Турецькими пустошами, або скитання на вершину Качкар

Відгук на: Похід по Качкару
Автор: Володимир Носаченко, 30 років
м. Київ, Україна

Якщо ви читаєте цей відгук, то ви вже купуєте квиток і резервуєте собі місце в поході на Качкар. Незабутні враження і дев'ять днів пішого кайфу і екстриму, що не порівняти з жодним маршрутом.

Day 1.

Ми витрачаємо купу часу на формування очікувань, бажаємо і порівнюємо. Мабуть, це трапляється з кожним, але, можливо, ви виключення з правил.

Тож перший похідний день в турецьких горах очікувано не очікувано не співпав з моїми бажаннями. Він був з повним мішком сюрпризів. Ноги відмовлялись йти в гору, небо відмовлялось не поливати мене з ніг до голови холодним дощем, лямки рюкзака вперто намагались витіснити пояс на штанах з карти мого життя - і це тільки до першого, останнього на багато днів, оплоту цивілізації, що віддав нам тепло міцно завареного чаю, запашного хлібу і яєчні по-турецьки (menemen) за скромні 35 місцевих мідняків. А далі цього темного й мокрого дня було тільки в гору, спочатку по чудовому сільському серпантину, а потім по "альпійським лугам", де черевик раз по раз хлюпав і вбирав воду, ніби він живий організм, що вмирає від спраги. Й все це під звуки грому, щільну стіну дощу та непроглядну темряву.

І коли ти повністю мокрий вибираєш місце під намет, тяжко дихаючи і ледве переставляючи ноги, його облаштовуєш з новими, як покаже життя, друзями, що під гучну канонаду капель і звіриний рик вітру зварять чаю, донесуть тобі, холодному і змученому, пам'ятай - це буде початком. Початком нового, невідомого й, хто зна, можливо, незабутнього.

Похід по Качкару

Day 2.

Один з тих ранків, коли Надія вмирає останньою. Надія на сонце о 8:30 ранку. В тамбурі стоять черевики, з яких квакчуть жаби, навколо намету щільно розкладено коров'ячі ляпуни помірної свіжості. Господи, чому я сюди йду? Чому я не взяв просто номер в готелі на березі Середземного моря? Кляті питання. Тим часом друга група вже зібралась і робить зарядку. Зарядка, Карл. Так-так, те, що середньостатистичний житель мегаполісу обіцяє почати робити кожного понеділка. Замість тарілки в мене півлітровий термос. Одна з найкращих моїх інвестицій перед походом. Поки Нікіта готує сніданок, Максим мені пропонує забрати залишок макаронів з сиром (авжеж я погодився, тож через 4 години вони мені будуть гріти шлунок на привалі, разом зі шматочком снікерсу). Сонце показувалось декілька разів, і ми встигли підсушити речі, намет, черевики в якійсь мірі. Здається, був рис на сніданок з тушняком і помірно міцним турецьким чаєм. Нашу групу прийшов об'їдати хижак. Пес, здається, породи алабай, наминав рис за трьох дорослих, лащився і запам'ятався добрим характером і блакитними очима.

Сьогодні я проводжу зарядку. Сміємося. Сміятися в горах - добрий знак. Хороші люди в групі - думаю я. Ще в Борисполі ми познайомилися з Леною, Женьком і Ярославом (заочно ми знали Костю, але це інша історія). Періодично кепкую (жартувати українською), відчув свою аудиторію.

В хмарах серед гір

Під рюкзак.

Кляті альпійські луги і трава по коліна, дайте каміння і ґрунту - про ці слова я ще пошкодую. Йду за людиною з хвостом - сказали, що це гід і так правильно. Небо періодично затягується хмарами, інколи негри бачать сонце. Згадуємо плавки і сонцезахисний крем, що ще не діставались. Йду в шортах і термоштанах. Рюкзак змирився, що я не здамся, і міцно мене обійняв за талію там, де сало. Сало - це продукт, а не те, що ви подумали. Несу два кілограми, мав би нести три, але дякувати Богу, в магазині було тільки два.

На горизонті перший перевал, за ним друга стоянка біля озера, й просто в долині починає періщити дощ. Все в цих горах намагається нас зламати, надломити, змусити бігти додому, до мами. Але не на тих натрапив. О шостій вечора ми на стоянці. Мокрі, втомлені, голодні, але не зломлені. Ярослав розносить вечерю і теплий чай. Сьогодні для нас він супергерой.

Попереду ніч. Речі, взуття, все мокре до нитки, а дощ з вітром не дають зімкнути очей. Побачив, що протікає намет, екстрено заклеюю, ніби все добре, до ранку маємо вистояти.

Гірське озеро

Day 3.

"У природы нет плохой погоды, каждая погода благодать".

Ніт, ніт і ще раз ніт. Коли два дні тебе заливає клятий дощ, єдине що може здивувати .... сніг.

Сніг, мокрий, важкий і неочікуваний, під вагою якого намет просто складає навпіл, просто на Оксану, яка мирно спала цієї довгої ночі. Спала у останніх сухих речах, закутана безкінечна матрьошка. Дякувати китайським кропітким рукам і контролю виробництва наметів Naturehike, адже їхнє дітище вистояло. Лише маленьке звірятко Володя раз в 20-30 хвилин допомагав і струшував сніжний тягар з тендітних плечей тенту, що, як та пласка земля на трьох китах, яких тримає Атлант на розправлених напружених руках. Цілу ніч було чутно, то там, то тут, відголоси оплесків, якими рясно осипали свої тенти інші учасники групи.

Сніжний ранок

Найдовша ніч. Вона була просто безкінечною. Після сніданку над табором нависла тиша, всередині ми були зібрані, але клятий дощ і холод не випускали нас зовні. Я не знаю, як Нікіта мотивував нас йти далі, ніхто не знає. Можливо, відчуття безнадії, можливо, він як Мойсей узяв нас маленьких, втомлених синів Ізраїлю й повів у хмари до свободи, до сонця? Я точно пам'ятаю, як він спустився до мого намету і дав мені два сміттєві пакети, і, щільно обмотавши ноги, я їх просунув в черевики, що більше схожі на озера, холодні й мокрі. Й ми поплили. Униз, униз, місцями в глині по коліна, ми йшли вниз безкінечною долиною, лиш яйла, що виднівсь на горизонті, був для нас полярною зіркою, оазисом, землею обітованою, та що там говорити, просто мрією. І як євреїв Мойсей за 40 років врятував, так і Нікіта по обіді довів нас на стоянку - суху, залиту сонцем, з турецькими пастухами, що топили грубу, доки ми сушили одяг та взуття. На грубах грілись чайнички, в яких гірська вода ставала чаєм. А ввечері куліш на салі і перша ніч, коли ти в небі бачиш зорі.

А десь там в далеких непроглядних горах літає чорний дощовик, який цього важкого ранку, як Карлсон, злетів, щоб нас закрити від негоди.

Гірська річечка

Day 4.

Як приємно одягати сухі речі на втомлене тіло. Сьогодні рухаємось різко вгору і потім багато вниз. Макс приготував кукурудзяну кашу з сиром для своєї групи, а я, неначе коршун, допоміг їм висушити казан до дна. Так повелося, що дві групи ніби грають в кота й мишу. Одні вранці, поки сходить сонце, тікають, другі дають їм фору і до заходу сонця настигають. Ми коти. За останні дні встаю дуже рано, тож періодично отримую підкормку від Макса. Я ніби рибка в гірському акваріумі, але я не проти.

На першому кілометрі вгору, кляті кулуари не дають вільно вдихнути. Йдемо в гору, щоб не йти через яйлу, там до біса лайна, прямо не дорога, а зона 51, вся в коров'ячих ляпухах. Дикі гори, ага. На одному підйомі, біля халупи, граються дві дівчинки, визначаємо, що це богині Лазестанського хребта, тож без вагань підносимо їм дари з какао бобів - шоколадки, й просимо сонячної погоди і легкої дороги. Вони дивно оглянули групу і шушукнулись між собою. Добрий знак?

Гори надихають

Далі складна дорога на перший перевал на 3200 метрів з снігом, камінням і надлюдськими зусиллями. Який же вид з цього перевалу, оххх. Прямісінько озеро, що, як манівець, який стирає всі побоювання й страхи, тягне зняти з плеч тягар і батерфляєм зануритись в освіжаючу блакить.

Вода по відчуттям 10-12 градусів, легені стискає приємна прохолода. Далі буде п'ять кілометрів вниз, вниз, вниз. Раціон з жирної їжі дає про себе знати. Куліш на салі, каша на тушонці, на перекусах багато ковбаси і сала, фундук. Це був, мабуть, найважчий день. М'язи виснажені, клята печія по обіді. Настрій до біса кепський. Внутрішні демони втоми наступають. Такий собі переломний момент. Силуюсь заснути.

Озеро серед гір Качкару

Day 5.

Це буде, мабуть, найкоротший опис похідного дня. Прибережіть попкорн на завтра.

Головне, якщо ви йдете по цьому ж маршруту і зараз читаєте цей звіт, чи ви будете йти, знайте - п'ятого дня ви пройдете через перевал, за яким буде ще один перевал, там ще перевал і озеро, на якому базується штурмовий табір перед підйомом на Качкар. Так от, справа є ще один невеликий перевал, нізащо, чуєте мене, нізащо не ворушіть там каміння, під ним стародавнє зло і воно вам точно не сподобається, бо стояли ми довго, а їли багато.

А ще не буде сьогодні гарних фотографій, тому як цього вечора в мене відкрилось третє дихання і я був гіперактивний та збудував перед наметом вітрозахисну качкарську стіну, що ввечері стала національним символом і отримала статус культурної пам'ятки кулуарського періоду, що ще відомий як качкарський мезозой.

Це була перша ніч, де мій організм почав висипатися (від слова спати, а не сипатися!).

Завтра на вершину.

Кeep calm and wait - ще далеко не кінець.

Автономний похід по Туреччині

Day 6.

Пів на шосту ранку. По той бік намету холодно, темно і страшно. Попереду два перевали і вертикально вгору до самої вершини.

Виходимо з базового табору. Нас дванадцять. Легкий підйом на перший перевал, за ним спуск по вузькій засніженій стежинці, а внизу блакитне дзеркало гірського озера, один хибний крок - і ти мчиш по схилу в його обійми. Відразу на початку спуску Сергій і Арсеній повертають назад. І без того високий градус пригоди зростає ще на кілька поділок. Далі затяжний засніжений курумник, що закінчується останнім перевалом, з якого гора проглядається, як на долоні. Засніжений кам'янистий схил одним виглядом перехоплює подих, а нескінченна білизна схилу розбурхує найпотаємніші страхи й переживання. Хочеться використати опцію повернення в табір, в намет і під теплий спальник. На останньому перевалі перед засніженим спуском в невідомість Наталія, Юра й Оксана роблять групове фото і повертаються в табір. Далі шляху назад не буде. До серпантину по схилу Качкару необхідно подолати підйом на невелику гору з прийомами альпінізму. Далі весь підйом буде доволі однотипним і монотонним. Сніг, каміння, десь серпантином, а десь і напряму, деручись і чіпляючись за уступи, а внизу неживі пейзажі. Перевали, озера, льодовики і безкраї простори нескінченних турецьких гір. Майже рівно о 10 ранку, крекчучи і важко дихаючи, видираємось на вершину, де майорить червоно білий турецький прапор. Відчуття неймовірного полегшення. Для мене це перша гора вище Говерли, і відразу найвищий 3-тисячник.

Сходження на гору Качкар

А далі все, як в житті, після підйому завжди буде спуск. І в моєму випадку він по білому й пухкому сніговому ковру, а далі - по кам'яним насипам. Наче курчата, ми стрибками летіли в табір.

Сьогодні ми пройдемо перший перевал втретє, але вже для того, щоб почати остаточне зниження. Намети нам судилося ставити на кемпінговій площині, з доволі цивільними туалетами та іншими дрібними благами цивілізації. На вечерю смажена картопля з салатом і багато-багато чаю. Сама стоянка в доволі вологій долині, яка не дуже продувається вітрами. Відчуття ейфорії розтягнеться на додаткових декілька днів, дарма його не можна забрати з цих гір назавжди.

Вид на гори з вершини Качкару

Day 7.

Десь о 7:30 долину залило сонячне проміння. Найприємніший ранок за останній тиждень. Вихід табору намічено на одинадцяту. Ми дійсно вже як кочове плем'я, з власним вождем, структурою і ієрархією. Такі от українські апачі на турецькій землі, без коней, бо вже самі як коні, замість юрт зі шкіри оленів у нас намети з шкіри вуглеводнів за останніми нанотехнологіями. Рюкзаки помітно гладшають, якщо на початку був важкезний, то зараз точно схуд. Коли я його пакував в Києві, він був як новонароджений малюк, спочатку 2 кіло; і не по днях, а за лічені години він вимахав в типового першокласника: майже метр зросту і двадцять чотири кілограми.

Сьогодні нас чекає гірське село, де є ресторан, де такі знесилені туристи, як ми, можуть за невелику плату, яка прямо пропорційна вашому голоду, попоїсти. На шляху ж до землі обітованої розтягнулися лани широкополі, скам'янілі кручі, гори, водоспади, а на них малина. І там, не дивлячись на достаток, на професію, чи корінний киянин, чи одеситка, всі  бідні, змучені збирали і з'їдали все. Надсучасний пилосмок так не поглинає пил, як група молодих туристів з України збирає малину. Я пригадую як в дитинстві, що б не йти додому обідати, бо ж не відпустять гуляти ще, ми збирали абрикоси, яблука і вишні влітку. Це була як навала татаро-монголів. Кожний кущ малини був ретельно обстежений. Хтось плакав від щастя.

Базовий табір під Качкаром

До села ж залишалось йти майже годину. А малинових зарослів все більшало й більшало. Це був нерівний бій, і ми мусили відступити.

Важко передати словами обід. Після тижня на похідній кухні, це був як ковток свіжого повітря. Офіціант, він же, як свідчили вивіски, власник - дідусь років так семидесяти, що з англійської знав тільки Coca-Cola i Ok, приймав замовлення за дивною математичною моделлю, де один - це паличка, а щоб два - то треба паличку закреслити, а все, що більше двох - то вже інша історія. Меню без жодної візуальної картинки, просто турецька назва і ціна. Пан Самюель Кольт дістав свій револьвер і лотерея під назвою вгадай, що ти замовив і скільки, почалася. Не дивно, що омлету я з'їв подвійну порцію, хтось поглинав подвійну порцію м'ясного асорті, було багато чаю, кока-коли і айрану.

За тиждень в горах можливість поїсти й не мити за собою посуд переважать будь-які інші відчуття.

А по обіді нас чекала весела експедиція на місце ночівлі, знакова тим, що з повним шлунком до біса важко йти, навіть не кажу, що вгору, просто йти.

Відірвався від групи вперед, знімаю відео, милуюсь краєвидом і слухаю, як шльопають черевики по мокрому ґрунту.

Ще трохи по горах - і скоро літак додому. Але дупа відчуває, що пригоди ще не закінчились.

Дорога до села

Day 8.

Виходимо до місця крайньої ночівлі на маршруті. Настрій відповідний, ніхто нікуди не поспішає, травимо байки.

В мене ще з вчора почало нити Ахілове сухожилля. І характер доволі зрозумілий, коли я повністю йшов через п'ятку чи переносив вагу, і навантаження на неї, то виникало надлишкове напруження.

Безкінечні сипухи і перевали

Я не особливо переймався - просто як курчатко стрибав з носочка на носочок. Вийшов вперед групи і рушив в комфортному темпі, як граціозна лань, пролітаючи камінчик за камінчиком, зупиняючись, щоб тримати групу в полі зору. Перехід до останнього кемпу доволі короткий, але не дуже приємний. Маємо пройти величезний каменепад вгору, а за ним вниз і знову вгору по ще одному каменепаду, де буде два озера: Мале та Велике (тут турки не особливо заморочились в назвах). На спуску з першого перевалу бачу першу групу, що тільки починає підйом на останню перешкоду перед можливістю скинути рюкзак і поставити намет. Прибавляю темпу, щоб їх наздогнати й не промахнутись з місцем стоянки, благо, йти швидко мені в рази комфортніше, ніж плентатись, як черепасі. Пропущу подробиці, але моя швидка хода від основної групи не була не помічена, і Нікіта трохи сварився, що я всіх не дочекався, а я вже намет поставив, переодягнувся і все таке.

Костя запропонував зіграти в настільну гру "саботажник". Уявіть, він ніс її з собою з нульового дня. На вечерю була пшоняна каша з ковбасою і тушонкою. Гостра, як мій язик.

Навіть не віриться, що завтра буде цивілізація.

турецькі гірські вершини

Day 9.

День дев'ятий. Сьогодні я і Костя зустрічаємо схід сонця. Долину біля озера, де табір, вкутала біла димка від хмари, на траві видніється іній, повітря назвати теплим не повертається язик. В цілому частини тіла не особливо рухливі, доки немає сонця. Перші промені ми піймали десь за пів години, о шостій сорок п'ять. Ніби випиваєш келих алкогольного напою, тепло йде від голови, далі відчуваєш тепло грудьми, шлунком і мозок отримує імпульс від тіла, що ранок добрий.

Надлегкий перехід вниз до невеликого села у чорта на рогах. Розділились на невеликі групи, по тому, хто як зібрався. Не дарма, що саме Женя і Лена були перші, з ким я познайомився в поході, ще в Україні в Борисполі. Нас в аеропорту тоді ненадовго розділила соціальна несправедливість. Так склалося, що у них мастеркард, і вони чекають літак в бізнес залі (летять, правда, економом, як і прості смертні), а в мене віза і я взагалі про те диво див не чув. Розповідають, як до дідька довго подорожували через Туреччину в Грецію, там жили на острові, блукали вулканами й горам, тікали від тюленів на безлюдному пляжі, їли смачну рибу. І все це більше двох тижнів. Якщо в мене не було чіткого визначення слова заздрість, то тепер я його знаю. По білому, авжеж. Бо це круто, такі от подорожі, коли ти відірваний від рутини. Я вам скажу впевнено, що одного дня я теж рвану в Грецію, і ви теж, ви маєте поїхати, шукайте острови в Егейському морі. Ще вони розповідали, що з ними там відбувались дивні і містичні речі, ввижалися боги, вітри і хвилі, гірські козли, що вказують заблукавшим мандрівникам дорогу. Це для нас з вами, друзі, урок, що невідомі гриби та ягоди краще не вживати.

Друзі в поході

По обіді манівцями, що вправно блукали в камінні і траві, ми вийшли в маленьке містечко з кафе, електрикою та вай-фаєм. Легкий перекус - і нас забирає наш вірний турецький водій. Далі вниз по екстремальній гірській дорозі, туди, де нас вже чекає Сергій і Арсеній. Сплав на човні по бурхливій гірській річці не обов'язкова частина програми. Мене не покидало почуття, що абсолютно всі мають спробувати, і я наполегливо працював над тією частиною колективу, що ще вагалась.

По обіді наш автобус причалив на зупинку біля невеличкого триповерхового готелю, де вже на нас чекали. Ми мали стартувати на двох човнах місткістю по 6 чоловік кожен, в останню мить власник рафтингу вирішив приєднатися до нашої веселої банди і група різко поповнилася Дмитром і Анною, які вже встигли замовити їжу і напої. Лічені хвилини - і автобус, якому на вигляд сто років, везе нас на старт маршруту, а в його відчинених дверях, символічно, стоїть стерновий саме мого човна. Під'їжджаємо до старту, і з переднього місця лунає запитання "want some extreme?". Весь автобус зривається в одноголосному "Yes" на фоні Аніного тихого "куди ж ще?".

Далі можна написати велетенську оповідь, з купою спойлерів, але повірте просто на словах. Абсолютна ейфорія, несамовита сила, що вивільнилась в кожному гребку, в кожному хей-хоу і в кожному пройденому порозі, на якому то лівий то правий борт був залитий з ніг до голови. Якщо ви будете в Туреччині, в поході на Качкар, ОБОВ'ЯЗКОВО відвідайте сплав!

Мокрі, щасливі, ми разом однією великою сім'єю повечеряли, випивши багацько чаю, з'ївши багацько хлібу, м'яса і солодощів.

Далі буде Трабзон, готель, вино і веселі похідні історії, а хтось ще виграє книжку.

Прощавай, Качкар!

Найближчі дати походу по Качкару. Записуйтесь, поки є місця!

Старт Фініш Маршрут Ціна Днів
28.06.2021
06.07.2021
280 $ 9 Днів
10.08.2021
18.08.2021
280 $ 9 Днів
21.08.2021
29.08.2021
280 $ 9 Днів


Поділіться з друзями: