На Лікійці ми вже були (Східна частина), знаємо, що це красиво, тепло, шовковиця, найсолодший апельсиновий фреш, черепахи, які йдуть десь поруч із вами своїм походом;)
Лікійка — це привітні місцеві, прохолода айрану, запах квітів і хвої.
Вирішили, що похід Туреччиною — це завжди гарна ідея!
Автобусні переїзди та додаткові витрати
Почали підбирати, як зістикувати дати, і зрештою місця лишилися тільки в похід із ночівлями в готелях. Гарна ідея, але дорожче, ніж із наметами. А ще вартість тестів, страховки з урахуванням активного туризму, квитки на автобус x 2, бо посадка в шаховому порядку і ціна за два місця, а десь тільки таксі, бо локдаун. Але Іра й Людмила підказали, як зробити все гладко, а місцеві адміни автовокзалу так метушилися, допомагаючи нам, що навіть забули взяти гроші. Довелося шукати водія, віддавати оплату))
Ми обрали авіаквитки без пересадок, але в Анталію з подальшим переїздом автобусом у Фетхіє (4 години).
Тут скажу: не бійтеся їздити автобусами Туреччиною. У них це добре розвинено, навіть у локдаун для туристів немає проблем. Купувати квитки треба онлайн, там же можна подивитися, з якого боку автобуса буде сонце, і обрати, чи хочете ви сидіти поруч із чоловіком чи жінкою!))
Пам’ятайте, що, заповнюючи форму МОЗ Туреччини, вам із неї потрібен “Hes код”. Збережіть його в телефоні, він знадобиться для купівлі квитків (прив’язати до платіжної картки).
Нектар вражень
Зрештою, це чудово — бути щодня в новому місці. Більше вражень, відрив від реальності, і тепер можемо порекомендувати готелі узбережжя регіону Мугла. Kuluar замовив для нас готелі на кожну ніч. Помітно, що здебільшого це найкращі готелі на місці з гарними номерами й неймовірними краєвидами. З деяких номерів не хотілося виселятися.
Окремо хочеться відзначити, як пощастило з групою (чи це навички гіда і його “м’який вплив”). Усі самостійні й відповідальні; хто за день не находився, отримував інфу, куди ще можна сходити, залізти, збігати. Для тих, кому важко, знайшлася можливість доїхати на таксі й відправити рюкзаки машиною в наступний готель. Ті, хто біг попереду, задавали темп, ті, хто відставав, створювали нагоду роззирнутися й зробити фото. Жарти допомагали нам крокувати й нести рюкзаки в гору. У басейні веселилися як діти.
Неймовірні пляжі з лазуровою водою і бухти, обрамлені горами.
Бачили чудово відреставровану будівлю міських зборів часів Римської імперії. А ще роботу археологів у процесі.
Перед очима неймовірний пляж Патари з дюнами й норами крабів, Долина метеликів — останніх там немає, але спуск із гір на мотузках — це вже саме по собі пригода (опціонально для тих, кому за день було мало активності).
Пощастило: з 30 квітня вже можна було купатися.
Поради з висновків
Ковбаси виявилося забагато. Краще брати сало.
Кросівки, черевики — обов’язково з вібрамівською підошвою, бо на стежці багато сипучки.
На автовокзалі Анталії, на 2-му поверсі можна поїсти в кафе, особливо актуально в локдаун, коли всі кафе зачинені. Обстановка не для туристів, але смачно, недорого, і туристів там бачать рідко, тому дуже радіють і “не знають, куди посадити дорогого гостя”.
Хочеться відзначити роботу гіда. Костя давав можливість учасникам групи самим дійти до деяких висновків і рішень, що дає відчуття причетності й залученість. У потрібні моменти був м’яко й непомітно наполегливим. Так кожен отримав бажане навантаження й обсяг вражень.
Еееех (з ностальгією в голосі, очі закочені до неба) … Мені на 6-й день спало на думку, що я ще не находилася. Увесь похід супроводжувало відчуття нереальності того, що відбувається.