Є різні варіанти сходження на Кіліманджаро. 7 основних маршрутів, один, здається, навіть з ночівлею в будиночках. Нашим маршрутом був Umbwe, неофіційна назва якого "double whiskey". Він вважається найважчим і його рекомендують досвідченим альпіністам через різкий набір висоти.
Плюсом Umbwe є те. що він всього 37 км і 2 дні ми були на маршруті одні. Ми - це я, Аня, Руслан, Володимир, ніш тимлідер Анна + 21 людей супроводу.
І тут хочеться окремо виділити організацію, бо вона чудова. Портери несли наші важкі речі, намети, продукти. Вони розставили та збирали намети, нагрівали нам воду для вмивання. В цьому сенсі сходження на Кілі - кайф. Ми несли лише свої рюкзаки з водою 2-3 л. змінним одягом та ще деякими дрібницями.
Наше сходження почалось з висоти 1800 м і перший день ми пройшли по джунглях. Всі веселі, повні сил, бо уявлення не було, що на нас чекає попереду.
День 2. Прокидаємось о 6.30. Взуваємо мокрі черевики і вже за годину на шляху. Виходимо з джунглів в чагарники. Погода супер! А от самопочуття в мене вже не дуже.
Унікальність сходження на Кіліманджаро - ти проходиш 4 кліматичних зони.
На висоті 3700 м в мене трапилась якась несподівана істерика. Мені так важко було, що коли настав час привалу, в мене полились рукою сльози - чи то від щасті, чи то від втоми, не знаю.
На цьому етапі я ще не розумію, що в мене починається гірська хвороба. Кажуть, до цього неможливо підготуватись, а для профілактики потрібно пити багато води. Вливала в себе по 3 л мінімум, але після 3700 мене все одно почала накривати слабкість, головна біль, нудота.
До речі, спати мені було холодно, навіть коли тіло було теплим - мене могло трусити і мурашити. А ще це безсоння! В скронях так гупало, що це заважало заснути + півночі чуєш, як когось нудить (так-так, така вона романтика високих гір). Серце вистрибувало з грудей, пульс в спокої 100 ударів/хв. Сатурацію пару раз міряла - найнижча, яку я зафіксувала - 84%. Незважаючи на такий сильне фізичне навантаження і розхід калорій, їсти не хотілось.
А наше сходження продовжується і маршрут фантастика!
Спочатку набір висоти по Barranco Great Wall, де ми потрапили в реальний затор. Потім посиденьки з видом на вулкан Кібо на 4200 м. Сонечко, музика, багацько людей, такий святковий вайб.
раночок четвертого дня. Сьогодні ми йдемо до штурмового табору Barafu Camp, на висоту 4673 м.
Набір +630 м і це перехід дався нормально. М'який набір висоти, погода змінювалась, а разом з нею і одяг - від шапки і фліски до футболки і капелюха. О 11.00 були вже в таборі. Випили чаю і відразу акліматизаційний вихід до табору Косово, на висоту 4800 м.
Здається, що навіть через окуляри видно, що мені фігово. Морозить, тошнить, дихати важко, голова квадратна.
Після повернення в штурмовий табір ми пообідали і о 15.00 я вже була в наметі. Треба відпочити, а мені не спиться. В голові різні думки, але основна - я не зможу, я вже й так далеко зайшла, цього достатньо...
Вихід о 12.00 ночі. Повсюди блимають налобні ліхтарі, табір перетворюється на рій світлячків. Йдемо. Перші 3 години мені було навіть нормально. Але після почався жестяк: починає вирубати від нестачі кисню, тіло не слухається, йдемо майже без відпочинку, зупиняємося кожну годину тільки попити води. Перед світанком стає по-справжньому холодно. Одягаємо пуховки, теплі рукавиці і валимо далі. Крок за кроком, повільно прямуємо до вершини. Десь біля 6-ї ранку в мене почали здавати нерви і відключатися мозок. Цей стан не описати словами, це щось на грані. Я наче і тут, а все як ніби уві сні.
Ми на висоті 5756 Stella Point. Мене просто розривають емоції (навіть зараз, коли пишу це). Довкола так красиво і холодно, що перехоплює подих. Але треба йти далі до вершини, вона здається вже так близько.
О 7.13 ми тримали прапор України на висоті 5895 м - Uhuru Peak. Вершина! Ми зробили це!
Нам дуже пощастило з погодою: сліпучі сніги Кіліманджаро виблискували на сонці , вітер не збивав з ніг, гарна видимість, але треба спуститися.
Спуск складався з 3-х етапів в 2 дні. Спочатку ми спустились в штурмовий табір - це зайняло 3 години. Як же мені було фігофо - я блювала, впала на сипучці. Якби не наш тимлідер Анна - не знаю, скільки б в мене зайняв спуск. Вона взяла мене під руку і ми дуже швидко дістались табору. Символічно, що 8 березня я була в компанії сильних і сміливих жінок.
Найважчі 10 годин мого життя. Все відображено на обличчі. 6 днів без душу, нормального сні та харчування. В моменті ще немає усвідомлення, яка я крута, витривала та сильна. Це я! І я спеціально не приховую свій стан, не показую лише красиву картинку. Хочу, щоб ця сторія була правдивою, повною, живою.
Короткий відпочинок після штурму. Стан зомбі і 2 години спуску до Millenium Camp на висоту 3950 м.
Остання ніч в наметі, висота вже майже не відчувається. Я вперше виспалась.
6 день. за 4 години ми скинули 2300 м. І на Mweka Gate залишили останні записи у журналі. Офіційно сходження завершено!