ua
ru
ru

Цікаво, а якщо під час походу буде дощ?..

Повернутись
Дарія Мацола, 34 роки
м. Івано-Франківськ, Україна
Загальний рейтинг
Рейтинг тімлідера
Досвід моїх попередніх походів був хорошим: тепло, сухо, смачно, красиво... Мені так подобалося, але я подумала: «Цікаво, а якщо під час походу буде погана погода, то я розлюблю туризм?». І все намагалася приміряти на себе ситуації з походів, які розповідали друзі, про холод, мокрий одяг та взуття і таке інше.

Питання, з ким іти, не стояло. Однозначно з Кулуар! Маршрут вибрала інтуїтивно — Свидовцем і Горганами.

Напередодні походу вночі була гроза, лив дощ, блискало, гриміло, а я лежала в теплому ліжечку і думала: «Ну що, тобі ще цікаво?», проте відступати було пізно, в групу записалася.

День 1

Точка старту — Кевелев. Нашу групу (12 людей) висадили з автобуса на зупинці, гід роздав кожному по пакету продуктів, які треба було допакувати в рюкзаки, розповів техніку безпеки (ой, та шо ми там не знаємо… не перший раз йдемо!) і ми вийшли… в дощ.

Йшли весь час вгору: тут виявилося, що мій рюкзак не відрегульований (гід налаштував), важко, мокро, дощовик взагалі не зрозуміло навіщо потрібен, під ним впріваєш більше, ніж намокаєш від дощу, старалася обходити багнюку з калюжами, але десь в траві чвакнуло і вода залила взуття по вінця… приїхали, тобто припливли((( «Ну що, наекспериментувалася?!»
Група йде далі, я плентаюся в хвості. Перед собою бачу лише землю: «Приїхала туристка розглядати Карпатські красоти, ага!»

Дійшли до місця першої ночівлі — поле мокрющих лопухів біля халупок вівчарів. Треба ставити намета — внутрішнє єство протестує. Питаю в гіда Олега:
— Що, отут прямо в лопухах ставити???
— Так, буде м’яко на лопухах спати ?

Дощ, здається, вщух, але почався вітер. Мене від холоду трусить, зуб на зуб не попадає.


Ми групою забилися в одну з халупок, я скинула мокрющий одяг і вдягла сухий — стало краще. Дівчата запропонували поставити в цій хижці два двомісних намети і там заночувати. Так і зробили, і втиснулися семеро там)))) Хлопці ночували в наметах на вулиці.

За цей час Олег зготував нам гарячого борщу і чаю — життя налагоджувалося.
Хлопці розвели багаття і стало веселіше, кожен коротко розповів про себе і ми ближче познайомилися.

День 2

Вночі дув такий сильний вітер, що ми думали нашу халупу разом з нами знесе до дідька вниз в село, тому якщо вдалося поспати кілька годин, то й за щастя. Але нам на радість вийшло сонечко.

Морально важко було взувати мокре і холодне взуття, обманюючи мозок, я одягла сухі шкарпетки і всунула ноги в кросівки. Мокрі шкарпетки прив’язала до рюкзака, де за похідний день їх висушив карпатський вітер.

Поснідавши, ми рушили вперед, бо 12 кілометрів горами самі себе не пройдуть.


Недалеко від точки старту переходили струмочок, і тут мій мозок вирішив відігратись за ранковий обман: «Зараз ти шльопнешся в воду», «Іди в баню, всі перейшли, і я перейду, та й води тут по кісточки, ось перший камінчик, другий,.. останній і…» слизький камінець скинув мене в воду і я добряче забила ногу, тепер у мене були мокрі не лише ступні, а всі ноги і місце де ці ноги кріпляться до туловища. Олег допоміг вибратись на суходіл і дав мазь помастити ногу.

Йдемо далі, підіймаємося вище, і перед нами відкриваються неймовірно красиві краєвиди. Зелень різних відтінків від тепло-зеленого до блакитного. Обабіч пасуться коні, а волога пасмами підіймається вгору і купкується в хмарки.

Після обіду ми йшли попри курорт Драгобрат. На схилах, подзенькуючи дзвіночками, паслися білі купки овечок.

Ми підійшли до наступного місця ночівлі — озеро Ворожеска. Але, щоб туди потрапити, потрібно спуститися крутим схилом. Озеро дуже красиве і жодне фото не передає цей зеленкувато-блакитний колір чистої води.

Вечір в горах холодний, але дрів на багаття немає, скрізь лише кущі ялівцю. Група змирилася з тим, що, повечерявши, треба розходитись по наметах, аж раптом Максим приніс якісь дровенячки і розпалив вогонь. Ура!

День 3

Ні! Ще поки той день почався до нас прийшли пригоди.

Пригоди у вигляді коней з лошатами, яким здалося, що найсмачніша на всі Карпати — це витоптана трава біля наметів. І з другої години ночі і аж до ранку ми всі періодично відганяли нічних гостей від наметів, у які вони тикали своїми цікавими мордами і навіть намагалися поцупити пакети з нашою їжею.

Зранку нас ще «поблагословило» дощиком і ми подерлися назад тим схилом, яким вчора сюди спускалися. Далі ми йшли як серфери хвилями гірських хребтів і мені не вірилося, що зелений колір може бути настільки глибоким.

Після обіду ми спустилися вниз, і, проходячи повз хатки пастухів, Олег купив сир і молоко, які ми з великим задоволенням спожили ще до вечері.
Місце наступної нашої ночівлі було біля витоку річки Чорна Тиса. Це лісиста місцина, тож дрів для вогнища у нас було предостатньо. Погода теж вирішила нам посприяти і безхмарне небо обсипало мільярдами зірок, а на заході ми ще милувалися кометою.

День 4

Здається, я почала втягуватися в процес, і хоч йшла останньою, але муки були меншими. З самого ранку у нас був крутий підйом на гору Братківська. У мене навіть з’явилася цікавість — як пролягає наш маршрут на карті, я відкрила додаток maps.me і помітила, що там є наш маршрут до гори Пантир.

Йшли ми схилами гір, по більшості поміж кущів і зайшли в ліс. У всіх вже добряче боліли ноги. Гід йшов позаду, допомагав Аліні, в якої дуже розболілося коліно, нам сказав, щоб ми йшли прямо в перед. І ми пішли… Слова Олега ми сприйняли так, наче нам наказали не озираючись йти вперед. А що! ми вже тут чотири! дні ходимо! та ще й у нас карти з джипіес навігатором, та нам до того Пантиря «раз плюнути».

Тут було місце для пригод, бо йти треба було через бурелом, обходячи купи повалених дерев, продираючись крізь кущі, а стежки промаркованої не було, та і не до самої гори Пантир, а до полонини треба було йти (чим я слухала гіда в той момент — загадка).

Коротше кажучи, ввечері гід нам нагадав основне правило походу групи: йдучи групою, ти маєш тримати в полі зору учасника походу попереду і позаду себе. 

День 5

Це був найкоротший перехід, ми добре поспали і вийшли щільною «ниточкою» один за одним. Привал на обід був на мальовничій поляні з ромашками й різноманітними жовтими квітками, а в повітрі стояв запах чебрецю.

Щоправда ввечері, чітко по прогнозу, пішов дощ, але ми вже стояли під селом, і нічого не могло завадити нашій «вечірці» з незмінним вогнищем, жартами, підколам і гарним настроєм.
.
От і добіг кінця наш 6-ти денний похід. Я вважаю, що мені дууууууууже пощастило з групою, з людьми, з гідом. Адже яка б не була погода, холод, дощ, грязюка, палюче сонце, вітер, біль в тілі, пригоди по маршруту — якщо поруч хороші люди, то разом і з дружньою підтримкою все можна здолати і перетворити на цікаві історії, а все погане мозок призабуде. Дякую кожному учаснику групи, окреме вееееличеезнее спасибі нашому гіду Олегу, і бажаю нам ще багато цікавих маршрутів і надійних друзів поруч!

Заявка на участь

0/350
Натискаючи кнопку «Надіслати», ви погоджуєтесь на обробку персональних даних.
Ваша заявка прийнята
Наступний крок це
Добре, якщо ви заповните її зараз. Також незабаром з вами зв’яжеться консультант та відповість на усі запитання по підготовці.
Ми постараємось зробити все можливе, щоб зробити вас щасливішими в горах. Це наша місія. Побачимося!
Щось пішло не так! Спробуйте пізніше Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Сьогодні в нас зустріч всієї команди. Лишіть заявку або зателефонуйте і ми передзвонимо вам завтра