Татри круті. По-перше, це можливість побачити гарні міста. Обов’язково залиштеся на кілька днів, наприклад, у Кракові. Місто дуже атмосферне, до туристичної програми додасться ще й культурна) По-друге, дістатися з Києва до Кракова поїздом можна доволі бюджетно порівняно з перельотом. Загалом на дорогу йде близько 12 годин (Київ-Перемишль, пересадка, Перемишль-Краків. Дорогою можна на кілька годин заскочити в Перемишль, подивитися місто й з’їсти морозиво. Прогулянка між поїздами буде великим плюсом). Ну і по-третє, краще за гори можуть бути лише гори, в яких ти ще не бував 🙂
Перше, на що звертаєш увагу в Татрах, – це повітря. Насичене, вологе, неймовірно приємне. Ніби дихаєш джерельною водою) Багато зелені, папоротей, чорниць і моху. Деякі ділянки маршруту йдуть через дуже гарний ліс, з річками, водоспадами й величезними деревами.
Ми бачили сніг) Не перестаю дивуватися цьому відчуттю – коли в липні можеш зліпити й потримати в руках сніжку. Цим зима не обмежилася, під час підйому на Гевонт був туман і град. Контрасту додалося, йти в хмарі було холодно, але цікаво.
Картинка дорогою постійно змінюється – квіти, камені з різними фактурами, гриби, ягоди, мох, ліс, скелі, озера й водоспади. Словом, є що роздивлятися, а іноді й чим перекусити)
Неймовірно сподобалися озера. Там дуже добре рано-вранці чи ввечері – пити чай у тиші, дивитися на воду. Прозорі відтінки бірюзи, синього й зеленого, вода дуже чиста, приємно дивитися, і дуже хочеться пірнути просто туди, але купатися в них не дозволяють – це одна з особливостей дбайливого європейського ставлення до природи. Таких особливостей було багато – викладені доріжки, маркування маршрутів, загородження з прапорцями на деяких ділянках, заборона ставити намети, майже повна відсутність сміття, гарячий душ і часто вайфай на ночівлях. З одного боку, незвично цивілізовано й обжито, з іншого – було цікаво й по-новому, контрастно порівняно з Грузією чи Карпатами.
Кілька разів ми бачили місцевих диких кіз, вони не бояться людей і підходять доволі близько, було захопливо роздивлятися їх зовсім поруч. Хтось навіть побачив оленя (ого). На одній зі стоянок до нас підходила лисиця, вона там майже місцева, не боїться людей і, як виявилося, дуже любить сир 🙂
Запам’ятався підйом на Риси. Ранній підйом, тихо, свіжо й трохи холодно. Дорога спершу вздовж озер, потім скелями, важко, але в задоволення. Там у мене трохи покотився вниз фотоапарат. Дивитися, як дзеркалка метрів 20 стрибає вниз камінням, і думати «ну карта пам’яті точно залишиться ціла» – емоції ще ті:) Як не дивно, він вижив, тож беріть із собою хороший чохол і обов’язково його застібайте.
Неймовірно класне відчуття було на самій вершині. Відчуття висоти, простору, повітря. Сидіти на вершині свого світу, звісивши ноги в прірву, їсти шоколадку й дивитися, як на рівні очей пропливають хмари і широкою спіраллю здіймаються вгору два орли.
Своїм головним досягненням вважаю купівлю трекінгових палиць 🙂 У Грузії торік їх дуже бракувало, неймовірно корисні штуки на спусках і підйомах, яких у Татрах більш ніж достатньо. Коліна скажуть вам спасибі)) Оскільки погода була найрізноманітніша – від чистого сонячного неба до граду й туману, знадобилося все – футболки, панамки, термобілизна, фліска, вітрівка. Іноді хотілося й шапку вдягти, але вона так глибоко завалилася в рюкзак, що доводилося обходитися капюшоном) Обов’язково беріть рукавички. На ділянках з ланцюгами вони дуже корисні, плюс іноді може бути просто холодно.
Організація була відмінною. Посиденьки й розмови ввечері, добре спланований маршрут. Почуття голоду не виникало практично ніколи, варто було подумати про їжу – і ось ти вже сидиш на привалі зі снікерсом. А одного вечора на вечерю навіть був борщ 🙂
Сподобався темп проходження маршруту, не швидко, але й не повільно, якраз щоб іти, не дуже втомлюючись, і водночас роздивлятися краєвиди. Діма, все було круто, дякую величезне 🙂
