Грузія давно входила в мої плани, мрії, сни.... Нарешті настав час відпустки, і я почала в прискореному режимі шукати пропозиції від різних організацій. Переглянула величезну кількість сайтів, відгуків, пропозицій і натрапила на Kuluar. Мені було досить просто ознайомитися з описом, і я зрозуміла, що хлопці обожнюють свою справу. Прихопила улюблену подругу й купила квитки. Сумнівів немає, виїжджаємо. Прилітаємо в Кутаїсі, де нас привітно зустріли. Знайомство з хлопцями пройшло феєрично й шалено весело, у цей момент закохалася в кожного з них. Усі такі різні, від офісного працівника до моряка.... але всі такі веселі, душевні.
Ранок. Встаємо й виїжджаємо в Местію (Сванетія).
Довга й весела дорога.
Ми з хлопцями ще більше потоваришували за 4 години в маршрутці.
Приїхали на місце, а там нас зустріла чудова родина Алексі (добрі, душевні люди). Ми розклали намети й першу ніч провели в них на городі)))
Частувань було море, як і усмішок.
Наступного дня ми вирушили в будинок-музей знаменитого альпініста Михаїла Віссаріоновича Хергіані. Перейнялася до глибини душі!!!
Ось і наступний день..... вийшли на маршрут.
Набили рюкзаки (до одуріння), завантажили продукти й рушили.
18 кг за спиною тримали мою усмішку рівно 30 хвилин, а потім почався підйом, і я навіть не могла дихати.
Денек випав складний, якби не оптимізм Миколи (гіда), я б закінчила свою подорож, але це був лише початок.
Мені варто було лише звикнути до "косметички" - так називали рюкзак, і відчути весь кайф, красу.
Прийшли на місце ночівлі й розбили намети, зібралися біля багаття, довго базікали й сміялися (втома минула миттєво).
Ніч у наметі пройшла ідеально, а вранці я прокинулася з "бурулькою на носі" - осінь у горах, а ви що хотіли?!
Ранок. Каша. Чай. Цукерки. Сміх.
Умилися, усміхнулися й пішли....
Друзі, другий день минув легко, захват від краси й чудової погоди закохав мене у Сванетію.
У ці моменти я народилася заново. Рюкзак уже здавався "пір'їнкою", а я сяяла від щастя.
Хай там як, але Сванетія - один із найкрасивіших регіонів Грузії.
Третій і четвертий день ми провели біля льодовика Адіші.
Неземна краса незайманої природи звела мене з розуму. Ночами, звісно, було зовсім не спекотно, а вранці намет вкривався льодом, але це вже не лякало, а бажання насолоджуватися горами зростало.
Підйоми були складні, привали досить часті. Вище й вище ми йшли.
Проходили населені пункти, де Микола (гід) запасався гарячими лавашами, а ми наминали мацоні літрами)))) - згадую з усмішкою на обличчі.
П'ятого чи шостого дня ми ночували на висоті 2700 м під страшною блискавкою і громом - "булки" стиснулися, спальник застебнули до самого верху, але це не рятувало. У цей момент я відчула страх "дитини", а прокинулася під ясне сонце й спів птахів.
День почався знову з позитиву, усмішок і активних зборів.
У голові я вже не спостерігала думок, лише природу.
Згадую, як милася в крижаному струмку й стояла під водоспадом - ух, аж мурашки по шкірі.
У поході ми були 10 днів, із них 8 активних підйомів і спусків, але відчуття, що минуло маленьке життя, сповнене історій, див і досягнень!!!!
Дуже рекомендую "Kuluar" і наших гідів: Миколу Саковича й Анну Бєлову.
Люблю Вас!!!!!