Це друга частина звіту про подорож Кулуаром у Верхній Мустанг у квітні 2016 року.
Відразу за Челе дорога плавно йде вгору. Обертаюся назад і бачу Нілгірі (7 061м) у ранковому світлі – дуже красиво! Не поспішайте на стежці і крутіть головою на всі боки, інакше ризикуєте проґавити те, за чим йшли.
Прощаємося із зеленню садів і дерев. З набором висоти ми потрапляємо в зону, де весна ще не вступила у свої права.
Незабаром дорога йде вправо, а ми звертаємо на пішу стежку вздовж грандіозного каньйону. Ця стежка фігурує у всіх звітах про верхній Мустанг і ми чекали на неї з нетерпінням. Робимо фото з прапором на тлі каньйону.
Особливо “важке життя фрілансера” в Мустанзі, місці, де немає вай-фай та інтернету.
Дуже скоро в нас виробився певний темп руху. Ед утікав уперед, за ним тупотів Ігор, Саша йшов позаду, багато фотографуючи і милуючись краєвидами. Я ж метався між усіма (поки не почав знімати таймлапси – тоді здебільшого наздоганяв), але здебільшого йшов перед Сашею, щоб не загубити його ненароком))
Саша йде стежкою, а позаду красивий міст через ущелину, до якого ми спустимося на зворотному шляху.
Хлопці втекли вперед, а ми з Сашком зупинилися біля “Язика троля в мініатюрі”. Якщо підібрати правильний ракурс, то виходять непогані фото.
Хто втомився – можна прилягти відпочити, позасмагати.
Я ж балансую. До речі, в гірських черевиках не дуже зручно це робити.
Сам процес фотографування теж був нетривіальним. Камінчики так і сипалися вниз.
Захоплюючись каньйонами доходимо до села Самар. Тут зупиняємося на стандартний масала/джинжер-хоні/мінт чай і відпочиваємо. Біля воріт на виході стоїть жінка-страж.
Дорога йде вздовж масивів Нілгірі та Аннапурна, радуючи нас чудовими краєвидами.
На підйомі хлопцям важко. Інакше бути й не могло. Висота під 4000м, а акліматизація ще погана. Йдемо, пихтимо, відпочиваємо.
“Туди” ми йдемо верхньою стежкою, вважаючи її більш видовою і складною. Як виявилося, ми помилялися. Але про це потім. Проходимо перевал Bhena la (3 830м) і в однойменному селі зупиняємося на чай. Сподобався юний монах і патлата дітвора. Мені здається, в їхньому віці я теж був патлатим:)))
Незабаром наближаємося до перевалу Yamba la (4010м). Ед уже там, знімає панорами.
Вітаю мужиків із першою “четвіркою” на треку. Види з перевалу відкриваються приголомшливі. Чітко проглядається частина Аннапурни першої. Праворуч вершина Нілгірі, наступна Тілічо (7 134м) і ось з-за неї визирає Аннапурна (8 091м) – один з найбільш “неприємних” для сходження восьмитисячників.
Довго спостерігаємо за орлами, що кружляють поруч. Жартуємо, мовляв, виглядають найменшого і найслабшого з нас, щоб забрати собі на вечерю. Але у нас таких не виявилося – всі великі й сильні. Хіба що наш місцевий гід, але він уже втік уперед. Злякався орлів, інфа 100%.
У Гелінг (3 570м) приходимо ближче до вечора, втомлені. До храмів не йдемо, ну їх.
На подвір’ї гостинки пограв із місцевими хлопцями у футбол імпровізованим м’ячем. Ось їхня команда. Дуже простежуються типові тибетські риси обличчя.
Дорога за селом плавна і приємна. Ігор, за ним Сантош, ззаду видніється Саша.
Відкриваються краєвиди на різнокольорові скелі. Дуже красиво і незвично.
А ось і село Чамі (Chami) показалося. Що й казати, воно розташоване в мальовничому місці.
Весна наближається.
Трохи далі за Чамі починається найдовша стіна Мані в Мустангу. Це релігійна споруда, що складається з каміння, на якому висічена мантра “Ом мані падме хум”.
Одразу за стіною я завмираю не в силах іти далі. Відкривається на стільки гарний краєвид на ступу і червоні скелі, що я просто зобов’язаний тут затриматися і зняти таймлапс. Так і роблю. Праворуч на фото можна розгледіти Сашу, який крокує дорогою. Під час інших треків Непалом таких краєвидів я точно не зустрічав.
Тим часом хлопці тікають уперед до перевалу. Я прискорююся, щоб наздогнати їх, але не можу відірвати погляду від ступи. Як вона органічно виглядає на тлі червоно-жовтих скель!
Та й не тільки червоно-жовтих. Органічно виглядає на тлі будь-яких скель.
Сашу та Ігоря наздоганяю на підйомі. Разом виходимо нагору. З перевалу відкриваються цілком миловидні картини.
До Царангу спускаюся разом з американцем. Дуже класний мужик – 63 роки, все життя ходить у гори, бадьорий і задоволений життям. А все тому, що не одружений. Жартую. Лише частково.
Розповідає мені про трек Upper Dolpa – мабуть, найдикіший, найцікавіший і найдорожчий у Непалі. Обов’язково треба буде туди сходити!
На вході в Царанг дуже красива ступа-ворота – Chorten gate.
Царанг – цікаве містечко. З визначних пам’яток тут є напівзруйнований королівський палац і монастир, у якому розташована найбільша бібліотека в королівстві Ло.
Вулички містечка вузенькі та звивисті, часто закінчуються тупиками – загонами для худоби. Це зроблено не просто так, у таких вуличках дух вітру втрачає сили і не ускладнює і без того не просте місцеве життя. Цими вуличками пробираємося до входу в гомпу.
Храм великий, красивий, цікавий/та закритий. Тож, ходимо тільки навколо і крутимо барабани. На кожному барабані написана мантра (найчастіше все та сама “Ом мані падме хум”) і вважається, що коли ти торкаєшся барабана, ти вимовляєш її. Крутити барабани потрібно тільки правою рукою, оскільки ліва “брудна”.
На задньому фоні біла будівля колишнього королівського палацу. Дуже скромно.
Якщо піднятися на стіни палацу, то зверху відкривається такий краєвид на гомпу і гори.
Готувати вечерю і прибирати в гестхаузі мамі допомагає красуня, що підростає, – майбутня господиня лоджа. Тільки скромна і відвертається від фотоапарата.
Невелика колекція дрібничок – обов’язкова частина прикраси кожного житла.
Завтра ми прийдемо в Ло-Мантанг – столицю королівства Ло і головну мету нашої подорожі. Але про це я розповім уже в наступній частині.
Почитати інші частини фотозвіту: