміж всіх маршрутів за контрастом природи і її красою. Окрім всього вище зазначеного, перевагою Умбве є те, що сходження відбувається одним шляхом, а спуск – зовсім іншим, що дає можливість побачити одразу два маршрути в одній програмі.
Доїзд до початку трекінгової частини є дуже зручним та економний в часі. Починається від воріт Умбве на висоті 1660 метрів. Це все дозволяє ще далеко до обідньої пори розпочати сходження першого дня програми до табору “Умбве Кейв Кемп”. В цій частині джунглів також водиться багато різноманітних мавпочок, не потрібно бути дуже уважним, щоб побачити їх.
Безліч місцевих рослин ендеміків, які можна побачити в національному природному парку Кіліманджаро, зростають вздовж всього маршруту Умбве. І вже другого дня буде нагода познімкувати рослинки, які дуже подібні до великих кактусів – сенеції та лобелії, котрі зустрічаються виключно на Кіліманджаро. Вільний час другої половини дня можна використати саме для пошуків та вивчення цілої низки багатої флори на схилі цієї частини гори.
Профіль-схема підйому-спуску на вершину гори Кіліманджаро (5895 м) по маршруту Умбве
На третій день маршрут Умбве зливається з іншими, та від табору Баранко до табору Каранга поведе нас через “стіну на сніданок”, але не варто перейматися, якщо ви ніколи не займалися скелелазінням. Там вже давно протоптана хороша широка висхідна дорога, котра змійкою огинає всі складні ділянки й дрібними “сходинками” веде вверх. До речі, саме на цій частині маршруту виходять чи не найколоритніші знімки. А з перевалу Баранко можна милуватися розкішним видом на ще один вулкан – Меру, тут він відкривається у всій його красі з одного боку, та пік Ухуру – з іншого. Прекрасна місцина. На підході до Каранга вулканічний ландшафт набуває яскравих червоних кольорів, а химерність скель та їх морфологія нагадують нам вулканічні ландшафти “маленької Ісландії”.
План-схема сходження на г. Кіліманджаро (5 895 м) по маршруту Умбве
Перехід в штурмовий табір досить швидкий і короткий, окрім того, постійно супроводжується неперевершеним видом на південно-східний гребінь гори Кіліманджаро. Між скель часто можна помітити маленьких кумедних сірих гірських мишок, котрі полюбляють підгодовуватися біля туристів. Як правило, всім групам вистачає часу, щоб до обіду сходити на радіальний акліматизаційний вихід до Косово Кемп та повернутися назад в Барафу й лишити при цьому всю другу половину дня для відпочинку і сну перед основним сходженням.
Вихід до вершини із штурмового табору розпочинається опівночі. Дуже повільним темпом, котрий обирають місцеві провідники та саміт-портери, що супроводжуватимуть вас. А щоб серед ночі під час руху не дуже хотілося спати – провідники гучно та бадьоро співатимуть місцевих ритмічних пісень, це триматиме вашу увагу.
На вершині ми будемо на світанку – оптимальний час, коли видимість сприятиме тому, щоб роздивитися всі види навкруги: горизонт, кратер, льодовики тощо...
Спуск відбуватиметься до табору Мвека. Головною особливістю шляху Мвека є те, що ландшафт та рослинність дуже різняться від всіх попередніх днів. Тут на високих кущах зростають великі квіти протеї – ще один рідкий ендемік схилів гори Кіліманджаро.
Ранок останнього дня в таборі Мвека розпочнеться гучними веселими танцями та співами ваших портерів та провідників – так вони вітатимуть вас із успішним сходженням на Ухуру пік, найвищу вершину Африки!
У практиці сходжень виділяють ще один, дев’ятий, маршрут – Лава Тавер. Ми не будемо зупинятися на його описі й характеристиці, оскільки офіційно цей маршрут закритий і здійснити сходження в наш час на вершину Кіліманджаро цим шляхом, через танення льодовиків й часті каменепади й обвали, неможливо!
Ми наполегливо рекомендуємо віднестися до вашого сходження на гору Кіліманджаро дуже відповідально! Наші гіди та місцеві провідники забезпечать максимальний рівень безпеки та комфорту під час сходження. Проте не слід забувати, що висота гори є дуже великою й може сильно відобразитися на самопочутті й здоров’ї непідготовленого туриста.
Бажаємо приємних сходжень та дійти до вашої вершини!
Якщо на Кіліманджаро - то з Кулуар!
Текст і фото: Андрій Пилипюк (Fb: Andrzej Pylypiuk)
