telegram
ua
ru
ua ru

Отзыв о походе по Горганам

Повернутись
Автор: Яцишина Маргарита, Киев
Тімлідер:
Загальний рейтинг
Рейтинг тімлідера
Рейтинг консультанта
Золота осінь в Карпатах перетворилась на Білу казку!!! Похід "Кам'яними Горганами" по погодному прогнозу обіцяв бути сухим, теплим і лагідним.

Речей теплих майже не брала. Виходили з села Гута. Падав дощ, було волого та прохолодно. Підіймались в гору вздовж річки Кузьминець. Перша ночівля на г.Боревка (1596м). Намети накрило туманом, видимість впала, накрапав дощик і дуже обдувало холодним вітерцем. Вечеряли біля багаття, але дуже швидко розбіглись по наметах. Нічь була прохолодна.

 Ранок зустрів туманом. Сніданок, і попереду чекає карпатський ліс з велетенськими смереками, м’який мох під ногами, горганське зелене каміння, та плетучі корені альпійки. Гору Висока (1803) та г.Ігровець (1804) проходили в високій хмарності, вологість на рослинах перетворилась на сніжний лід. Нарешті дістались чудовоі зеленоі полонини Погар, де розташували табір на другу ночівлю. Вночі було морозно, виявилось, що не вистачає теплих речей, тому, щоб зігрітись тулились один до одного.

Вранці побачили, що полонина і все навкруги з зеленого перетворилось на біле від рясного снігу. Ось вона справжня казка!) На цей день нас чекала найвища точка Горган – г.Сивуля (1836м). Чарівна сніжна казка нас супроводжувала по дорозі. Йти було чудово. Але знову опустився туман і закрив г.Лопушна (1772м). Коли ми піднялись на г.Сивуля, чарівним чином розвиднелось, і відкрились чудові осінні види навкруги. Попереду красувалась г.Мала Сивуля (1818м). Ми обійшли іі по траверсу. В 30х роках тут проходив польсько-чехословацький кордон. І на тепер залишилось багато укріплень з каміння.

Сонячна погода нас супроводжувала на полонину Рущина, де чекала третя ночівля. Вітерець швидко просушив намети і речі. Сонечко сідало, день закінчувався, і нас огортала в обійми холодна, морозна нічь. Грілись і вечеряли біля багаття. На небі почали з’являтись зірки, першою була Венера, потім Сатурн, і ще, ще, ще. Нарешті вийшов велетенський місяць і освітив всю карпатську красу навкруги. Стало дуже морозно. Повітря швидко охолоджувалось. Розбіглись на ночівлю, але в нашому літньому наметі панувала справжня морозна прохолода, тому дуже швидко залізли в спальники і притиснувшись один до одного з Наталья Кучеренко почали зігріватись. Справжня романтика)

Доречі, на цьому маршруті виявилась тільки наша група, любителів подорожувати, з різних куточків Украіни – Мариупіль, Димитрів, Миколаів, Харків, Никопіль, Киів. І це було найсправжне диво відчувати себе серед величі Карпат, які зараз належали тільки нам. Прокинувшись вранці, не хотілось покидати теплий спальник, але… нас чекала не тільки гаряча кава, а і справжнісінький морозний зимовий ранок. З ночі і зараз ішов сніг, засипаючи все навкруги. Ось такі вересневі примхи погоди в Карпатах.

Сніданок був шикарний: іменинний торт, вишневе желе, вівсянка, сир, гаряча кава і чай. Таке диво для всіх робили кожен день наш тимлідер, годувальник Дмитрий Дмитренко з Наталья Рубан, за що ім велика подяка від всіх, ви кращі!!! Зібравши речі ми йшли далі, проходили історичне урочище Пекло (обрив), полонину Стремена, на який випасались конячки, гуцульську молочну хату, де купили сир та бринзю, полонину Вивчина. Сьогодні був довгий шлях нехоженими, дуже вузькими кам’яними тропами переплетеними жерепом, закинутими лісовими вирубками, болотяній місцевості де чоботи провалювались і грузли у багнюці,  непролазними хащами, закинутому і зарослому лісовозному тракту. Маршрут пройшов і проклав Mykola Sakovych, дякую друже, буду пам’ятати нашу пригоду).

На всій дорозі нас супроводжували ягоди: ежевика, брусника, малина, чорниця якими ми пригощались. З’являлись під ногами зненацька білі гриби, яки були дужі вкусняцькими на вечерю. Ноги вже не відчувались, ми спускались і виходили на гору знову і так раз за разом. Наша ночівля чекала на хребті Станимир (1500м). Але треба було спочатку в лоб піднятись на г.Катерина, траверсувати г.Станимир (1580м), щоб вийти на хребет.

Вечеріло, ми проходили 18 км, стомленість дуже відчувалась, різкий льодяний вітер на хребті сдував з ніг, але ми дужі, і ось по темному при поривчастому вітрі ми нарешті ставимо намети, у когось намет поривами вітру вириває і він летить. Пальці на руках не ворушаться від холоду, дуже швидко ховаємось, починаємо якось зігріватись, пориви вже арктичного вітру приносять снігові тучі і починає сипати сніг. Про вечерю всі забули, але тільки не Дмитро і Наталья, вони готують гарячу кашу з тушонкою і чай зі смаколиками.

Сильні пориви вітру перевертають казанок з нагрітою водою,  але ім треба всіх нагодувати і вони починають знову. А я отак сиджу у наметі, утримуючі його від поривів вітру своім тілом, зігрітись важко, бо вітер видув останні сили і багато різних думок маєшь в голові… І іх перебиває голосний крик “миски і кружки готуй”. Наші тімлідери були як завжди на висоті Дмитрий Дмитренко і Наталья Рубан незважаючи на втому, вони приготували гаряче і дуже смачно нас нагодували). Велике вам дякую! Іжа трохи зігріла, і щоб не втрачати отримане тепло дуже швидко залізла в спальник). Намет огортала льодяна ніч, зі страшеними поривами вітру, які принесли чорні снігові тучі.

Сніг сипав на намети, а вітер здував його, і постійний шорох наче співав колискову. Покидати намет не хотілось ніколи)). В цю ніч важко було зігрітись, бо все тепло видував шальний вітер. Коли прийшов ранок було одне бажання: швидко зібратись і покинути цю непривітну полонину. П’ятий ходовий день був також довгим, нас попереду чекали сімнадцять км різноманітного шляху: ми проходили полонину Ріпна, знову вирубки, рухались лісовозним кам’яним шляхом але головним атракціоном на сьогодні був хребет Чортка та гори Скалки.

Це велика насип з каменів різних розмірів, на які спочатку треба залізти, а потім стрибати по них майже два з половиной км. Потім різкий спуск з гори знову на кам’яну лісовозку і по ній ще сім км до місця ночівлі. Загальние скидання висоти становило більше тисячі метрів. Закладало вуха і постійно треба було іх продувати. Різко стимніло і шукати стоянку було важко, навігатор весь час збивався і запутував нас, наче дражнив і дурачив. Але нарешті не було того холоду, який нас супроводжував всі дні, і ми спокійно ходили кругами, поки не вийшли в нужне місце.  Н

а п’яту ніч ми розбили табір серед велетенських сосен, висота яких досягала більше десяти метрів. Вони стояли і мовчазно спостірігали за нашими діями. Здавалось, що нарешті можна буде спокійно заснути і не мерзнути, а сосни наче сторожа будуть нас охороняти всю ніч. На вечерю нас чекав смачнющий борщ з білими грибами, які ми збирали на шляху, і нарешті ми могли всі разом розсістись за столом, який знаходився поруч і не поспішаючи поісти. Хотілось ще спілкуватись, але втома брала своє, і всі швиденько розійшлися по наметах відпочивати. І тут почалось… Ураганний вітер налетів зненацька, він гудів, ревів і розгойдував сосни справа наліво і навпаки, потім поколу, вони стукались одна об одну, розлітались, знову зустрічались, з’єднувались по три- п’ять, колихались парами і сплітались з іншими. Це був безкінечний танок життя, бо сильні лишались, а слабі не витримували і ломалися. Повітря наповнилось стуком, хрустом, тріском, звуком падіння. Пориви вітру набирали силу і ставали все міцніше. Особисто мені було дуже страшно, а Наталья міцно спала.

Я не знала що робити, виходила із намета, дивилась на це дійство, від якого перехвачувало дихання, і нарешті вирішила, що на все воля Божа, залізла в спальник, молилась, і просила Господа захистити нас усіх від урагана. Я відчувала себе маленькою мурашкою, і розуміла що зі стихією справитись не можливо. Тільки о п’ятій ранку вітер потроху начав втрачати свою силу.

О шостій почало світати, трохи полежав можно було виходити на водні процедури. Сьогодні ми знаходились близько від річки Манявка і найвищого водопада Украіни – Манявський, його висота двадцять метрів. Цим дивом природи ми і закінчували свій маршрут. До заказного трансфера нам треба було дістатись шість км, по кам’яній лісовозній дорозі доо села Манява.   

Підсумок: особисто я отримала дуже багато різноманітних емоцій та вражень, деякі були вперше в житті. Маршрут сподобався, він даже влітку не є дуже хожений. Головне, це друзі, які були поруч, ми всі були в однакових умова, ділились останнім і підтримували один одного, тим самим всі разом змогли подолати цей непростий шлях. Велика подяка тімлідеру Дмитру, який впевнено вів нас до цілі, Наталі, яка смачно годувала за будь якоі погоди, часу, втомленості. У мене проскакували думки, що якби зараз не на г.Катерина в лоб, а з гори в село Максимець. Але впевненість і непохитнісь Дмитра вселяли сили іти вперед.  Коли вже були во Франківську, дізнались, що дві групи, яки виходили з нами, тільки на Чорногору і Мармароси із за погодних умов на два дні раніше зійшли з маршруту. А у нас був непохитний Дмитро і ми всі йому довіряли і йшли тільки вперед+)) за будь якоі погоди!!!  І це все як завжди завдяки рідному #kuluarPohodcomtrekkinghikingclimbing та його головному лідеру Тарас Поздний , який зібрав і об’єднав таких гарних хлопців і дівчат, які в горах як дома, а ми з ними разом!!! Дякую і моім читачам, хотіла для вас передати хоч трошки тих ємоцій, які я мала сама. Цей похід був таким неімовірним, зимовим, важким, деколи страшним, пригодницьким, чарівним, але я отримала досвід. І дуже вдячна за це. З любов’ю до вас)))

Заявка на участь

0/350
Натискаючи кнопку «Надіслати», ви погоджуєтесь на обробку персональних даних.
Ваша заявка прийнята
Наступний крок це
Добре, якщо ви заповните її зараз. Незабаром з вами зв’яжеться консультант та відповість на усі запитання по програмі.
Ми зробимо все можливе, щоб ви стали щасливішими в горах. Це наша місія. Побачимося!
Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Щось пішло не так! Спробуйте пізніше Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Якою продовжити?
Нагадаємо, що у нас є україномовна версія сайту, тож оберіть
Українською
20% від прибутку витрачаємо на потреби ЗСУ. Деталі та звіти KuluarHelp тут. Ходіть в гори з KULUAR - наближайте перемогу! 🇺🇦