Так було вирішено піти в похід Мармароським хребтом. На травневі свята в мене не вийшло піти, тому старт було призначено на 23 травня. У мене було побоювання, що найцікавіше я вже пропустила. Але на мене в горах чекав великий сюрприз!
З ким іти, для мене не було питанням… Якщо в гори, то з Kuluar. Для мене це вже не просто слоган, а правило. Так склалося, що в одному з походів мені довелося побачити, як працює команда Kuluar в умовах НП. Після цього моя довіра до них зросла до максимального рівня. Це був мій п’ятий похід із Kuluar.
Група зустрілася в Івано-Франківську, нас було 5 допитливих туристів і наш гід Аня Корнієнко. Доїхавши до села Ділове, ми зареєструвалися в прикордонників і почали пішу частину походу. Першого дня перехід короткий і легкий, дуже швидко ми опинилися на місці нашої першої ночівлі, на зеленій галявині на березі річки. Усе, як я хотіла: буяння зелені й повноводна галаслива річка. Тут я знайшла 50 відтінків зеленого (вибачте за плагіат))) Це був справжній травень. Наступного дня ми попрямували до полонини Лисича. У міру набору висоти травень змінювався квітнем. На деревах тільки починало розпускатися листя, а над торішньою травою гордо красувалися крокуси й проліски. Увечері, влаштувавши чаювання біля багаття, ми розглядали далекі вогні якогось румунського поселення й фантазували, яка музика в них зараз звучить на дискотеці.
Третій день нашого походу був дуже важливий, на нас чекав Піп Іван Мармароський. Вставши раніше й смачно поснідавши, ми вирушили в дорогу. Дуже скоро квітень змінився березнем, навіть раннім березнем. Було дуже багато снігу, значно більше, ніж передбачалося. Цього дня в нас було все: і “зимове сходження”, і порив вітру, який збив усю групу з ніг, і снігові карнизи, і довгоочікувана вершина, і фотографії на нейтральній території, і скидання рюкзаків униз, і дряпання рачки, і продирання крізь зарості чорниці, і найсмачніша кава, зварена нашою Анею. Зараз я хочу особливо відзначити організаторські здібності нашого гіда. Краще організованого побуту й харчування не було в мене в жодному поході. Здавалося б, маленька губка й малесенький шматочок миючого засобу, а як полегшується миття посуду в крижаній воді ))) Один зайвий балон газу, і ми завжди на привалі балували себе чаєм і кавою. Грамотний розподіл коштів на закупівлю продуктів забезпечив нас дуже смачним і якісним харчуванням. Досі згадую приготований нею на останній сніданок рисовий пудинг із родзинками. Було неймовірно смачно)
Четвертий день наших пригод обіцяв бути дуже простим: невеликі набори й скидання висоти, перехід траверсом. День обіцяв, але не дотримав своєї обіцянки. Як на мене, це був найскладніший день: нам довелося пробиратися снігом, подекуди дертися сніговими карнизами, подекуди глибоко провалюватися в сніг. Такої кількості снігу наприкінці травня не очікував ніхто! Попри всі складнощі, цей день подарував мені найнеймовірніші позитивні емоції та яскраві спогади.
А от п’ятий день був найлегшим і найвеселішим. Ми казали “до зустрічі” гірським вершинам, зробивши останні фотографії на тлі двох хребтів, Чорногірського й Мармароського, увійшли в ліс і почали затяжний спуск, наспівуючи всі пісні, які могли згадати. І дарма, що хтось не має голосу чи страждає на відсутність музичного слуху. Наша Анечка вміла всіх згуртувати й переконати, що кожен може зробити неможливе! Завершився наш похід у селі Шибене, де ми розбили наш останній табір на березі річки й влаштували останнє з наших щоденних купань у крижаній річці! Остання вечеря на багатті, останній похідний сніданок, і час прощатися з тими, хто тобі став дорогим! Дякую Kuluar за похід, за яскраві емоції, за нових друзів!