Як завжди, шлях з України був довгий. Потягами до Кракова, ніч в аеропорту, потім літаком до Осло, і ще один рейс до невеличкого аеропорту Нарвік.
Там тимлідер зустрів нас і відвіз своїм мінівеном до першого місця ночівлі. Це вже було за Полярним колом.
Наступного дня за планом ми мали йти на човнах в відкрите море, на китове сафарі. Проте завадила примхлива північна погода. Сніг, дощ, ураганний вітер — так зустріли нас Лофотени.
Деякий час ми спостерігали за штормовим океаном, а потім пішли до музею китів, подивилися фільм про їх шлюбну поведінку, побачили справжні кістяки цих величезних тварин.
До речі, ні один кит від цього не постраждав, бо їх знайшли вже мертвими. Зазвичай, в зимовий сезон вони підходять ближче до берегів, і є шанс побачити їх в морі.
На ранок погода покращилась, падав легенький сніжок. Паромом переїхали на сусідній острів, де розпочали підйом на гору Floya. Вдягли кішки, щоб не посковзнутися на кам’яних схилах.
З вершини відкривався чудовий вид на навколишні острови й фьорди. Найсміливіші навіть пройшли над прірвою по кам’яному місточку. Після спуску заїхали в ресторан спробувати місцеву кухню.
Виявилось доволі смачно, великий вибір рибних страв, що й не дивно для островів. Ще один ранок ранок зустрів нас напрочуд ясним небом.
По дорозі ми часто зупинялися, гуляли безлюдними пляжами, насолоджувались сніговими пейзажами в променях вранішнього сонця. Врешті доїхали до початку маршруту на гору Festvagtind.
Йшли обережно, бо підйом був стрімкий і складний. Зате з кожним кроком збільшувався огляд, відкривалися нові далекі місця.
Кожні декілька десятків метрів оберталися, щоб помилуватися неймовірними краєвидами. Гори, вкриті хмарами, сонце, що відбивається в морі, крижані озера. Неможливо відвести очі від такої краси.
А вид з вершини був просто карколомний. Коли стоїш на самому вершечку, то гостро відчуваєш, що ти на острові, куди не глянь, всюди вода.
Зверху все виглядає якимсь іграшковим: рибальські селища, маленькі одноповерхові будинки, навколишні острови, з’єднані місточками, і навіть справжній стадіон.
Ми не могли не заїхати на найпівнічніший стадіон та не зіграти дружній матч між своїми учасниками. Тут вже замело по-справжньому, й ми поспішили до нашого наступного житла.
Заселилися в затишний будиночок з сауною та джакузі. Та найбільшим сюрпризом (подарунком) того вечора стало північне сяйво. Ми спостерігали це казкове видовище, лежачи в джакузі на даху будиночка.
Зелені й рожеві хвилі котилися по небу, зникали, потім з’являлися знову. Змінювався колір, інтенсивність, ширина. Кожна нова хвиля викликала море захвату й криків.
З сусідніх будиночків висипали туристи й теж з захватом дивилися на різнокольорове небо. Незабутні враження!
Наступного дня завітали до інтерактивного музею вікінгів, який влаштований в справжньому старовинному житлі.
В музеї можна ознайомитися з історією заселення Норвегії, помацати традиційні вироби ручної роботи: оброблені шкури, одяг, взуття, вовняні ковдри, ляльки-мотанки.
Екскурсоводи, вдягнені в національний одяг, проводять мастер-класи з ткання, в’язання, вишивки, чеканки. Один з залів присвячений мореплавцям.
В ньому виставлені деталі кораблів, тотеми, вирізані з дерева ідоли. В іншому зберігаються різні види старовинної зброї, яку можна роздивитися, потримати в руці, навіть приміряти шоломи й кольчуги.
Ще одна незвичайна пригода чекала нас наступного ранку — зимовий каякінг. Мені доводилося бувати в літніх сплавах, але це був повністю новий досвід.
Інструктор видав водонепроникний одяг та взуття, рятувальні жилети, провів детальний інструктаж. Ми всілися в каяки та рушили за інструктором.
Нереальні відчуття – плавати по морю в оточенні гір. Це неймовірні враження. Куди не глянь – кругом гори й сніг. І ми посеред цієї краси. Здавалося, можно дивитися на це вічно.
Але коли ми дісталися протилежного берега бухти і трохи змерзли, інструктор пригостив нас гарячим чаєм з термосу. Так приємно було відпочити й зігрітися.
Шлях назад був швидший, мабуть, ми навчилися краще гребти, або просто поспішали додому.
За планом в нас залишалось ще одне сходження на вершину Reinbringen. Незважаючи на крутий підйом, всі учасники досягли вершини.
Це була ще одна можливість помилуватися скельними островами, зимовим морем, заходом сонця.
На жаль, на цьому наша пригода закінчувалася. Час було повертатися. Наш тимлідер довіз нас до аеропорту і на цьому ми розпрощалися.
Але не варто сумувати. Ми провели насичений тиждень, побачили дивовижні місця, знайшли нових друзів. Назавжди з нами враження, спогади, радість перемоги над своїми страхами й труднощами.
Я вдячна за чудовий відпочинок всім учасникам групи, нашому тимлідеру Олександру, який показав нам багато цікавинок та консультантам клубу.
Організація походів з Кулуар завжди залишає тільки позитивні враження.