Саме тому ми вирішили спробувати свої сили в Карпатах, а піти з «Kuluar», бо, по-перше, репутація гарна, а по-друге, подруги були на Лікійській стежці з «Kuluar», і їм сподобалося.
Рішення ми ухвалили за 3 місяці до дати курсу й одразу записалися онлайн. Дуже порадувало те, що з нами дуже оперативно зв’язалися менеджери як телефоном, так і в месенджерах, і обговорили всі деталі: програму, спорядження, оплату, а також відповіли на всі наші запитання. Одразу скажу, що й надалі зв’язок був оперативним і своєчасним, що дуже допомогло, коли Івано-Франківську область закрили на жорсткий карантин буквально блискавично і якраз за 2 дні до нашої поїздки. Але до цього пізніше, а поки ми просто готувалися, докуповували спорядження й отримали план того, як проходитиме курс.
Отже, квитки куплено, рюкзак складено, а група в нас набирається велика – людей 15. І тут уряд починає розмови про те, що Івано-Франківську область (а всі ми їдемо потягом хто звідки, але саме до Івано-Франківська) закриють, вокзали не прийматимуть, і в нашому чатику починається паніка й обговорення чуток. Було дуже класно, що організатори зреагували швидко, чітко дали інструкції й організували нам трансфер зі Львова (потяги йдуть на Івано-Франківськ через Львів). Тож зустрілися ми з групою (з тими, хто таки наважився приїхати, – 11 людей) у передсвітанкових сутінках Львова, завантажилися в мікроавтобус (до речі, дуже приємний водій Василь, з яким було дуже комфортно їхати звивистими дорогами всі 6 годин дороги до бази). Гіди – Костянтин і Марія – вже теж були з нами, відповідали на запитання й підбадьорювали нас.
Приїхали ми на базу «Білий слон» до обіду першого дня курсу, швидко поселилися в комфортабельні будиночки або хостел (лайфхак: кімнати на першому поверсі з каміном!), отримали спорядження (можна орендувати в «Kuluar», що є безсумнівним плюсом для новачків, як я) і пішли на обід (годували смачно й ситно як першого разу, так і впродовж усього курсу, що дуже важливо, щоб в організмі було досить енергії), а після цього вирушили на гірку тренуватися ходити у зв’язках і зарубуватися.
Костя й Маша доступно пояснили техніку ходіння глибоким снігом, якщо є тріщини й розломи, а також ми попрактикувалися в’язати вузли й використовувати льодоруби. Крики «Зрив!» і ривки ще снитимуться мені ночами, але практика чудова. Увечері гіди вчили нас працювати з карабінами й на перилах, ми вивчили багато нових термінів, таких як: «жумарити», «дюльферувати», «муфтувати». Дуже класно, що ми одразу ж і спробували все це на балках колиби, так би мовити, «записали на підкірку» й пішли спати.
Наступного дня вийшли вже на практику в гори. Ішли до гори Смотрич, де були камені – скелі й можливість усе попрактикувати. Погода була якраз така, як хотілося для «реальних умов», а саме сніг і вітер. Ішли ми пару годин, робили перерви, а коли дійшли, почали оперативно працювати з усіма знаннями та інструментарієм, що були. Хочеться сказати, що гіди були молодці: хоч група й велика, але вони примудрялися бути в кількох місцях одночасно, допомагаючи, пояснюючи й показуючи. Відпрацювали все на «відмінно», перекусили й приємно поспілкувалися між собою, і все це з видом на гори. Після обіду ще попрактикувалися ходити у зв’язках і допомагати собі льодорубом на підйомах і спусках. Після цього спустилися вниз до дороги, нас забрали, і ми поїхали відпочивати на базу. Тут мушу сказати, що ніжки вже гули неабияк, як і ручки, непризвичаєні до такого виду навантаження. Тож, друзі, тренуйтеся бігати заздалегідь (біг універсально допомагає підготуватися до походу в гори). Увечері ті, хто хотів, могли піти в лазню (дуже раджу, щоб побалувати м’язи, які були навантажені), а потім Маша й Костя вчили нас в’язати вузли й розповідали дуже цікаві історії зі своїх походів. Тут хочу окремо сказати, що гіди були дуже відкритими, готовими ділитися досвідом і дуже доброзичливими. Дякую вам!
Третій день був присвячений відпрацюванню в лісі на крутому схилі всього того, чого ми вчилися, а також роботі в непередбачених обставинах. Тут дуже важливо слухати й чути, що кажуть інструктори, бо камінь, що летить від сусіда згори, чи обмерзлий схил – це взагалі не жарти. Однак це було саме те, на що ми розраховували, – відпрацювання в умовах, наближених до реальності, але під контролем досвідчених гідів. Однозначно бадьорить. Після обіду ми завершили курс, здали спорядження, яке було в оренді, і почали збирати рюкзаки, щоб повертатися додому (потягом через Івано-Франківськ, бо на той час уже було зрозуміло, що на потяг можна сісти за тими квитками, що в нас на руках). Окремим приємним сюрпризом стало те, що кожному з нас дали сертифікат про успішне проходження курсу і приємний бонус у вигляді значків і знижки на придбання спорядження. Попрощалися ми з групою та інструкторами дуже тепло, сподіваюся, що ми ще зустрінемося в горах, а поки час купувати спорядження й планувати сходження найближчим часом.