Якщо бажаєте більше екстриму, раджу Горгани. Під екстримом я маю на увазі непрохідне болото, що супроводжує увесь похід, тунелі з ялинок та сосен, які не пройдеш не подряпавши рук та ніг, ну і як у будь-якому поході треба встигнути поставити палатку до того як почнеться дощ.
Похід стартував з гірського поселення Кевелів, звідти ми почали набирати висоту. Ішли довго, але ішли звичайною дорогою. Дійшли до бази відпочинку ОАЗА, неподалік від якої і заночували. Це був вечір знайомств, протягом якого ми усі натхненно розповідали про свої минулі мандрівки, ділилися спогадами, говорили про те, що пов’язано з подорожами .
На другий день ми продовжили знайомство. Завжди цікаво споглядати як згуртовуються люди, за якими інтересами чи принципами. Я намагалась поговорити з кожним, адже це був найтяжчий день з важкими рюкзаками, незвичним болем у ногах та спині, першими мозолями та, на додачу, палючим сонцем. Саме в такі моменти люди починають себе проявляти, показувати злість, нетерплячість, або навпаки – доброту, співчуття та дружелюбність, а інколи і те, і інше. Ось так, за розмовами, ми пройшли відомий усім курорт Драгобрат , піднялись на г. Велика Близниця та г. Стіг і далі пішли шукати краси серед озер. Десь там на нас і чекала ночівля. Поки ми фотографували струмочки та квіточки, чергові зварили дуже добрий борщ. Вечір провели весело, граючи в колективні ігри. За чашкою какао час пролетів непомітно.
Вранці так не хотілося покидати це місце, адже мальовниче озерце так і кликало “Лишися! Скупнися!”. Хто хотів скупнувся, але нікого і нічого не лишили, все понесли із собою до наступної стоянки. Дорогою траплялися і дощ, і болото, і сухе гілля, що дряпало новенькі каремати, але принаймні не було так спекотно. Спрагу втамували вже на стоянці, якою стало місце витоки р.Чорна Тиса. Місце цікаве і дуже добре для ночівлі. Тут назбирали багато грибів, відпочили, трохи просушилися, а вечір провели як завжди, за розмовами біля багаття.
Споглядаючи вагон емоцій інших туристів, що також там ночували, ми довідались що на нас чекає наступного дня. День 4-й. Прямуємо на г.Братківську. Підйом крутий, води мало, але сили є, якось піднялись. А от на спуску на нас чекали пригоди. От там були емоції. Довгі тунелі з сосен та ялинок, через які не те що з рюкзаком, але й без нього важко пройти. Ми трималися невеличкою групкою, допомагали один одному, притримуючи гілля та попереджаючи про небезпеку. Спустилиь усі подряпані та виснажені, на ночівлю стали біля кошари. Цього вечора на нас чекала дуже смачна вечеря від нашого інструктора Василя. Смакували ми традиційну гуцульську страву – банош, звичайно ж з грибами. Варилося воно довго, встигли зголодніти, але воно було того варте! Страва дійсно смачна. А ми продовжували знімати струмочки, грибочки, а ввечері переглядали фотографії.
5-й день обіцяв бути легким, але на шляху все частіше і частіше зустрічалась багнюка. Однак був час помилуватися казковим лісом та позбирати гриби. Внизу на нас чекала стоянка біля річки, але несподівано почався дощ, що змусило нас чекати на стоянці, адже під дощем ні вогню розвести, ні палатки поставити. Раптом Василь нас порадував новиною про ночівлю і через пару годин ми вже сушились у дерев’яних будиночках, готували святкову вечерю на ватрі і просто відпочивали. Ввечері відвідали сауну, а потім дружньою компанією сиділи за столом та ділились враженнями. Спали у нормальних ліжках, хоч і на сіні замість матраців, спалося дуже солодко.
Останній день – це дорога в повну цивілізацію, спочатку прощання з Карпатами, потім святкова вечеря в Десятці з врученням сертифікатів, і прощання з родиною… Це найтяжче…
Хочу висловити щиру подяку всім учасникам нашого походу. З вами було дуже весело, ви вмієте чудово розважатись. Дякую всім за підтримку, особлива вдячність хлопцям, Вові та Жені. Кулуару дякую за враження і окрема подяка для інструктора Василя.
Хочу ще в Горгани, дуже сподобалось.