Нам же дістався найменш людний маршрут Умбве, його ще називають “Double Whisky Route” через його різкість і інтенсивність.
Це найкрутіший і найшвидший шлях на Кіліманджаро, де набір висоти відбувається дуже стрімко, без поступової акліматизації, що додає йому унікальності.
Вже з перших кілометрів ми відчули, як природа випробовує нашу витривалість.
Починаючи з густого тропічного лісу, який занурює в атмосферу дикої, незайманої природи, маршрут стрімко підіймається, відкриваючи приголомшливі краєвиди скель і хмар, що пропливають під ногами.
Одним із найвражаючих моментів був вихід на Barranco Wall— масивну скелю, яку доводилось долати руками.
Але нагорода була того варта - це момент, коли забуваєш про втому, холод і висоту.
Піднімаючись, бачиш величезну ущелину Barranco Valley внизу і вкриті льодовиками схили Кібо нагорі. Особливо вражає вид світанку з вершини стіни.
Стежка поступово піднімається вгору, і природа навколо стає суворішою. Тут вже немає ні дерев, ні кущів, лише розсипи вулканічного каміння і уламки лави.
Вітер посилюється, а температура різко падає. Дихати стає складніше, і багато хто вже відчуває легкі симптоми висотної хвороби.
Всього маршрут займає шість днів, включаючи підйом, штурм і спуск.
Ми вийшли на штурм о пів на першу в ніч пʼятого дня, і попрямували камʼятистою тропою вгору, маючи набрати трохи більше за 1200 метрів.
Що вище підіймалися, то нижче опускалася температура, вітер ставав нестерпнішим, все меншим був відсоток кисню в повітрі, дедалі більше боліла голова, когось нудило і дуже хилило на сон.
О 8 годині ми піднялися до кратера давно погаслого вулкана Кіліманджаро, до Stella Point - 5756 метрів. Рівень кисню тут становить близько 45%.
Та це ще не кінець, до найвищого місця ще близько години ходу.
І ось 8:40 ранку на годиннику і ми дісталися найвищої точки всього континенту, Uhuru Peak 5895 метрів, ми в оточенні льодовиків, яким понад 11 тисяч років.
Я зі сльозами на очах, переповнена почуттям ейфорії, намагаюсь осягнути те, що мені вдалося зробити. Ці відчуття на вершині неможливо порівняти ні з чим...
А попереду ще довгий шлях вниз..
Цей день, коли стою біля твого підніжжя, затамувавши подих...
Ти - мов самотня королева всесвіту, велична і незламна, що гордо височіє над континентом, а в голові клубочиться туман дитячих мрій і примарних фантазій.
Того самого дня, десь глибоко в підкорці, мов таємний поштовх, народилася нова мрія, яка не давала спокою цілих вісім років.
Мрія повернутися знову, пройти крізь ті дивовижні і захоплюючі пригоди, які так загадково і заворожливо описувалися в книжках, немов відгомін невідомих світів, що вічно манили за собою.
I ось цей момент настав... Я знову стою біля твого підніжжя, о велична Кіліманджаро, разом із командою однодумців.
Смиренно звертаюся до тебе, мов до давньої володарки, і прошу: впусти нас у свої володіння, дозволь пройти шляхами вітрів і хмар, торкнутися твоєї величі.
Це було важке, але цікаве випробування - разом ми втілили свою спільну мрію, дякувати Kuluar і Анна Мисишин за допомогу
