Аконкагуа – найвища вершина Аргентини, Південної Америки, західної і південної півкуль. Висота 6 962 м – без малого семитисячник. Гора входить в програму «Сім вершин» – сходження на найвищі піки континентів.
Привіт друзі! Для мене ж Аконкагуа не була самоціллю або великою мрією, скоріше, це була найзручніша гора для наступної, рекордної, для мебе, висоти.
Чому зручна – тому що технічно не складна, а зараз для мене це один з головних чинників. Загалом, ця вершина потрапила в мій план плавного підйому до 8000. Наступна за планом – це пік Леніна (7 134 м) в липні 2017 року, а потім, якщо все складеться – Манаслу (8 156 м).
Вашій увазі звіт-щоденник сходження на Аконкагуа в січні 2017 року.
У далекі країни я звик їздити надовго. Квиток коштує дорого, тому метушитися туди-назад не хочеться. Так і цього разу, в Південну Америку я поїхав на півтора місяці. Спочатку ми пройшли дуже насичений усілякими цікавинками трекінг у Патагонії, відгук про нього можна почитати тут. А після трекінгу попрощалися з групою і полетіли з Ромою в Мендосу.
Вдома у нас абсолютно не було часу читати інформацію і готуватися до сходження на Аконкагуа, все сподівалися зробити на місці. Для початку пішли в місцеву компанію Aconcagua Mountain Guides і замовили у них мулів для транспортування. Приємними бонусами до мулів була допомога в оформленні пермітів, можливість користуватися туалетом компанії в базовому таборі, місце під намет, кают-компанія (якщо є вільна), трансфери на місці, чай з печивом і просто усіляка допомога. Дійсно послуга, від якої дорожче собі відмовлятися. Хоча один мул і коштує 240 дол на день.
За позначеними точками на мапі ми пішли оплачувати і оформляти перміти. Ну що ж, вітаємо! Паперова тяганина пройшла дуже швидко і гладко, залишилося взяти спорядження на прокат і закупити продуктів. Але зараз час сієсти і все закрито. Підемо відпочинемо і ми.
Ближче до вечора вибралися в найближчий магазин за прокатом. У них виявилися абсолютно ідіотські тарифи – прокат не на день, а за 1, 3, 7 і 20 днів. Нам потрібно днів на 10, в результаті беремо на 20. Речі гарні, але дорогі. Черевики, спальник, кішки і верхонки мені обходяться в 300 баксів. Жах. Добре, хоч застави не треба, так як ми працюємо через AMG.
Йдемо закуповуватись продуктами. Розкладки немає, в супермаркеті все купуємо на око і з невеликим запасом. Як потім виявилося, з’їли ми всього відсотків 20-30 від придбаного.
Нарешті все готово, пакуємо непідйомні рюкзаки (вийшло 80 кг вантажу на двох) і лягаємо спати.
Вранці на автобус в Пуенте дел Інка – тут нам треба здати баули для транспортування мулами. Мул несе тільки 60 кг, тому частину вантажу доводиться забирати на себе. Інка – невелике містечко (142 чол) з цікавою пам’яткою, яка називається «Міст Інків» – це натічне утворення природного походження через річку Мендоса. Місцеві умільці не розгубилися – кладуть в джерела пляшки, кросівки та інші речі, чекають, поки вони покриються нальотом, а це відбувається дуже швидко, і продають як сувеніри.
І тільки цього вечора, в невеликому і затишному хостелі, ми сіли прописати план сходження по днях. Днів до від’їзду додому у нас було достатньо, але зійти ми хотіли пошвидше. Вихідні дані такі, що за півтора місяці до Аконкагуа я був на Мера пік (6 461 м) і Айленд пік (6 189 м), а Рома на Чімборасо (6 384 м). Єдина різниця, що в Непалі я провів кілька місяців на великих висотах, а Рома в Еквадорі всього кілька днів. Думаю, саме цей фактор в майбутньому і зіграв вирішальну роль.
І так, ми поклались на залишкову акліматизацію і склали оптимістичний план. Він вийшов в гімалайському стилі – човниками ми носили спорядження від табору до табору, поступово піднімаючись до гори. Сходження було заплановано на 6-й день, після входу в парк:
День 1 – перехід в табір Плаза де Мулас (4 350 м), без зупинки в Конфлюенціі
День 2 – закидання першого намету і висотного спорядження в табір Канада (5 050 м), спуск в базовий на ночівлю
День 3 – закидання висотного спорядження та другого намету в табір Нідо де Кондорес (5 550), ночівля в Канаді
День 4 – закидання першого намету і снаряги в табір Берлін (6000 м), ніч в Нідо де Кондорес
День 5 – перехід до Берліна, прогулянка трохи вище, ночівля в Берліні
День 6 – сходження на Аконкагуа, спуск в базовий з усім барахлом
День 7 – перехід з базового до брами, чек-аут. Ніч в хостелі в селищі.
І було ще днів 8 резервних на випадок негоди.
Як бачимо, оптимальний план виглядав дуже оптимістично, але ми вірили, що впораємося.
Далі звіти по днях, як воно було насправді.
Важкий день, від воріт парку вийшли приблизно в 9 ранку, а в базовий табір прийшли до 18:00. Йшли швидко, всього з трьома короткими зупинками. Добре, що рюкзаки легкі. У кемпі нас зустріли представники AMG, видали наш вантаж, напоїли чаєм і дали намет для відпочинку. Несподівано і дуже в тему. Сьогодні пройшли більше 25 км з набором 1400 метрів. Так, на вході підписали папірці, що нам не потрібна нормальна акліматизація і всі ризики у разі евакуації ми беремо на себе. Самопочуття у обох відмінне.
Після напруженого вчорашнього дня вирішили відіспатися, тим більше, що сьогодні має бути відносно легко. У 11 виходимо з навантаженими рюкзаками – тут купа продуктів, намет і все висотне спорядження. Підйом зайняв близько 2,5 годин, набір висоти 700 м хорошим серпантином. Півгодини на установку табору в Канаді (5050) і трішки на відпочинок. Вниз збігаю дуже швидко – півгодини і я в таборі. Стан якийсь вже дуже вбитий, відлежуюсь.
Увечері йдемо в медпункт на обов’язкову перевірку. Лікар дивиться, каже, що все добре. Вночі сусіди влаштували неймовірно гучне паті на честь чиєїсь Днюхи. Намагаюся не ненавидіти їх і виробити в собі смирення. В результаті не виспалися.
Збираємо наш базовий табір і йдемо в Канаду. Йдеться набагато легше, ніж вчора. Швидко доходимо, перепаковуємо рюкзаки, відпочиваємо і вирушаємо в Нідо де Кондорес. Закрадаються підозри, що продуктів ми взяли дуже вже багато.
Вище 5000 йдеться важче. Останні 200 м набору занурююся в свої думки. Вони пролітають непомітно. І метри, і думки. За сотні годин ходьби можна подумати про все, про що не лінь, багато-багато разів. І все забути.
Нідо де Кондорес розташований на висоті 5550-5600, тут вітряно. Ставимо намет, добре зміцнивши його камінням. Рукавички я з собою не взяв і пальці починають підмерзати. Але ось встановлення табору завершено, можна звалюватись вниз. До Канади збігаю хвилин за 25, тут набагато тепліше. З сьогоднішнім завданням впоралися за 8 годин, втоми зовсім не відчуваємо. Чудовий настрій і самопочуття. Дуже гарний захід сонця.
.
Ніч, в яку все пішло не за планом. У Роми дуже швидко почала розвиватися гірська хвороба, тому вранці ми звертаємо табір і йдемо не вгору, а вниз. Спускаємося поспішаючи, довго. У таборі легшає. Обговорюємо можливі варіанти розвитку подій і свої плани. Більшу частину дня відлежувались. Зізнатися, я і сам радий спуску. У Канаді я абсолютно не спав. Ох вже цей стан, коли на висоті ти кимариш, а мозок активно щось сам думає і не дає заснути.
Я майже дочитую «Сто років самотності» Маркеса – як давно я не читав художньої літератури не про гори!
Вранці Ромі не набагато легше, він приймає рішення спускатися в самий низ, їхати в Мендосу і чекати мене там. Я ж сьогодні йду в Кондорес, завтра в Берлін, а післязавтра на вершину. На тому і зупинились.
У Кондорес піднявся швидко, відчуваю себе чудово – позначилася хороша ніч, проведена в базовому таборі.
Знічев’я починаю записувати відосики про сходження. Іду прогулятися на 200 м вгору, а ввечері спілкуюся з аргентинським гідом. Він каже, що не треба тягти речі в Берлін, а якщо я себе добре почуваю, то краще підніматися на вершину прямо звідси. Ну що ж, у мене в голові теж була така думка, але я порахував її занадто зухвалою. А якщо місцевий гід так говорить, значить можна – він-то знає, що робити. Його група виходить завтра о 4 ранку, я планую йти десь поруч.
Збираю речі для сходження і лягаю спати.
В душі спокій, але заснути все одно не вдається. Чортів мозок про що тільки не думає. Кручуся, але хоч не мерзну. О 3.00 чую збори сусідньої групи, вилазити лінь. В 3.15 встаю сам, починаю кип’ятити воду. О 3.30 група сусідів виходить, гід питає як я, які плани. Кажу, що до 4.00 вийду.
Виходжу. На вулиці мені здалося тепло і четверті штани вирішив не одягати. Одягнувся відносно легко (як для такої висоти), в рюкзак поклав теплих речей про запас. Виявив пропажу – бракувало легких флісових рукавичок, мабуть, забув їх у базовому. Буду йти тільки в верхонках. Це не дуже зручно, тому часто йду просто без рукавичок – руки фактично не мерзнуть. А через 40 хвилин я повністю спарююсь і зупиняюсь, щоб переодягнутися. Знімаю одні термоштани, фліску, непальську шапку змінюю на теплий бафф, а подвійні термошкарпетки – на одинарні. Ось! Тепер набагато легше.
Через 1.20 я вже в Берліні, ще через 10 хвилин в Колери. Тут наздоганяю групу сусідів, перемовляємося парою слів і бажаємо удачі. Іду вперед – там десятки ліхтариків, адже основна частина на сходження виходить саме з Колери.
З кожною сотнею метрів йдеться все важче. Після 6500 ускладнюється рельєф, потрібно підніматися по сипусі. Ставлю цілі 5-10 м від себе і йду до них. Щоразу намагаюся зробити на кілька кроків більше. Перед очима починає плисти, повітря безжалісно закінчується, в голові стукає. Значить, пора робити паузу. 30-90 сек на відновлення і знову, до нової мети. Так, крок-за-кроком я обганяють всі групи і самотніх сходжувачів.
Після сходу сонця стає помітно холодніше – підйом проходить тіньовою стороною. Зате пощастило побачити дуже класне явище – тінь Аконкагуа. Я знав, що така є у Тейде, а ось про Ако не знав. Вперше бачив вживу, дуже красиво.
Бувають моменти, коли гора здається якоюсь нескінченною. Але дивишся по карті, а залишилося ще трохи більше 500 м – це значить менше 100 маленьких переходів. Треба рухатися.
На вершину вийшов о 10:40 – це дуже рано. Вершина порожня, тільки я і гори навколо. Круте відчуття. Насолоджуюся самотністю і пейзажами. Потім роблю з рюкзака і трекпалок штатив, фотографуюсь.
Проходить 40 хвилин, на стежці, десь далеко внизу, з’являється перший рух. Вирішую нікого не чекати (це ще години півтори), а спускатися.
Одягаю кішки, починаю спуск. Жорсткий фірн постійно чергується з сипухою, камені якої плутаються в зубах кішок. Пару разів насилу втримую рівновагу. Після цього вирішую знімати кішки і спускатися без них, так дійсно набагато простіше.
Спуск важкий, доводиться зупинятися на відпочинок. У Нідо де Кондорес приходжу повністю виснаженим, зате в 13:30. Планую дві години поспати, заводжу будильник і лягаю. Але сну немає, годину просто лежу. Потім починаю ворушитися, кип’ятити чай. Сушить дуже сильно, п’ю багато води. Поступово приходжу до тями і починаю збирати табір. Мені треба спустити вниз речі за двох – а це багато, в рюкзак все не впихнути. Як небудь чіпляю збоку до шлейки. Вийшло 34 кг вантажу (без продуктів) і з цим рюком ще 1200 м скидання. Після сходження … Наостанок в Кондоресі кладу 5 шоколадок під намет аргентинського гіда і кілограм 10 продуктів під намет російської команди.
Спуск виявився простіше, ніж я думав, видно за час відпочинку я трохи відновився, та й висота нижче. За 1:40 хвилин я вже в базовому таборі. Час на годиннику 18:40, вийшов я в 4:00, і того майже 15 годин на все про все.
Відпочиваю, влагоджую формальності з завтрашніми мулами, п’ю пиво і їм щось на кшталт пельменів.
З маленьким рюкзаком вниз йдеться легко і швидко. Майже на виході з парку зустрічаю групу друзів, під керівництвом Сергія Бершова. Дуже приємна зустріч, розмовляємо і прощаємося – кожному з нас своя дорога. Трішки заздрю їм, вся краса і складності цієї гори у них ще попереду.
Що можна сказати після сходження? Мені сподобалося. Мені сподобалася Гора, мені сподобалися Анди навколо, мені сподобалися люди на горі. Під час всього сходження у мене було абсолютний внутрішній спокій і не було хвилювань, жодного разу не виникло думки, що можу не вийти. І гора відповіла мені взаємністю. Сходження пройшло відносно легко, швидко і благополучно. Погода була найкраща з можливої.
Що стосується графіка сходження, то для мене він виявився посильним – позначилося тривале перебування на висоті в Гімалаях.
Рома ж благополучно спустився в Мендоси, де через день я його наздогнав. Тепер ми їмо дуже багато м’яса, фруктів і п’ємо вино пляшками)
Аконкагуа, спасибі тобі за красу, за випробування себе, за хороших людей! До скорої зустрічі!!