І це правильно, бо така подорож залишиться в моїй пам’яті назавжди, і раз у раз за зручної й незручної нагоди я починатиму свій монолог: “Ось були ми з батею в Норвегії.. “. Але зараз гранично об’єктивно й по суті. Отже…були ми з батею у Норвегії))).
Інформацію знайшли в Інтернеті, зателефонували, замовили, оплатили, купили квитки (Air Baltic) і почали збиратися.
Найбільше побоювання – це фізична підготовка. Мені 43 роки, фізично здоровий, але все ж останні роки не назвеш спортивними: сидяча робота, відсутність регулярних тренувань тощо, загалом, є питання. Мій батько – спортсмен, полковник запасу, бігає, плаває, їздить на велосипеді, але… вік! Як-не-як 67 років, різка зміна клімату, тривалі навантаження. Загалом, побоювання були. Але дуже хотілося відчути подих Півночі. Багато чули, багато читали про Скандинавію, Норвегію, але от випробувати вирішили тільки зараз. Перспектива пройти пішки первозданною природою національного парку Йотунгеймен, сходження на найвищу точку Скандинавії – гору Галгепіґґен і можливість побачити найбільший водоспад Скандинавії – Веттісфоссен були дуже привабливими. Загалом, думали насправді недовго . Вирішили і вперед.
Від замовлення туру до самої поїздки було 5 міс., тож часу на підготовку було достатньо, але…
Тато тренувався, а я практично ні. Але маршрут пройшли нарівні з усіма, ніде нікого не затримали. Як кажуть у класика: “…не скиглив, не нив, хай похмурий був і злий, але йшов…”. Тож щодо фізухи питань не було, похід оцінюю як середньої складності, посильний. Головне – моральний настрій.
Одразу скажу про професіоналізм Kuluar. Це не просто пуста похвала, а данина поваги досвіду й професіоналізму в складанні списку необхідних речей. ВАЖЛИВО! Читайте кожен! пункт спорядження, опис до нього і ТОЧНО виконуйте всі рекомендації, і буде вам щастя. Я впевнений, що цей список спорядження написаний якщо не кров’ю, то вже точно сльозами, виттям і лайкою тих, хто чогось недочитав, недозрозумів і/або не взяв, бо подумав : “А навіщо мені зайва вага в рюкзаку, витрати на якісні речі ..: тощо. Простий приклад. У розділі взуття написано: ….Сандалі – на маршруті будуть броди, які ми переходитимемо в сандалях. Вони мають бути з товстою підошвою і добре триматися на ногах. У звичайних гумових шльопанцях брести теж можна, але вкрай неприємно і небезпечно. Тобто це не можуть бути звичайні шльопанці, які валяються в кожного в шафі і в яких можна ходити на пляж чи асфальтом. Здається, ну що такого?! Можна взяти те, що є під рукою. У броди можна й на черевики намотати пакети зі скотчем, і в шкарпетках пробігти тощо. Усе так. А от спробуйте під зливою, вночі з ліхтариком вибігти в шльопанцях на тоненькій підошві з намету і гострим слизьким камінням пробігти, вибачте, по малій чи великій потребі метрів 200 в один бік. Дуууже неприємно і травмонебезпечно! Така дрібниця в звичайному житті! Але хто зазнавав подібних “задоволень”, той скаже, що це чи не найважче в поході. І так у всьому.
Рейнкавер (чохол для рюкзака) чи пончо? Чи те, чи те? Ні! І те, і те!!! Бо в Норвегії є мряка, дощик, дощ і дощище. Швидкість вітру й температура при цьому можуть бути різні. Тому вдягати щоразу пончо й паритися в ньому незручно. А якщо на рюкзаку завжди вдягнений рейнкавер, то не страшний дощик і всякі навісні речі не чіпляються за гілки й каміння. А якщо полила злива, то поверх рейнкавера вдягаємо пончо, і все ок.
Сидушка з гумкою на пояс. У мене завжди була з гумкою, а цього разу взяв без. Знову ж таки, що було. І таааак пошкодував((((. Після переходу на привалі кожен рух – витрата енергії. На голе мокре каміння просто так не сядеш. У кого сидушка на поясі – один рух, і він уже сидить. А в мене – на рюкзаку під рейнкавером. Тобто поверни рюкзак, відкрий рейнкавер, дістань сидушку, розмісти її точно під 5-ту точку, закрий рейнкавер, і після привалу все у зворотному порядку. Уявляєте, скільки ЗАЙВИХ рухів і часу!!! Загалом, друзі, спорядження – це наше все. Що краще підготувався, то комфортніше й упевненіше почуваєшся на треку. Вчіть матчастину (список) і читайте рекомендації професіоналів!
Ще раз про професіоналізм Kuluar загалом і нашого гіда Дмитра Приймаченка зокрема. Маршрут продуманий до дрібниць. Розписаний по годинах. Усі точки привалів і ночівель вивірені й перевірені. Раціон харчування збалансований і різноманітний (гаряче вранці й увечері, перекуси на марші). Загалом, куди не кинься – все з розумом.
Гід. Дмитро – профі з багаторічним досвідом проходження цього маршруту. Знає всі тонкощі. Будь-яке питання чи побажання вирішувалися швидко й професійно. Дмитро вміє і знає свою справу, а, головне, любить гори і свою професію. Це круто! Ось кілька прикладів професіоналізму.
Дмитро завжди моніторив погоду онлайн, і це вберегло нас на початку від серйозних випробувань. В останній момент змінився прогноз на перші дні пішої частини (9 – 10.08). Місцевий, точніший прогноз обіцяв зливу зі шквальним вітром. Було ухвалено рішення змінити маршрут і перечекати циклон у зручнішому місці. Так, добу ми провели в наметах, зате не промокли під холодною зливою з вітром і не захворіли на самому початку походу.
Підйом на гору Галгепіґґен. Важко, але воно того варте!!! 5-6 годин підйому – і ти вище хмар. Нам дуже пощастило з погодою, тому враження – повний захват!
Є протоптаний усіма маршрут, але один схил можна обійти, зберегти сили й час. Дмитро знав, що обхідна стежка є, але її замело свіжим снігом. Ми пішли по “свіжаку”, як першопрохідці, і протоптали нову стежку. Скоротили шлях і зробили добру справу для всіх, хто йшов за нами.
Ще момент. Уже останнього дня підійшли до знаменитого водоспаду Веттісфоссен, і… на жаль, увесь водоспад у тумані. Що робити? Треба встигнути на автобус, час підтискає. Але Дмитро ухвалює рішення чекати. Каже, зараз подме вітер і туман розсіється. Звідки знає – незрозуміло. Стоїмо, чекаємо: хвилину, дві, п’ять. Народ уже починає бурчати, мовляв, чого чекати, ходімо. Але Дмитро сидить. І ось за 10 хвилин гоп – і туман розсіявся. Водоспад як на долоні. Ми встигли сфоткатися, намилуватися, і туман знову сів і закрив огляд. Дива!
Як показує практика, в такі походи погані люди не ходять. Я в цьому переконаний, і нинішній похід не виняток. Так, може, наш колектив і не згуртувався за час походу, і не з усіма я підтримуватиму стосунки через різницю у віці, країни проживання тощо. Але те, що протягом усього треку в колективі панувала дружня атмосфера, злагодженість дій, готовність допомогти й підтримати товариша, чергувати, нести дод. вантаж, виконати якесь термінове доручення гіда, – це факт. Ніхто не своєвільничав, не запізнювався, не сперечався і не скандалив. І це не може не тішити.
Загалом я рекомендую цей похід із Kuluar, бо це вбереже вас від багатьох неприємностей під час треку. Гори – не жарт, а північні гори тим паче.
І, звісно, ви гарантовано отримаєте “вище даху” вражень від тутешньої природи!!! Такої кількості каміння всіх розмірів і забарвлень (500 відтінків сірого))), такої чистої і смачної води, безлічі озер і річок, водоспадиків і водоспадів, чистого снігу й обалденних краєвидів з гори Галгепіґґен, суворої гірської рослинності й буйної зелені долин я не бачив ніколи в житті. Це 12 днів кайфу й повного відволікання від повсякденних клопотів. Місцями важко, місцями мокро, але загалом – КРУТЬ!!! Ти ніби потрапляєш в інший світ, без мобільного зв’язку, Інтернету й повсякденних турбот. Складні розумові процеси й переживання замінюються простими людськими потребами й бажаннями. Мозок відпочиває на 1000%.
Як казали знавці: після такого походу ти вже не будеш колишнім. І це правда. Я щиро радий, що потрапив на “цей гачок” подорожей, і ми з батею уже плануємо наступний похід із Kuluar на Кіліманджаро.