Мене запитали: «Чому саме Непал?» Я відповіла: «Так хотілося побачити гори, які підпирають небо!» Це була найнезвичайніша подорож: 10-кілометрові переходи і тисячі сходинок, захопливі краєвиди та нові знайомства. Але про все по черзі.
Переглянувши список необхідного в похід, ми зрозуміли, що в нас немає нічого 🙂 Купували все з нуля. Виявилося, що в Польщі все туристичне спорядження на 30% дешевше, ніж в Україні. Частину купили в Кракові, де я гостювала в сестри. Решту придбали в Дніпрі в магазині-партнері Kuluar, який давав 10% знижки.
Дуже важливий момент щодо трекінгового взуття – купуйте його на 1-1,5 розміру більше. Щоб на спусках пальці ніг не впиралися у взуття, збережете нігті цілими. Таку пораду нам дав бувалий альпініст – ми так і купили, і не пошкодували.
Вибирали все з розрахунком, що в похід підемо ще не раз!
До трекінгу до Базового табору Аннапурни залишалося 3 місяці, коли ми почали серйозну фізпідготовку.
Оскільки на нас чекала висота 4160 м, ми систематизували свої заняття спортом: 3 рази/тиждень – кросфіт із тренером +я бігала 3-4 км 3 рази на тиждень. Хочу сказати, що заняття пішли на користь – майже весь трек ми йшли на чолі групи, а в Базовий табір Аннапурни чоловік зайшов першим!
Мене дуже надихнула ідея взяти в похід гарну сукню. Далося взнаки танцювальне минуле, де до кожного образу має бути відповідне вбрання. Я накидала ескіз, купила тканину і пошила ідеальну сукню для фотосесії: подовжену, легку зверху, з важкими спадними складками внизу. Перед походом я зробила де-дреди – хотілося змінити образ. Що вийшло – можете оцінити на фото 🙂
Наш літак двічі намагався сісти в Катманду, але йому це не вдавалося. Першого разу через туман, а вдруге через вітер. Зробивши три кола над містом, ми полетіли в… Індію. Перечекавши там 2 години в літаку, ми повторили (цього разу успішно) посадку в Катманду.
Потім майже 3,5 години в аеропорту (реєстрація візи, оплата візи, отримання візи – 3 різні черги!), і, нарешті, перевірка багажу і, здрастуй, місто!
На годиннику була 16:30, а я того ранку з’їла тільки яблуко, а Макс пів морквини. Ми ж думали, що прибудемо за планом о 9 ранку… Підкріпившись біля готелю, ми відпочивали без задніх ніг. Наступного дня на нас чекали довгий переїзд і початок непальського трекінгу до восьмитисячника Аннапурна.
Перший день ми почали з підйому в гору. Стартували з висоти 1430 м, куди нас привезли з Катманду. Надвечір були вже на 2830 м і заночували в районі селища Горепані.
Попри сонячний день, перший день треку запам’ятався тропічною зливою з градом, під якою ми йшли майже годину до місця нашої ночівлі. Промокли навіть “непромокальні куртки”. ?
Було страшенно цікаво))
Не люблю прокидатися рано-вранці. Особливо о 3-й ночі. Але світанок на Пун-Хілі був того вартий. Одягнувшись і озброївшись налобними ліхтариками, ми налегко вирушили в свою першу радіалочку – піднялися із селища Горепані 2874 м – на гору Poonhill 3210 м. З неї відкривається гарний вид одразу на кілька восьмитисячників, зокрема й з підкови Аннапурн. На горі випили гарячого імбирного чаю і вдихнули ранкове морозне повітря. Тут і знадобилися вперше шапки й рукавиці.
Це був найхвилюючіший день. Чоловік непокоївся, чи не торкнеться когось із нас гірська хвороба. Адже ніколи ні він, ні я не піднімалися так високо. Для штурму ми встали о 2:50. Зібрали рюкзаки. У темряві випили окропу з термоса. На трекінгові черевики натягнули “кішки” (гума з шипами), щоб не ковзати по льодовику. Йшли монотонно. Крок – вдих, крок – видих. Намагалися не розмовляти – дихання збивається, і його складно відновити.
Ось удалині показався будиночок. Це наша умовна мета. Світло горіло тільки в ньому. Решту будівель Базового табору Аннапурни знесла снігова лавина, яка зійшла на нього цього року…
1 год 45 хв ми долали 430 м висоти і 1,5 км шляху. І ось позначка 4130 м. Водночас світало. Ми увійшли в підкову Аннапурн – гірський ланцюг 7-8-тисячників. Наша команда розгорнула український прапор.
Обов’язково! І дітей своїх теж підтягнемо. Уже через 3 місяці після Непалу я з 9-річним сином і 56-річним батьком піднялася на найвищу гору України – Говерлу. І вже цієї осені ми плануємо з Kuluar у трекінг на Кіпр. Підемо втрьох із чоловіком і сином. Трирічна донька теж проситься. Але ми їй кажемо: «Ось трішки підростеш, і ми тебе ОБОВ’ЯЗКОВО візьмемо!»