Цікаво, а якщо під час походу буде дощ?..

Автор: Дарія Мацола, 34 роки
м. Івано-Франківськ, Україна

Досвід моїх попередніх походів був хорошим: тепло, сухо, смачно, красиво... Мені так подобалося, але я подумала: «Цікаво, а якщо під час походу буде погана погода, то я розлюблю туризм?». І все намагалася приміряти на себе ситуації з походів, які розповідали друзі, про холод, мокрий одяг та взуття і таке інше.

Питання, з ким іти, не стояло. Однозначно з Кулуар! Маршрут вибрала інтуїтивно — Свидовцем і Горганами.

Напередодні походу вночі була гроза, лив дощ, блискало, гриміло, а я лежала в теплому ліжечку і думала: «Ну що, тобі ще цікаво?», проте відступати було пізно, в групу записалася.

День 1

Точка старту — Кевелев. Нашу групу (12 людей) висадили з автобуса на зупинці, гід роздав кожному по пакету продуктів, які треба було допакувати в рюкзаки, розповів техніку безпеки (ой, та шо ми там не знаємо... не перший раз йдемо!) і ми вийшли... в дощ.

Йшли весь час вгору: тут виявилося, що мій рюкзак не відрегульований (гід налаштував), важко, мокро, дощовик взагалі не зрозуміло навіщо потрібен, під ним впріваєш більше, ніж намокаєш від дощу, старалася обходити багнюку з калюжами, але десь в траві чвакнуло і вода залила взуття по вінця... приїхали, тобто припливли((( «Ну що, наекспериментувалася?!»

Похід по Свидовцю і Горганам
Група йде далі, я плентаюся в хвості. Перед собою бачу лише землю: «Приїхала туристка розглядати Карпатські красоти, ага!»

Дійшли до місця першої ночівлі — поле мокрющих лопухів біля халупок вівчарів. Треба ставити намета — внутрішнє єство протестує. Питаю в гіда Олега:
— Що, отут прямо в лопухах ставити???
— Так, буде м'яко на лопухах спати 🙂

Дощ, здається, вщух, але почався вітер. Мене від холоду трусить, зуб на зуб не попадає.

Похід в Карпати
Ми групою забилися в одну з халупок, я скинула мокрющий одяг і вдягла сухий — стало краще. Дівчата запропонували поставити в цій хижці два двомісних намети і там заночувати. Так і зробили, і втиснулися семеро там)))) Хлопці ночували в наметах на вулиці.

За цей час Олег зготував нам гарячого борщу і чаю — життя налагоджувалося.
Хлопці розвели багаття і стало веселіше, кожен коротко розповів про себе і ми ближче познайомилися.

Свидовець

День 2

Вночі дув такий сильний вітер, що ми думали нашу халупу разом з нами знесе до дідька вниз в село, тому якщо вдалося поспати кілька годин, то й за щастя. Але нам на радість вийшло сонечко.

Морально важко було взувати мокре і холодне взуття, обманюючи мозок, я одягла сухі шкарпетки і всунула ноги в кросівки. Мокрі шкарпетки прив'язала до рюкзака, де за похідний день їх висушив карпатський вітер.

Поснідавши, ми рушили вперед, бо 12 кілометрів горами самі себе не пройдуть.

Похід по Свидовцю і Горганам
Недалеко від точки старту переходили струмочок, і тут мій мозок вирішив відігратись за ранковий обман: «Зараз ти шльопнешся в воду», «Іди в баню, всі перейшли, і я перейду, та й води тут по кісточки, ось перший камінчик, другий,.. останній і...» слизький камінець скинув мене в воду і я добряче забила ногу, тепер у мене були мокрі не лише ступні, а всі ноги і місце де ці ноги кріпляться до туловища. Олег допоміг вибратись на суходіл і дав мазь помастити ногу.

Йдемо далі, підіймаємося вище, і перед нами відкриваються неймовірно красиві краєвиди. Зелень різних відтінків від тепло-зеленого до блакитного. Обабіч пасуться коні, а волога пасмами підіймається вгору і купкується в хмарки.

Карпатські конячки

Після обіду ми йшли попри курорт Драгобрат. На схилах, подзенькуючи дзвіночками, паслися білі купки овечок.

Ми підійшли до наступного місця ночівлі — озеро Ворожеска. Але, щоб туди потрапити, потрібно спуститися крутим схилом. Озеро дуже красиве і жодне фото не передає цей зеленкувато-блакитний колір чистої води.

Вечір в горах холодний, але дрів на багаття немає, скрізь лише кущі ялівцю. Група змирилася з тим, що, повечерявши, треба розходитись по наметах, аж раптом Максим приніс якісь дровенячки і розпалив вогонь. Ура!

Озеро Ворожеска

День 3

Ні! Ще поки той день почався до нас прийшли пригоди.

Пригоди у вигляді коней з лошатами, яким здалося, що найсмачніша на всі Карпати — це витоптана трава біля наметів. І з другої години ночі і аж до ранку ми всі періодично відганяли нічних гостей від наметів, у які вони тикали своїми цікавими мордами і навіть намагалися поцупити пакети з нашою їжею.

Зранку нас ще «поблагословило» дощиком і ми подерлися назад тим схилом, яким вчора сюди спускалися. Далі ми йшли як серфери хвилями гірських хребтів і мені не вірилося, що зелений колір може бути настільки глибоким.

Після обіду ми спустилися вниз, і, проходячи повз хатки пастухів, Олег купив сир і молоко, які ми з великим задоволенням спожили ще до вечері.
Місце наступної нашої ночівлі було біля витоку річки Чорна Тиса. Це лісиста місцина, тож дрів для вогнища у нас було предостатньо. Погода теж вирішила нам посприяти і безхмарне небо обсипало мільярдами зірок, а на заході ми ще милувалися кометою.

Вечір в горах

День 4

Здається, я почала втягуватися в процес, і хоч йшла останньою, але муки були меншими. З самого ранку у нас був крутий підйом на гору Братківська. У мене навіть з'явилася цікавість — як пролягає наш маршрут на карті, я відкрила додаток maps.me і помітила, що там є наш маршрут до гори Пантир.

Йшли ми схилами гір, по більшості поміж кущів і зайшли в ліс. У всіх вже добряче боліли ноги. Гід йшов позаду, допомагав Аліні, в якої дуже розболілося коліно, нам сказав, щоб ми йшли прямо в перед. І ми пішли... Слова Олега ми сприйняли так, наче нам наказали не озираючись йти вперед. А що! ми вже тут чотири! дні ходимо! та ще й у нас карти з джипіес навігатором, та нам до того Пантиря «раз плюнути».

Тут було місце для пригод, бо йти треба було через бурелом, обходячи купи повалених дерев, продираючись крізь кущі, а стежки промаркованої не було, та і не до самої гори Пантир, а до полонини треба було йти (чим я слухала гіда в той момент — загадка).

Коротше кажучи, ввечері гід нам нагадав основне правило походу групи: йдучи групою, ти маєш тримати в полі зору учасника походу попереду і позаду себе. 

Горгани

День 5

Це був найкоротший перехід, ми добре поспали і вийшли щільною «ниточкою» один за одним. Привал на обід був на мальовничій поляні з ромашками й різноманітними жовтими квітками, а в повітрі стояв запах чебрецю.

Щоправда ввечері, чітко по прогнозу, пішов дощ, але ми вже стояли під селом, і нічого не могло завадити нашій «вечірці» з незмінним вогнищем, жартами, підколам і гарним настроєм.

Квітуча поляна
.
От і добіг кінця наш 6-ти денний похід. Я вважаю, що мені дууууууууже пощастило з групою, з людьми, з гідом. Адже яка б не була погода, холод, дощ, грязюка, палюче сонце, вітер, біль в тілі, пригоди по маршруту — якщо поруч хороші люди, то разом і з дружньою підтримкою все можна здолати і перетворити на цікаві історії, а все погане мозок призабуде. Дякую кожному учаснику групи, окреме вееееличеезнее спасибі нашому гіду Олегу, і бажаю нам ще багато цікавих маршрутів і надійних друзів поруч!

Найближчі дати походу по Свидовцю і Горганам. Записуйтесь, поки є місця!


Поділіться з друзями: