Київський вокзал: як завжди, ледь не запізнилася на поїзд, заскочила за кілька хвилин до відправлення. Гарний початок! У купе виявилися такі самі туристи, але підкорювати їхали гори Хом’як і Синяк. Подружилися, запрошували в їхню компанію, але під стукіт коліс поїзда – на мене вже чекала Говерла!
І ось Івано-Франківський вокзал: де? – зависло питання. Очікування, дзвінок гіду, відповідь по тел. почула за два метри від себе. Так відбулося перше знайомство з Максом, нашим чудовим інструктором і гідом. Далі все полетіло дуже швидко: почали збиратися хлопці, дівчата, що прибули з різних міст: Харків, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса-мама, Біла Церква, Українка, Вишгород і Київ. Швидке привітання, посадка в бусик – і ми мчимо в Лазещину. Дорогою ми дізналися, що з нами їде ще один гід, Микола. Він скрасив усю нашу поїздку розповідями про місцевість, якою ми проїжджали, місцеві пам’ятки, звичаї, гори, походи, в яких брав участь. Ми реготали, уважно слухали, засинали, прокидалися, ставили багато запитань, навіть співали.
Сто п’ятнадцять кілометрів пролетіли комфортно, і ось ми на місці, в затишному закарпатському селі, біля підніжжя Говерли. Чудовий теплий будиночок, привітні господарі, розселення. Під час обіду – знайомство з усіма, що запам’яталося, і одразу відчуття дружної міцної родини. Потім розминка перед завтрашнім походом і сходженням на Говерлу: прогулянка околицями Лазещини.
Прекрасна, сонячна, зимова погода нас супроводжувала. Місцева архітектура й побут, усміхнені мешканці, залізна вузькоколійка: паровоз і два вагони, сани, запряжені кіньми, підвісні мости, чудові види на Говерлу, яка вже вабила до себе своєю величчю, силою, магнетизмом – найвищої гори Карпат і України – 2061 метр. Хотілося вже зараз іти їй назустріч. Але на нас чекало продовження сьогоднішнього дня: чудовий вечір зі смачною вечерею, приготованою під керівництвом наших гідів Макса і Миколи.
Потім короткий інструктаж щодо майбутнього походу, приміряння й обкатка спорядження, яке для всіх прихопили Макс і Коля.
З трекінговими палицями довелося трохи повозитися, поки навчилися їх збирати й розбирати. А от бахіли-ліхтарики — це просто диво: і швидко, і легко, і зручно. Ну а кішки – це ціле випробування: спершу хлопці допомагали підібрати потрібний розмір, потім приміряння. Дуже важливо правильно затягнути ремені, щоб нозі було комфортно. Коли ти все це робиш уперше в житті, це дуже прикольно. Потім, для декого вперше, вихід у кішках на сніг і лід – це щось неймовірне, наче ти звір, головне при цьому не забувати нявкати!
Про втому всі забули, наче й не було довгої дороги з різних куточків України сюди, в маленьке закарпатське село Лазещина, що перебуває під патронатом найвеличнішої і наймогутнішої гори Говерли. Макс грав на гітарі й співав для нас, ми йому підспівували й підігравали на дримбі, ложках, столі й табуретках. Потім ми грали в різні ігри на вгадування типу «крокодила» – але ще цікавіше. Сміялися до упаду, дізнавалися багато різного цікавого одне про одного і взагалі. Час летів непомітно. І ось Макс дав команду на відбій, бо завтра підйом призначено на п’яту ранку. І хоч як не хотілося, довелося повільно розходитися по кімнатах, у яких кожен ще довго не міг заснути після такого перенасиченого подіями, знайомствами, новими враженнями дня. Здавалося, це був не просто один день, а маленьке життя.
Ранній ранок, точніше, ще не скінчилася ніч, вставати не хочеться, але сніданок уже готовий, вода для чаю в термоси – кипить. Нікого не треба квапити, кожен учасник дійства зібраний у похід. На термометрі мінус десять, прекрасний початок дня! Місцевий бусик обледенілою дорогою підвозить нас до місця початку експедиції – підкорення Говерли. І ось ми, команда з дванадцяти героїв і двох інструкторів-охоронців, ідемо стежкою в зимовий ліс, що ще не прокинувся.
Морозно, але на умовно швидкому марші й підйомах ми швидко зігріваємося, і доводиться знімати із себе зайвий одяг. Ідемо казковим лісом, потопаючи в снігу, а в голові миготять казки: «Дванадцять місяців», «Снігова королева», інші зимові історії. Пройшовши частину шляху, ми нарешті побачили, як почало сходити сонце, освітлюючи все довкола. Від місцевої краси перехопило подих, а кришталеве найчистіше повітря проникало і зливалося з кожною клітинкою організму. Це додавало сил і енергії рухатися вперед. День обіцяв бути шикарним, але ми не тішили себе ілюзіями, адже це гори, а тут погода змінюється щохвилини.
Ми повільно і, здавалося, швидко йшли й наближалися до підніжжя Говерли. Дорогою були короткі перепочинки, роздягання, бо зігрілися, і знову одягання, бо раптом нізвідки зривався крижаний, пронизливий до кісток вітер. Ми піднялися вже над хмарами, але Говерла була так далеко, і не вірилося, що ми підійдемо бодай до її підніжжя.
Кожен когось підтримував, надихав, жартував. Інструктори-охоронці Макс і Коля завжди були поруч із кожним. І ми тупали далі до нашої мети. Жоден учасник експедиції не спасував, не поставив дурного запитання, кожен був сильний і сміливий. Ми йшли тільки вперед.
І ось уже знак «підніжжя Говерли». Короткий перепочинок і початок підйому. Кожен наближався до своєї мети, а вона була не за роками, а попереду нас. Ми споглядали надзвичайну красу Чорногірського хребта і всіх двотисячників, що входять до нього і розташовані поруч. Краса п’янила, окрилювала і шокувала. Хотілося ділитися побаченим з усім світом. І так непомітно ми дісталися вершини самої Говерли.
Шок, стрес, сп’яніння і протверезіння водночас, чи то від надлишку кисню, чи то від побаченого. Так, ми змогли це, і нічого більше не страшно. Усі разом!!! 2061 метр. Саме настільки треба піднятися над морем, щоб бути вищим за всіх в Україні. Що відчуваєш, стоячи там, словами описати неможливо. Це кохання з першого погляду! І наступний подвиг заради цього кохання кожен почав планувати на вершині. А на нас упритул дивилася і кликала гора Петрос, другий двотисячник України. 2020 м. Така близька і така далека. Така крута й засніжена. Залита сонцем і обвіяна крижаним вітром, що зносить усе на своєму шляху.
Чекай на нас, ми починаємо шлях до тебе, Петросе. Скоро наблизимося. Твої черепашки.
З любов’ю і вдячністю всім учасникам експедиції.
PS. Величезне спасибі нашим гідам Максиму і Миколі, які вели, підбадьорювали, ділилися досвідом, розповідали чудові історії, смачно годували і за 3 дні зробили з незнайомих людей згуртовану й веселу команду. Це було чудово! Дякую клубу туристів Kuluar за високий професіоналізм, чудову організацію і якісне, безпечне проведення зимового сходження на вершини Говерла і Петрос.