Самій мені це робити було страшнувато, оскільки я не володію англійською мовою, тож вирішила пошукати однодумців. Виявилося, їх не так багато, моя улюблена Ірландія чомусь не дуже поширений напрямок серед туристів. Я вже було засмутилася, але тут перейшла за посиланням на сайт турклубу Kuluar і, о диво, вони виявилися організаторами походу. Вивчивши маршрут походу, я прийшла в ще більший захват. Я просто не дуже люблю знайомитися з новим місцем через вікно автобуса, а йти в повноцінний піший похід теж було страшнувато, бо я жодного разу цього не робила. У запропонованій програмі мене якраз усе влаштувало – там була і екскурсійна частина на автобусі, і 5-денний піший похід, АЛЕ з ночівлями в готелях, хостелах, B&B. Це якраз те, що треба для тих, хто хоче спробувати себе в піших походах - я б назвала це походом-дегустацією.
Недовго думаючи, я написала організаторам походу. Відповіли дуже оперативно і конструктивно, одразу ж поділилися контактами безпосереднього гіда подорожі Серафими Куропаткіної. Серафима теж швидко відгукнулася, відповіла на всі питання, що мене цікавили, розставила акценти й пріоритети в підготовці до подорожі, за що окреме спасибі. Важливо врахувати, що до такої подорожі краще готуватися заздалегідь – для жителів України потрібні візи (оформлюються близько 2-3 місяців), та й квитки на переліт заздалегідь можна знайти дешевше.
Ну от усі клопоти з підготовкою позаду – а попереду подорож моєї мрії!!!! Хоч як банально це прозвучить, але коли я летіла літаком до Дубліна, я відчувала щенячий захват! У дублінському аеропорту доведеться подолати останню невелику перешкоду – паспортний контроль і, можливо, відповісти на питання про мету й тривалість перебування, але все це дрібниці. У день прильоту треба було одразу ж переїхати до міста Голвей – на щастя, автобуси вирушають просто від будівлі аеропорту. І от я сіла в комфортабельний автобус (не забуваємо, що в Ірландії лівосторонній рух) і ПОЇХАЛИ!!!!
Мої перші спостереження – дороги європейські (жодної ямки), а от узбіччя наші (трапляється сміття, на жаль). Уздовж доріг, та й у містах, немає жодних банерів, білбордів, рекламних щитів (хіба що на зупинках і транспорті). Ну і, звісно ж, пейзаж за вікном – смарагдові поля, кам’яні замшілі огорожі, мирно пасуться овечки і кошлаті корівки. А стовбури дерев, обплетені плющем, у сутінках нагадують якихось казкових чудовиськ.
Група в нас зібралася жіноча – 6 дам, включно з гідом. Нашу жіночу компанію розбавили два юні джентльмени 10 і 11 років, які поводилися по-джентльменськи всю нашу подорож, за що їм і їхнім мамам окреме спасибі. Коли їдеш у колективну подорож, треба мати на увазі, що деякі рішення доведеться ухвалювати колегіально і що ухвалені рішення можуть не відповідати твоєму особистому баченню, але без цього нікуди.
1 день – подорож до Коннемари, абатство Кайлмор.
Перше везіння – сонячна погода (ура-ура), друге – це водій-екскурсовод із чудовим почуттям гумору. Так-так – тут водій і екскурсовод в одній особі звична справа. Нам із ним просто пощастило – це був справжній ірландець зі справжнім ірландським почуттям гумору, але врахуйте – екскурсія проводиться англійською. Але навіть я, яка з англійською на Ви, розуміла деякі жартики і дружно сміялася з усіма в автобусі. Екскурсія, до речі, інтернаціональна). А ввечері почалося наше знайомство з ПАБною культурою цієї країни (але це за бажанням). Це окрема тема)))
2 день – знайомство із замком Кінвара, Дольменом, місцевістю Буррен і скелями Мохер.
Цього дня нам відверто не пощастило ні з погодою, ні з гідом - але це життя, і до цього треба бути готовим. Ішов дощик, а скелі Мохер (скелі Мохер, Карл) сховалися в густому тумані – це було найбільшим розчаруванням цієї подорожі, нехай воно залишиться найбільшим розчаруванням життя))) Є привід повернутися)))) Але як компенсацію нас висадили на кручах, схожих на Мохер, і дали досхочу пофотографуватися.
3 день – переїзд до Кілларні та відвідування замку Росс
Майже цілий день зайняв переїзд, що дуже захопливо – ти їдеш звичайними рейсовими автобусами зі звичайними жителями і такими самими туристами, як і ти. Це цікаво. Ну а ввечері приємний бонус – знайомство із замком Росс.
4 день – СТАРТ пішого маршруту Керрі Вей.
Перший день пішого походу!!!! 20-25 км шалено красивими пейзажами, які постійно змінюються - то доглянуті парки з підстриженими газонами, то водоспади, то болітця, то казкові ліси – одним словом, свято для очей і бальзам для душі.
5 день – сходження на вершину Каррантуїл.
Народ, це був найскладніший, але й найбільш пам’ятний, особисто для мене, день походу. Наша група, судячи з усього, стала переможцем у програмі «О, щасливчик» і нам знову пощастило з погодою. Це була моя перша висота 1039 метрів, місцями було досить нелегко, але мене надихали наші юні джентльмени, які йшли з нами нарівні й теж підкорили цю вершину. Народ - ми сила!!! А вид, що відкривається з вершини цієї гори, - просто щось. Воно того варте! Усім рекомендую!
6 день – перехід до Кенмару.
Цей день для мене був відпочинком від попереднього, але тим не менш ми пройшли близько 25 км і побачили з вершини Атлантичний океан. Особисто мені цей день запам’ятався одним епізодом – нас на пікапі обігнав місцевий фермер, зупинився на одному з полів і почав видавати якісь вигуки – на овець вони справили той самий ефект, що й дудочка Нільса на щурів, вони як кинуться звідусіль бігти до нього - було цікаво за цим спостерігати.
7 день – перехід до Келлса з виходом до берега Атлантичного океану.
Це сильно, це захопливо, це красиво. Одним словом – СУПЕР. До цього я ще не зустрічалася з океаном так близько. А ще мені сподобався готель, у якому ми зупинилися цього дня. Місце дуже атмосферне: готель оточений розкішним садом, а з вікон відкривається приголомшливий вид на океан. Цього дня я засинала під шум прибою і трель солов’я – було чудово.
8 день – останній день походу.
Радісний день – бо це були останні 20 км, які нам треба було пройти. Тому всі були в гарному настрої, і день пролетів дуже швидко. Нашим кінцевим пунктом було невелике, але дуже ірландське містечко Керсівін. У ньому ми побували в піцерії, що розмістилася в будівлі колишньої церкви. А також відвідали справжнісінький ірландський ПАБ.
9 день – був присвячений любителям «Зоряних війн» і моря.
Знову ж таки через примхи мінливої ірландської погоди нам не вдалося доплисти до островів Скелліг, але ми весело покаталися на пристойній хвилі в бухті й помилувалися видом згори на острови
10 день – поїздка до Глендалоху та гір Віклоу.
Усе гарно й цікаво, але найбільше мене цього дня вразило, що екскурсоводом у нас був – чоловік, а водієм величезного екскурсійного автобуса – мила дама. Якось так))). Ну і цього вечора почалося наше знайомство з ПАБною культурою Дубліна, а це, до слова, була п’ятниця – ми бачили все))). Тож якщо потрапите до Дубліна в п’ятницю-суботу, будьте готові ввечері стати свідком, а може, й учасником бурхливих веселощів у ПАБах і за їхніми межами.
11 день – екскурсія Дубліном і вільний час.
Мені екскурсія дуже сподобалася, зокрема й тому, що вона була зрозумілою мені мовою))) Ні, звісно ж, не через це – екскурсія була змістовною і цікавою. Ну а вільний час кожен проводить на свій розсуд і за своїми інтересами.
Фух, ну от і все. Звісно ж, усе описати неможливо, та й не треба. А треба просто приїхати й самому все побачити та відчути!!!
Невеликі спостереження: майже в усіх закладах раковини з двома кранами (холодна і гаряча вода окремо), а унітази з педалькою – данина традиціям))). Ірландці – веселий і часто балакучий народ із хитринкою в очах. У ПАБи ходять усією сім’єю – і випивають, відповідно, всі разом (у нас це якось не прийнято). Кухня дуже проста, ситна і досить одноманітна – гурманам точно не сюди, а от мені сподобалося)))
Висновок: Ірландіє – чекай на мене, і я повернуся))))
Окреме спасибі гіду Серафимі Куропаткіній, яка показує справжню Ірландію.