Спочатку думала за 6-денний похід Ґорґанами, але проконсультувавшись із менеджером Кулуар, об'єктивно проаналізували мій досвід і вирішили, що потрібно починати не так радикально.
Тож, триденний похід із ночівлею в притулку був дуже вдалим вибором для новачка в багатоденних походах. З потяга у Франківську, зустрівшись із групою в точці збору, занурилися в автобус і вирушили в Осмолоду.
Кілька годин у дорозі, і ось ми вже на старті нашої стежки.
На наші дати поїздки (22 - 24.04.2023) нам дуже пощастило з погодою. Перші кілька кілометрів йшли пологою весняною стежкою, насолоджуючись сонечком, шумом річки і пташками, поступово звикаючи до похідного рюкзака.
Перший обід на невеликій галявині, знайомство і продовжуємо крокувати далі. Поступово, стежка набирає висоту, перехід через місток і початок шляху адреналіну.
Попереду - вузька стежка вкрита снігом, де з одного боку є схил, а з іншого урвище та річка. Тож, потрібно бути максимально уважним і впевненим, поки крокуєш вгору-вниз серпантинною доріжкою.
По завершенню цієї частини дороги, починається фінальний етап сходження до мети - туристичного притулку Плісце. Незважаючи на важкість і втому, розумієш, що залишилося ще зовсім небагато.
Що вище підйом - то зростав рівень снігу під ногами, вкотре нагадуючи, що весна в горах - це доволі специфічне поняття.
І ось вона, полонина Плісце з однойменним притулком жовто-блакитних квітів! Нам пощастило, у притулку були місця для ночівлі на другому поверсі, хоча в групі були й ті, хто хотів ночувати тільки в наметах, щоб відчути похідне життя на повну.
Особисто я віддала перевагу притулку, тож розклавши речі, всі вирушили на першу вечерю. Слід зазначити, що в притулку є все необхідне для перебування: і джерело з питною водою, і туалет, і місце для багаття, і стіл для обіду.
Приготувавши на вечерю гречку з тушонкою, з'ясувалося, що цього дня з нами йшла іменинниця, тож вечеря автоматично стала святковою.
Сидячи за столом, кожен уявив себе, ділився досвідом походів, як по Україні, так і за кордоном, або куди хотів і мріяв би вирушити.
Незважаючи на те, що я вирушила в похід з Кулуар вперше, більша частина групи вже постійно ходить у походи тільки з ними, і знає поіменно більшість гідів компанії.
Чесно кажучи, перша ночівля пройшла погано, оскільки я недооцінила важливість товщини каремата і температурних лімітів спальника. Тож, довелося натягувати на себе увесь наявний одяг, щоб зігрітися і заснути.
Ранок наступного дня мав бути багатообіцяючим, оскільки ми мали здійснити сходження на 2 вершини: Паренка, що знаходилась зліва від притулку та Грофа, що була розташована вище від нашої долини.
Ситно поснідавши, зібралися і вирушили на штурм першої вершини, хоча всі гості, що були в притулку, відмовляли нас від цієї ідеї: стежка не протоптана, ймовірність зійти нагору була дуже мала.
Але, ми вирішили ризикнути і спробувати. Як виявилося, не дарма. Незважаючи на всю складність переходу і провали в снігу, Паренка зустріла нас привітно.
На невеличкій галявині, де не було снігу, ми споглядали Грофу, на яку мали вийти по обіді та розкішні панорами на 360 градусів.
Вершини, які були присипані снігом і повна видимість з нашої локації дозволила сповна насолодитися і зловити той самий "дзен". Як бонус, на всіх вершинах навколо, спостерігався незначний дощ, крім нашої.
Повернувшись до табору, наш гід - Кучерявий Іван почав готувати борщ на багатті. А це без перебільшень - найідеальніше, що може бути після успішного сходження.
Смачно пообідавши, відпочивши, ми знову зібралися і вирушили на Грофу зустрічати захід сонця. Шлях туди був меншим, ніж на Паренка, тож уже за 1,5 години група успішно підкорила ще одну вершину.
Перше, що здивувало - величезна кількість меморіальних дощок воїнам-захисникам України. Такої кількості я не бачила ще на жодній вершині Карпат.
Друге - це незвичайне пурпурове сяйво в небі, здавалося, ніби це була оптична ілюзія. Жоден телефон із крутою камерою був не здатен передати цю красу, тому залишалося тільки споглядати очима і насолоджуватися.
Коли ми поверталися в Осмолоду і з'явився мобільний зв'язок, ми побачили в новинах, що того дня над Україною було вкрай рідкісне явище - полярне сяйво смарагдового та пурпурного кольору.
Тож, найімовірніше, саме його ми й споглядали з вершини. Вечеря другого дня походу виявилася знову таки святковою - у групі була ще одна іменинниця!
Моїм особистим враженням того вечора було споглядання величезної кількості зірок і супутників у нічному небі та бутерброд зі згущеним молоком, що нагадало дитинство.
На щастя, друга ночівля пройшла значно легше, натягнувши на себе 2 комплекти термобілизни, штани та 2 флісові кофти, я пообіцяла собі, що в наступного разу точно більш відповідально поставлюся до питання відповідності спорядження, що й іншим раджу.
Ранок третього дня був дуже суперечливим, адже з одного боку хотілось до цивілізації, зручного ліжка та гарячого душу, а з іншого, не хотілось покидати цю оселю спокою, без мобільного зв'язку, новин, що провокують тривожність, споглядання вершин і радості похідного життя.
Досить швидкий спуск, зупинка на обід і повернення в автобус. Що цікаво, щойно останній учасник групи сів у автобус, почався дощ.
Тому я справді вважаю, що з погодою нам ювелірно пощастило.
Повернувшись до Франківська, ми групою вирушили до відомого закладу, де стіл ледь не прогинався від кількості замовлених страв.
Наш гід урочисто вручив нам сертифікати учасників походу з невеликими подаруночками.
Через пару годин годин, частина учасників вирушила на Київський поїзд, хтось залишався в Івано- Франківську для відновлення сил, я ж вирушила в Яремче, щоб ще трохи насолодитися гірськими пейзажами.
Загалом, можу сказати, що це був незвичайний, але дуже крутий досвід, класна команда і враження, які надовго залишаться в пам'яті.