Золота Боржава

Автор: Маргарита Яцишина, 56 років
м. Київ, Україна

Похід по золотій Боржаві я спланувала задовго. Осінь була в розпалі. Великою приємною несподіванкою стало те, що нашу групу буде вести гід Вікторія Паламарчук, від клубу «Кулуар». Мені давно хотілось познайомитись з яскравою мандрівницею Вікторією в подорожі Карпатами.

Група зустрічалась в селищі Воловець. Для мене це була нова місцевість, з якої ще не починала старт. Всі приїхали одночасно, тільки в різних вагонах, трохи часу пішло на збори групи. Нарешті, зібравшись ми перемістились в кафе навпроти. Познайомившись і підкріпившись, вирушили в путь.

Золота осінь в КарпатахПохід по Боржаві

Спочатку ми йшли по Воловцю і насолоджувались місцевістю, з оригінальним, характерним карпатським колоритом. Роздивлялись будиночки, упорядковані садочки і клумби, та інше. Дорога вела з селища в гору. Казковий буковий ліс, мовчазний і різнобарвний, зустрічав нас своєю глибиною і величністю. Величезні каміння, вкриті зеленим мохом, нагадували сюжет чарівної казки про лісових потвор. Лісова стежка вивела нас на гору Цицька, дуже весела назва, як і сама гора.

Осінні гори

Далі ми продовжували підйом по хребту. Місцевість була гола та безліса, тим і відрізняється Боржава від інших Карпат. Почався холодний вітер, який посилювався, і іноді здавалось, що він просто віднесе кудись подалі з хребта. Потроху робили переходи, іноді пориви вітру нас усаджували і давали передих. Так ми добрались до вершини гори Плай (1323м.), де знаходиться сніголавинна станція, яка працює тут з 1968 року, і починав на ній працювати відомий український патріот В’ячеслав Чорновіл. Знайшовши місце, де вітер не сильно нас тріпав, ми розташувались на обід. Після смачного і ситного звичайно захотілось перепочити, але це осінь, і світовий день швидко закінчується, а нам треба йти, бо попереду великий спуск до селища Пилипець, водоспаду Шипіт, і місця, де нас чекають на ночівлю.

Простори Боржави

Спускались, дійсно, дуже крутою стежкою, яка нас знову завела в чарівний різнобарвний ліс, вітер зник, ноги гули, крок скорочувався і ставав повільним. Прохолода від річки Пилипець, яка протікала вздовж дороги, нас бадьорила. Ми почули гуркіт і шипотіння, що наближались з кожним кроком - водоспад Шипіт. Висота вражала: біля 14 метрів, 5 каскадів. Видовище зачаровувало. Забувши про втому, ми з пристрастю дивились на водоспад. Я не втрималась, і, підійшовши до нижніх каскадів, роздягнулась і поринула в падаючі води. Вони чарівні, бо втому як рукою зняло, а енергія від мене перейшла на кожного з групи. Залишок шляху швидко кінчився. І скоро нас зустріли, розмістивши в чудовому котеджі, нагодували від пуза смачною домашньою їжею. Настав час відпочинку. На завтра нас чекала ще дивовижна подорож. Ми мали піднятись і йти по хребту полонини Боржава.

Українські КарпатиВодоспад Шипіт

День другий. Ранок. Щоб трохи прискорити шлях і додати родзинки, Вікторія запропонувала піднятись на гору Гемба (1491 м) на підйомнику, це було прикольно. Але на саму вершину гори ми вже виповзали на своїх ногах. Трохи втомились, але далі дорога вела по хребту. Сьогодні вітер був лагідніший до нас, зігрівали сонячні промені, і можна було фотографувати й насолоджуватись краєвидами. Не поспішаючи, добрались гори Великий Верх (1598 м), з нього було видно весь хребет Боржава, який зігнутий напівдугою і видно гори: Полонина Рувна, Гостра, Пікуй.

Підйомник в гори

Перепочивши і енергетично підкріпившись, дуже швидко дістались гори Стій (1681 м) - це сама загадкова і найвища вершина масиву Боржава. В радянські часи на горі знаходився військовий об’єкт - РЛС, пізніше станцію було демонтовано. Ми обідали на її залишках і фотографувались на снігу, яким вона була вкрита. Вертались назад нижнім траверсом. Трохи прискоривши крок, встигли на підйомник, розташований на горі Гембі, який повільно спускав в Пилипець, і ми продовжували милуватись красотами навколо, які підсвічувало сонце, що заходило. По поверненню нас чекала ситна домашня вечеря, а після - карпатська банька, яка допомогла відновити сили.

Заворожуюча краса Карпат

День третій. Збори, і вирушаємо додому. Погода дуже тепла, сонячна, трішки підйому - і знову чарівний золотий ліс, на цей раз охолоджує нас своєю тінню. Краєвиди навкруги не переставали вражати карпатською красою і величчю. Село Пилипець розтягнуто вздовж всієї дороги. Дуже було сумно прощатись з Карпатами і зовсім не хотілось вертатись в місто. Але час минав дуже швидко і тим наближав наш відїзд.

Наша група в поході

І от ще одні гарно і активно проведені вихідні із клубом #kuluarpohod та яскравою мандрівницею Вікторією Паламарчук по Боржаві золотій. Три дні, як один по полонинам з крутими підйомами та спусками, чарівний водоспад Шипіт. Друзі, які стали єдиним ланцюгом: веселим, міцним, різнокольоровим. Дякую всім вам, хто ці дні був разом, перетворюючи життя на казку. Дякую клубу Кулуар за організацію і за таких класних людей, які там працюють. Є з кого брати приклад))) До нових зустрічей.

Пейзарі гірського життя

Найближчі дати походу по Боржаві: швидко і з легким рюкзаком. Записуйтесь, поки є місця!


Поділіться з друзями: