Чесно кажучи – я загорівся. По-перше, не так важливо куди, важливіше – з ким ідеш; по-друге, торік у мене було незавершене через погодні умови сходження на Тетнульд, і бажання досягти мети майже на 5000 метрів над рівнем моря було таким самим великим, як ця висота! Це була друга спроба, і давати задню було не по-чоловічому.
Повернувшись із відпустки в сонячній Іспанії, я мав 2 тижні на вирішення робочих питань, збір спорядження і виліт назустріч «виклику».
Професійно альпінізмом займатися не доводилося, а тому зібрати комплект одягу і спорядження ідеально згідно зі списком або дорого (купувати все й одразу. Речі специфічні, використовувати їх іноді доводиться раз на рік), або буде щось більш-менш підхоже. Частина речей у мене лишилася з попереднього року, якісь дрібниці можна докупити, щось попросити в друзів, якщо такі є.
ПО СУТІ. Є речі, які можна ще десь використовувати, а є суто альпіністські (і дуже дорогі) штуки.
Я придбав мембранні штани (погано, але дихають, не продуваються, чим захищають від вітру, і водостійкі), окуляри 4-го ступеня затемнення, альпіністські черевики (це все-таки взуття, гігієна як-не-як), трекінгові (і теплі) шкарпетки, бандану, гамаші від снігу, накидку від дощу.
Деякі речі були від інших занять спортом: лижна куртка, штани, термобілизна, фліска, рукавиці.
Такі речі, як кішки, льодоруб і систему, я взяв у товариша, у якого вони були. Купувати ці речі мало сенсу, якщо в гори ходиш раз на рік. Якісні – коштують дорого, використати їх більше ніде, крім гір, не вийде. Плюс вони - ваша страховка і гарантія повернутися цілим і неушкодженим. Якщо таких знайомих немає, для перших походів сміливо беріть в оренду (раптом вам узагалі не сподобається ця затія).
Прибули на місце кожен як і чим хотів, головне – до встановленого часу. Містечко гарне й доглянуте, туристичне.
Першого дня акліматизаційний вихід із ночівлею. Довелося попітніти, згадати, що таке навантаження і набір висоти. Важко. Але так було треба, це тренування. Розписувати довго не буду, скажу лише, що з незвички, звісно, було складно. Тож якщо у звичайному житті вам не доводиться лазити горами – не дивуйтеся. Усе добре. Так треба. Просто крокуємо далі.
Ночівля в хатині на 2711 м. Не акцентую уваги на незручностях, у наметі й цього немає, просто слід розуміти, що це не готель із зірками))
Місця заздалегідь бронюють гіди, людей розміщують досить щільно, і мобільний зв’язок поганий. Гарячої води немає. Є крамничка, можна щось купити. Вид із вікна просто розкішний.
Рано-вранці зробили вихід у Швейцарію (ми біля самого кордону і за час походу побуваємо на території трьох країн!), до вершини Petite Fourche 3512 м, снігом у кішках. Спробували висоту, відпрацювали затримання на випадок падіння. Обід, лайтовий спуск і повернення в готель. Попереду день відпочинку.
Усвідомлюючи план підйому на вершину, розумію, це мій перший похід, у якому не доведеться спати в наметі, у спальнику. На маршрутах на доступних для переходів відстанях є хатини, де працюють люди, готують їжу, і там же є ліжка з ковдрами. Несподівано вийшло, адже стереотип наметової ночівлі сумнівів не викликав і приводів його переглядати не виникало ніколи!) Європа, однак. Імовірно, якщо ви любите комфорт, тут максимум умов для вас.
День 1. Вранці виїхали автобусом в Італію, бо йдемо однойменним маршрутом із того боку.
Rifugio Francesco Gonella – наш план на сьогодні, він же наш гірський готель на висоті 3073 м.
Кам’янистий підхід із переходом на сніг і різким підйомом скелями наприкінці. Трапляються тріщини в льодовику, їх доводиться обходити.
Найважчою ділянкою був петлястий підйом. Не найскладніший технічно, не вертикальний, але й не з легких. Небезпечні ділянки обладнані мотузками, щоб можна було використовувати самостраховку.
Одного моменту просто над нами опинилися гірські козли, з-під копит яких сипалося каміння. Це був найкращий темп, який ми показали того дня, і він зменшився, щойно ми вийшли з-під цього «обстрілу».
Зараз, сидячи на стільці, можна з гумором згадувати й описувати події. Але факт: це справді було складно, ми дуже втомилися. На цій висоті вже можна відчути «гірняшку», як було з одним із нашої 6-ки, який через це залишився в таборі й не пішов далі наступного дня...
День 2. Тут сніданок починається рано, так рано, що й уявити не можна – 00:00 – це не відбій, це час вставати! Попереду складний шлях! Треба виходити раніше, щоб устигнути раніше повернутися. Як правило, погода починає змінюватися ближче до другої половини дня, що може бути небезпечно.
5 людей, 2 зв’язки, ліхтарики - і висуваємося. Поміж тріщин, хребтами, усе вгору і вгору. Траплялися ділянки прості, траплялися й складні, де оступитися – шансу не мав ніхто. Праворуч – різко і вниз, ліворуч – різко і теж униз, дорога одна. Десь на 4000 м головний біль почав турбувати і мене. Кожен крок давався важко. До світанку на вершину ми явно не встигали. Промені сонця почали пригрівати, коли до 7 ранку ми дісталися до рятувальної хатини перед фінальним ривком до вершини. Чай, перекус, короткий сон, щоб поповнити сили.
Що відбувалося наступні 2 години, словами не передати. Кожен крок – випробування. Люди, що йдуть тобі назустріч – наче зомбі, і явно почуваються не краще за тебе.
Що довелося пережити за ці 2 години? Головний біль, температура, нудота, слабкість у м’язах, сонливість, відраза до їжі та задишка, які з набором висоти лише посилювалися. Страх смерті й фізичні труднощі, які відчуває організм, проти наполегливості й сили духу. Ще один відрізок, он до того пагорба/повороту, а там відпочинемо – і так раз за разом. І так 2 години! Ми вже не соромилися лягати на сніг, ми не соромилися просити зачекати, щоб хтось із нас відпочив. Ми дійшли.
Був сильний вітер, тому довго там ніхто затримуватися не став, кілька фото - і вниз. Назад іти легше, але, між іншим, небезпечніше, і тому розслаблятися не поспішали.
На зворотному шляху сніг підтанув, і ті ділянки, на яких так добре трималися кішки, стали небезпечними. Доводилося використовувати льодобур як страховку і спускатися з його допомогою. Під кінець спуску почався сніг, і радість від того, що ми спустилися, була величезна, попри те що симптоми «гірняшки» досі були, і я пішов спати.
День 3. На ранок температура відчутно попустила, а в гори найближчим часом усі в один голос уже не збиралися. Це варто пережити, щоб відчути. І я не пошкодував, що пішов.
Униз від ночівлі на 3073 м те саме, тільки у зворотній послідовності.
Скеля, сніг, каміння, автобус, тільки швидше. Увечері ми вже святкували сходження в мішленівському ресторані в Шамоні. Ми це зробили!
Це був мій перший похід, який організувала комерційна компанія. У житті кожної людини настає момент, коли організацію походу вигідніше делегувати професіоналам. Заплативши за організацію всього цього, я отримав ЧАС, який не витрачав на збір спорядження, побудову маршруту і самостійний пошук відповідей, а отримав потрібну мені інформацію від менеджерки Марини, а також БЕЗПЕКУ, тому що з нами йшов гід Нікіта – який уже бував на цьому маршруті і знає, чого очікувати, де бути особливо обережним. За що їм окреме Дякую! Це їхня праця, якою вони приносять користь мені та іншим людям.