З вершин Мармароського хребта відкриваються неймовірні краєвиди – з одного боку на Чорногірський хребет, з іншого – на Румунські Карпати. Та й сам Мармароський виглядає не гірше. Коли йдеш по хребту, десь в районі гори Піп-Іван Мармароський, – складається враження, що ти не в Українських Карпатах, а десь за кордоном. Хоча, якщо зробити пару кроків в інший бік – насправді опинишся в Румунії.
Цього походу я чекала давно, адже планувалась відпустка разом з моїм коханим. Ми не пожалкували, що пішли разом, адже так чудово було дивитися на ці прекрасні гори, насолоджуватись кожним моментом разом, навіть тоді, коли сил, здавалось, вже нема. Ми разом пройшли цей маршрут і ще довго будемо згадувати нашу веселу пригоду. А весела вона була тому, що зібралась така компанія, що ну ніяк не засумуєш. Причому анекдоти про кумів були так.. для розігріву. Всі були кумедними, в кожного щось своє, особливе.
Кожен ішов у своєму темпі, ніхто нікого не підганяв, були нечасті привали, але з такими краєвидами, що просто не знаю слів, щоб описати. Мабуть, дам пораду: якщо ви хочете гарних фотознімків – то цей маршрут найліпший, адже з висоти двотисячників часто всі гори в тумані, та й самі ці вершини в тумані, або в хмарах. Я відзняла купу класних фоток на зеркалку, не використовуючи спалах, адже була сонячна погода (а по прогнозу повинно було дощити).
Кожного вечора у нас була нова страва і нові чергові. Благо, є заправки Торчин та багато людей в поході, тому нікому нічого не набридало. Куштували і гриби, і малину, і ожину, і чорниці. Заварювали трав’яний чай. Біля вогнища слухали вокальні концерти інструктора Юри за участі бек-вокалу учасників походу =) Юра гарно співає, і танцює теж…)
До речі, ті, кому було мало маршрута, встигли ввечері ще прогулятися на Піп-Іван Чорногірський, де знаходиться закинута обсерваторія. Повернулись задоволені, сказали, що було гарне місячне небо. Фотоапаратів не брали вони, тому ми повірили їм на слово.
Так як погода була спекотна, то постійно назрівали розмови про душ, про воду, про річку. Вони і привели нас до бажання закінчити похід яскраво, з банькою і відпочинком. Тому ноги несли нас самі, а точніше – неслися за Юрою. Ось з такими мріями ми пройшли весь маршрут і навіть трохи більше для того, щоб потрапити в райське місце з банькою. Непогана мотивація, до речі, вийшла!
Що ще сказати – похід удався на славу! Дивіться фотки! Дякую всім за те, що ми пройшли маршрут, за чудовий настрій і за вашу доброту, адже як казав Юра «на ці 6 днів ви – сім’я». Просто друзями таких людей не назвеш, якось не звучить. А я вважаю, що люди, які постійно ходять в походи, – це такі особливі родичі, з якими можна запросто розділити своє супер-захоплення – гірськиий туризм.
Люди, ходіть в походи, це круто, це корисно, це спортивно,
але майте на увазі, що це невиліковно…