Усі прилітають у різний час. Купуємо сувеніри з групою з АВС (попередній трек). До першої ночі всі на місці – нова група готова до старту.
Ранній підйом, о 5 ранку виїзд, а о 6 у нас літак. Зранку великий туман і аеропорт закритий, сидимо чекаємо. Десь до 10 починається пожвавлення, до свого літака приходимо одні з перших. Чуємо знайому мову, знайомимося – виявляється, це українці, які вже 23 роки живуть в Австралії. Слухаємо захоплені розповіді про цю дивовижну країну. Сідаємо в 15-місний літачок і вилітаємо. За 25 хвилин польоту під нами проносяться лісисті схили й непальські селища, а вдалині виступають із хмар білосніжні вершини. А ось і Лукла. Злітна смуга завдовжки всього 500 метрів, літак різко гальмує і зупиняється за кілька метрів від стіни. Мабуть, це найкрасивіший і найбільш запам’ятний політ у моєму житті. Знаходимо свого портера, залагоджуємо фінансові питання і вирушаємо в Пхадінг. Зустрічаємо багато розписаних каменів, таких немає в треку до Аннапурни. Дівчата захоплено фоткають усе навколо. Компанія в нас хороша.
Змазаний день вийшов. Зранку зробили зарядку за програмою Тамари, я збирався, а дівчата попросили пройти вперед, подивитися магазини. У підсумку Тамара втекла вперед маршрутом, а ми цього не зрозуміли. Пів дня пішло на пошуки, хоча загубитися не було де – 3 лоджі й одна стежка. Зрештою всіх поставили на ноги, і вона знайшлася. Аж на третьому чекпості, перші два вона успішно минула. Як? Але знайшлася, і чудово) Увечері вечеряємо під реслінг та індійське кіно. Що маячніше – важко зрозуміти. Як на мене, то кіно. На маршруті дуже-е багато яків і віслюків – більше, ніж туристів. Хоча ні, не яків. Тут унизу ще не справжні яки – а джобки, у них значно коротша шерсть.
А ще на обіді зустріли американку Памелу, яка три роки тому була на вершині Евересту, а зараз спустилася з Ама-Даблам. Вона майже виконала програму 7 вершин, лишилася тільки Австралія. Вкотре переконуюся, що треба добре вивчити англійську, щоб можна було вільно спілкуватися з такими людьми. Адже стільки цікавих історій минає повз через мовний бар’єр.
Сьогодні вперше побачили Еверест.
В одного з портерів запитали вагу його тюка, виявилося 95 кг, при тому що він сам важить 45. Навіть важко в це повірити. Я спробував, мало все йому не поламав і на цьому вирішив зупинитися. І так із двома рюкзаками був дуже схожий на портерів. Тільки колір шкіри мене видавав. =))
Зупинилися на ночівлю в лоджі, господар якого назвався другом Месснера. Минулого року легенда навіть заходив до нього пообідати під час зйомок якоїсь передачі. На барній стійці висять фото Месснера й автограф.
Для акліматизації піднялися вище і познімали таймлапс Намче. Увечері пішли фоткати зорі, навколо дуже красиво, шкода, спустився туман і таймлапс не вдалося зняти, зате вийшло кілька кумедних фоток.
Цілий день нас супроводжують неповторні краєвиди снігових вершин Гімалаїв. Безперечно, Ама-Даблам – найкрасивіша. Десь о четвертій приходимо в Тянгбоче і йдемо дивитися місцевий монастир. Цікаво, але нічого особливого. Увечері, як завжди, спускається туман. Ми в смутку, навколо мали б бути просто неземні краєвиди. Але після вечері туман розвіюється, яскравий місяць підсвічує гори – дуже красиво. Шкода, через місяць мало зірок, треба встати серед ночі. Висота ночівлі 3860 м.
Нічну зйомку зірок я успішно проспав – надто вже холодно було і не хотілося вилазити зі спальника. Дорогою постійно милуємося краєвидами Ама-Даблам, Лхоцзе і, трошки, Евересту. У Дінгбоче приходимо до четвертої і йдемо здавати аналізи (ми беремо участь у дослідженні, яке проводять американські вчені). Уночі дуже холоднішає, Ама-Даблам здіймається просто перед носом. Висота ночівлі 4400.
Ранок порадував чудовими краєвидами на Ама-Даблам, Лхоцзе, Айленд-Пік, Тамсерку та інші вершини. Перша половина дня взагалі чудова, непомітно набираємо 200 м. На 4470 стрибаю сальто – моє найвисокогірніше на цей момент. А от після обіду на нас чекає крутий підйом на перевал Дугла Пасс, висотою 4830. Підйом дається дівчатам важко, але далі дорога вирівнюється і йти простіше. Якісь хлопці з крутою технікою знімають на перевалі фільм. З’являється пік Пуморі. Після приходу в Лобуче йдемо на акліматизаційний вихід на найближчий хребет. Одразу за ним стелиться довгий язик льодовика Кхумбу. Висота 5000, всі учасниці вперше переступили цю межу. Зустрічаємо інших мандрівників і трохи пізніше киянина. Увечері їжа виявилася дуже пересоленою. Завтра підйом о 6 ранку, якщо самопочуття буде добрим, завтра будемо на EBC.
Дихання важке, у кімнаті від нього хмари пари.
Важкий і насичений видався денек. Зранку Тамара відчула нездужання, але вирішила спробувати свої сили. Спочатку йшла відносно непогано, але через 3 км ситуація погіршилася. Сказав їй, що треба спускатися – жодних питань чи заперечень не було. Забираю її рюкзак у портера і спускаємося назад у Лобуче, поселяю в кімнату до українки, яка теж не пішла вгору зі своєю групою. Разом буде веселіше й надійніше. Сам повертаюся швидким кроком до свого рюкзака і йду до Горак Шеп. Рюкзак помітно поважчав. Висота ж 5200. Поки я дійшов до селища, дівчата з портером уже пішли до EBC. Знаходжу гест, у якому вони зупинилися, кидаю речі й вирушаю. Йти важко, але краєвиди навколо зачаровують і відволікають. Ось уже видно базовий табір – майнула думка – навіщо до нього спускатися, адже звідси все видно значно краще. Але заради галочки спускаюся, Іра вже там. Наташа ж не захотіла тупати зайвого й пішла назад. Її можна зрозуміти – важко. До гесту повертаємося геть виснажені, голова поболює. Від утоми їсти не хочеться. 20 км із рюкзаком на висоті від 5000 добряче виснажують. Термос чаю допомагає, і ми вже почуваємося краще. Іра грає з азіатами в карти, Наташа відпочиває, і я теж потупав спати.
Дуже погано спав (5180 м). Пів ночі боліла голова, так, що не міг заснути. Потім перестала, але ранні туристи почали бродити й шуміти. Хай там як, о 5.50 прокинувся виспаним і з чудовим самопочуттям. Краще не буває. Дівчата теж у нормі, снідаємо і вирушаємо на Кала-Паттар. Підйом затяжний і нудний (якщо не рахувати краєвидів навколо – вони приголомшливі), трохи менше двох годин – і ми на вершині. GPS показує 5641 – майже як найвища вершина Європи, але за складністю й близько не порівняти (набагато простіше). Насолоджуємося краєвидами, фоткаємося і на спуск. Сьогодні ще 800 м скинути до наступної ночівлі – Феріче.
У Лобуче забрали Тамару, почувається вона не дуже. Дівчата пішли вперед, а ми з нею неспішно спускаємося позаду. До Феріче не встигаємо за часом, сьогодні ночуємо в Дуглі. Висота 4620 сприймається на ура. Спробував зарядити акуми до фотика, але в них проблеми з електрикою. Акум майже сів, іду знімати таймлапс, надто вже красиво навколо і не так холодно, як на 5000+. Вдається зробити трохи більше 30 кадрів, як шкода((
Тамарі не кращає, замовляємо конячку і спускаємо її до найближчого медцентру у Феріче. Вона проходить обстеження, дві години дихає киснем. Спроби щось з’ясувати у страхової компанії обходяться в 65 баксів за супутниковий зв’язок і нічого не дають. Оформлюючи страховку на трекінг у високих горах, дивіться, щоб обов’язково була включена евакуація гелікоптером. Ми ж далі спускаємося на конячці в Тянгбоче. Під вечір Тамара почувається значно краще.
Ранок починається радісно – Тамара встала перша, вже помила голову і почувається відносно чудово. Але все одно вирішуємо спускати її на конячці до кінця. Сьогодні ночуємо в Монджо в чудових номерах із гарячим душем – те, чого так бракувало на висоті. Нарешті з’явилася можливість замовити бездей кейк і привітати Наташу з минулим ДН.
Примітних подій дедалі менше. Спустилися в Луклу без проблем, хоча останню частину шляху спуском назвати важко, адже треба набрати понад 200 м. Хоч як там, ми в Луклі. Увечері йдемо гуляти місцевими кафешками.
Сьогодні важливий день, адже треба вилетіти з маленького аеропорту Лукли. І нам це вдається! Погода хороша, і літаки літають постійно. Вилітаємо із затримкою у 2 години, але це чудово. У Катманду селимося в уже знайомий готель і йдемо гуляти.
День екскурсій. Незвично багато мавп у Сваямбунатху.
Вкотре ті самі місця вже не справляють такого враження, тому екскурсійні дні описувати не буду. Ще в нас був цілий вільний день на шопінг. Іра з Наташею поїхали далі мандрувати Непалом. Наташа – в Покхару й Читван, Іра – пройти трек до Аннапурни.
Ми ж із Тамарою їдемо додому. В аеропорту зустріли знайомих нам українців з Австралії. Прикольно. На цьому все, їздьте в Непал, там справді круто!