Початок подорожі дивіться у відгуку “19 днів північного літа – частина 1“
Спочатку хотіли поїхати на Фломську залізницю (Flåmsbana) – ту, що дуже стара й красива, через тунелі, повз гори, водоспади, фіорди. Але вийшов Берген-день – ми були черговими, тож залишилися готувати обід, ну і, звісно, ще блукати містом.
Сьогодні було прямо тепло, і ми, звісно, пішли, як ви думаєте, куди? правильно, на гору!)) Флейен (Fløyen), ну це, звісно, не прям там горааа, 425 м усього, але якщо йти не серпантином, а навпростець, виходить дуже навіть крутий нахил 
Красива, зелена, з кущами чорниці й малини і з туристами. Згори відкривається панорамний вид на центр міста, але дуже-дуже багато людей, тож ми не стали там затримуватися, зате вибрали наступну зупинку
А от район Nordnes нам припав до душі – спокійний, тихий, милі будиночки й кафешки, малолюдний, але зовсім близько до центру. Довго сиділи на набережній, дивилися на кораблики, що снували туди-сюди, на чайок і хмари.
Увечері знайомилися з новими учасниками групи, грали в уже улюблений капелюх, розгадували фокуси з коробочкою, бітбоксили й співали пісні.
Сьогодні початок другого походу – до Язика троля, чому ми невимовно раді, бо трохи засиділися в місті. Але оскільки серед нас були нові учасники – день був акліматизаційний. Автобус висадив нас біля містечка Odda, де ми розбили табір і пішли куди? ні, не в гору) а на риболовлю!
Odda дуже маленьке містечко, що лежить між двома красивезними великими озерами, пройшли ми його наскрізь, мабуть, за пів години, а далі – уздовж бурхливої гірської річки на пошуки рибного місця) Упіймали ми рівно – нічого, зате весело й красиво провели день! А ввечері були посиденьки біля багаття, показуха/крокодил.
Сьогодні перший день треку навколо прекрасного озера Ringedalsvatnet. На таксі ми доїхали до початку підйому, ознайомилися з картою маршруту, рюкзаки на плечі й – уперед. За перші 2 км треба було набрати 950 м висоти – найважча ділянка, плюс багнюка, яку до нас цього дня розмісили стотищ туристів.
Маршрут сьогоднішнього дня, основна мета якого – Язик троля, як ви розумієте, неймовірно популярний і розрахований на те, що люди піднімуться налегке, пофоткаються й спустяться того ж дня, що, власне, і відбувається в переважній більшості випадків, тому потік туристів, звісно, вражає.
Погода була тепла, але хмарна й волога, а місцевість, якою ми йшли, була вся порізана струмочками, річечками й малесенькими озерцями.
Озеро Ringedalsvatnet ми полюбили з першого погляду – воно просто неможливо синього кольору, і ця світла рівненька облямівка довкола, і круті гори.. Пам’ятаючи, що йтимемо ми безпосередньо навколо цього озера, я прямо передчувала, що милуватимуся ним постійно й безперервно, а дзуськи мені)
Дійшли ми нарешті до тадададаатадааам Язика троля! І як ви думаєте, що ми побачили першим ділом? правильно, чергу)) велику таку, довгу, щоб зайти на язик, швиденько сфоткатися й назад. Але коли ми пройшли трохи далі, відкрився приголомшливий вид на Ringedalsvatnet, але й він зник у густому тумані буквально за 5 хвилин, ніби хтось гумкою стер нам усю картинку. Тож ми вирушили шукати місце для стоянки в надії, що туман розсіється.
Усім давно очевидна істина “там, де багато людей, там купа сміття”, навіть у норвезьких горах підтвердилася 
від цього колективного несвідомого така злість бере! До речі, ми своє сміття носили до кемпінгів чи міст, бігали горами за випадково вилетілим фантиком, навіть наші курці складали всі недопалки в пластикові пляшки й носили з собою.
Після пісень під гітару й вечері ми вирішили піти на Язик, попри все ще густий туман, зате черги на фото не було)))
Коли зовсім нічого не видно далі двадцяти метрів, то зовсім навіть і не страшно, хоча загалом ця скеля, що виступає над прірвою, виглядала не дуже надійно)) з такими, знаєте, тріщинами біля основи)) Коли сідаєш на край і звішуєш ніжки, довкола біло-біло, і лише трохи нахилившись уперед разом із сильним потоком вітру, розумієш, що перебуваєш високо над землею.
Уночі був мороз, і зранку не дуже хотілося вилазити з намету, але, переборовши себе, ми таки пішли на Trolltunga, поки не було туману. І що я вам скажу, не пам’ятаю точно, 7 це було чи 8, але вже була черга з 3 людей!!! Без туману, звісно, страшніше й так хвилююче кілька фоток для галочки й бігом снідати. Дуже прикро, що кількість людей і погода не дали вповні насолодитися краєвидами й чарівністю місця, але що вдієш, популярні місця вони такі.
Пів дня ми йшли в дуже густому тумані та ще й снігами, атмосфера була таємничо-містична, зустріли групу дівчат з Англії, здається, які кілька разів губилися. Узагалі там, де ми ходили, маршрути були марковані дуже добре, але в умовах такої низької видимості без електронних gps легко заблукати.
Пройшли повз два великі озера й ГЕС, лінії електропередач якось дуже псували загальну картинку, та й, чесно кажучи, усвідомлення того, що наша подорож наближається до кінця, навівало сум-печаль.
Остання ночівля в горах була фантастична – на березі красивезного озера. Багато хто вирішив спати в будиночку, але, звісно, не ми 
Кілька слів про хатину: у ній було, здається, кілька кімнат і купа їжі, снеків та іншого, прайс і журнал, і нікого, тобто береш печивко, дивишся, скільки воно коштує, і кладеш у коробку гроші, ну і записуєшся в журнал – здається, тут вірять у людство
А ще сьогодні була завершальна норвезька риболовля, нарешті вдала – 3 форельки.
Завершальний похідний день, усе як завжди: збір речей, сніданок, зарядка й у путь. Спустилися ми досить швидко, ще до обіду, і моє улюблене озеро Ringedalsvatnet нарешті з’явилося з-за гір. А ще побачили початок нашого шляху – серпантин, який збоку не такий уже й крутий і зовсім якийсь навіть маленький, і чого ми тоді так страждали й мучилися, незрозуміло
Доїхали до вже знайомого нам міста Odda, пообідали й в очікуванні автобуса до Бергена розполохували всіх і вся на автостанції грою в “Ніндзя” – це коли всі охочі стають у коло, і перший починає атакувати сусіда зліва одним рухом, а сусід має вчасно зреагувати й ухилитися, щоб його не торкнулися, і так по колу, Валера нас усіх зробив, і не раз – справжній ніндзя
Знову автобус, знову прекрасні гори, фіорди, тунелі й річки за вікном. До речі, дорога наша йшла через водоспад, коли проїжджали, здавалося, що нас зараз змиє к бісу, ан ні, вода йшла кудись під автостраду. А ще ж тунелі!! Які в Норвегії тунелі!! довжелезні, і щоразу виїжджаєш у новому місці і такий “вааааау!”. А ще виявилося, що автобус не їде до Бергена, а розрахований так, що на свою кінцеву станцію прибуває якраз разом із катерком, тож нам пощастило ще раз проїхати фіордом – дуже приємний сюрприз!
Берген був знову сумний і поливав нас дощами. Увечері в хостелі знову були прощання – другий похід пролетів просто блискавично!
Наступні півтора дня були просто винятковими, з тих, що запам’ятовуються надовго
День почався з того, що ми не змогли розрахуватися карткою за хостел – чип зламався остаточно, неприємно, але не критично – було трохи готівки на сувеніри й провізію. Пройшлися наостанок Бергеном, зібрали рюкзаки, попрощалися з хлопцями й вирушили на потяг.
Зворотну дорогу ми планували так: у Бергені о 16 сідаємо на потяг, який мчить нас 7 годин своїми красивезними дорогами до міста Drammen, де ми одразу пересідаємо на потяг до аеропорту Torp і тусуємося вже в аеропорту 6 годин до вильоту, але щось пішло не так…
Погода зіпсувалася категорично – дощ лив стіною, і прекрасних краєвидів майже не було видно, сум-печаль накочувала зі страшною силою, а за дві години дороги ми зупиняємося в місті з дуже мелодійною назвою Мрдал (Myrdal) і з величезною статуєю троля на платформі – ось тут і варто було насторожитися Але ми не одразу помітили, що якось довго стоїмо, хвилин за 20 машиніст каже, що попереду в тунелі якась біда і що вони дізнаються, що там і як, мовляв, не хвилюйтеся, триматимемо вас у курсі. Стоїмо. Ще за пів години машиніст каже, що ми не зможемо проїхати через тунель і що вони шукають альтернативний маршрут до Осло. Ну, ми так трошки напружилися, відкрили карту подивитися, де ми застрягли і взагалі. Ще за годину нам кажуть, що зараз треба пересісти на електричку, яка відвезе нас у Флом (це ніби в інший бік від аеропорту), а там буде автобус до Осло (а до нашого Торпа ще 120км).
Сіли в електричку, а вона така вся “рідна” – рипуча, дерев’яна, повільна, щоп’ять хвилин гальмує, а коли на черговій зупинці машиніст запропонував вийти й подивитися на водоспад, то ми взагалі обурилися, мовляв, які такі зупинки – у нас узагалі-то літааак!! але думаємо: гаразд, ходімо глянемо, раз таке діло))) і тут до нас доходить, що їдемо ж ми тією самою екскурсійною Фломською залізницею, на яку не потрапили тиждень тому! Посміялися, звісно, як мої мрії збуваються))) настрій піднявся, попри те, що, теоретично, ми вже запізнюємося на літак, їдемо, насолоджуємося справді офігенними краєвидами.
Після приїзду у Флом увесь потяг людей побіг до автобусів. Чи бачили ви коли-небудь китайців у паніці – це не лише огидне видовище, а ще й небезпечне для життя, вони себе взагалі не контролюють, в очах тваринний страх, товпляться, скупчуються й нікого не слухають, і нам довелося з ними поборотися за місця в першому автобусі – та ще була сутичка, але ми перемогли))
До речі, усіма цими автобусами-електричками займалася служба nsb – типу нашої Укрзалізниці – представник якої перед нами слізно вибачався й запевнив, що зазвичай їхні потяги приїжджають вчасно Уже в автобусі ми порадилися з водієм, щоб підказав, як би нам встигнути на літак, а він каже, що навряд чи в нас вийде, але він зв’яжеться з nsb, щоб ті якось посприяли.
І таки так, приїжджаємо ми в Осло о 3-40, а нас там уже зустрічають представники служби nsb, та ще й із таксі, яке мчить нас у Торп за годину з невеликим, часом перевищуючи швидкість, іііі ми приїжджаємо в аеропорт до його відкриття ))) перші біля стійки реєстрації) це удача, я вважаю) і за все-все-все платила nsb – одне лише таксі коштувало їм 4000 крон – це 12000грн приблизно. Узагалі, нам тут поки таке й не снилося. Ба більше, Валера, який їхав пізніше за нас, забув у потязі свою дорогезну дзеркалку, так от через три дні подзвонив у Норвегію в службу nsb, а вони йому “так, лежить тут у нас такий фотоапарат, приходьте, забирайте!” Завіса.
Летіли через Копенгаген, друзі, який там класний аеропорт, особливо зелена зона відпочинку – штучна оаза тиші, спокою й релаксу, зі співом пташок і “галявинкою”, і просто посеред аеропорту, виспалися ми там чудово)
Ну от і все, це були незабутні 19 днів північного літа
Усім дякую за увагу )))
