Друге питання — які гори обрати і з ким піти? З ким — вирішилося швидко: мої друзі ходили з Kuluar і дуже добре відгукувалися.
Критерії вибору маршруту були такі: не дуже довгий, не дуже важкий, і дістатися до гір має бути нескладно (ми з Білорусі).
Вибір упав на Татри — Польщу ми любимо й раді розвідати ще один її край, а маршрут за описом здавався насиченим і різноманітним.
Підготовка звелася до закупівлі додаткового спорядження й регулярних пробіжок. Хочу зазначити, що опис походу, необхідного спорядження, поради й рекомендації на сторінці маршруту розписані зі знанням справи й максимально детально. Якщо точно дотримуватися інструкцій — усе буде чудово 🙂
І ось — день X. Зустріч на вокзалі Кракова, знайомство з гідами й поїздка в Закопане. Група досить велика, тому гідів двоє — Дмитро Приймаченко й Олег Сава. Поїздка в Закопане мальовнича, але довга. А ще заселятися в хостел. Забіжу наперед і скажу, що майстерність гідів допомогла всій групі спати на ліжках чи матрацах, а не просто на голій підлозі в коридорах. Але краще бути морально готовими до всього, адже гарантувати місце в сезон не може ніхто.
Перший день — день знайомств, і великих планів. Після заселення ми йдемо в радіалку на першу вершину — Ґевонт. Погода чудова, краєвиди — ще кращі, дорогою — поля чорниць, холодні джерела. Уже на підході до вершини починається дощ, а попереду кілька ланцюгів по гладкому камінню. Трішки адреналіну в крові — і ось перша вершина! Фото на згадку — і швидше вниз. Спускаємося майже в темряві, втомлені й задоволені.
Другий день — нова вершина, і знову — радіалка. Ідемо на Каспровий Верх — туди легко дістатися фунікулерами, але в нас інша мета. Маршрут іде вглиб лісу, строго вгору. Прогулянка медитативна, у тумані під дощем. Набравши приблизно 800 метрів, виходимо на скелясті схили. Довкола зарості гірської сосни й типовий гірський шлях — вершини не видно, і ніхто не знає, скільки ще до неї дертися камінням. Заходимо на вершину — і зустрічаємо море людей, які приїхали сюди фунікулерами. Тут і кафе, де можна випити кави й поїсти. До речі, якщо на вершині зрозумієте, що вниз іти вже не хочеться, можна спуститися в кабінці. А ми робимо групове фото на туманній вершині — і вниз. Спускаємося з хмари чудовими альпійськими стежками.
Третій день — з рюкзаками. Переходимо в іншу гірську долину під зливою. З вражень дорогою — розкішний водоспад. Виходимо в долину П’яти Ставів — і перед нами тиша й гладінь гірських озер. Приходимо в схронисько (гірський притулок), влаштовуємося на ночівлю, частуємося польськими стравами й проводимо вечір, відпочиваючи й спілкуючись.
Наступного ранку — ранній підйом і незабутня радіалка нагору, щоб помилуватися всіма 5 озерами в ясну, сонячну погоду. Повертаємося, снідаємо й залишаємо долину, щоб прийти до найпопулярнішого туристичного місця в Татрах — озера Морське Око. Тут натовпи людей, наче це не гори, а підніжжя Ейфелевої вежі. Увечері всі вони поїдуть, але щоб не псувати собі враження й налаштуватися перед завтрашнім сходженням на Риси, ідемо в радіалку до Чорного Ставу й вище, щоб помилуватися чудовими краєвидами. До речі, саме тут бачимо вдалині гірських козлів. І трішки хвилюємося, бачачи, який складний і важкий шлях чекає на нас завтра.
5-й день — і головна мета — сходження на Риси. Встаємо майже затемна й починаємо довгий шлях. На диво, іти легко, бадьоро й швидко. І ось — попереду via ferrata, шлях ланцюгами вгору. 2 години напруженого підйому ланцюгами пролітають миттєво. І ось остання небезпечна ділянка над урвищем — і ми на вершині. Тут багато людей, які піднялися зі словацького боку, і навіть собака, яка невідомо як опинилася з нами. Робимо щасливі фото, проходимо хребтом на другу вершину на словацькому боці й починаємо спуск. Спускатися ланцюгами значно важче, та й спуск ускладнюють натовпи людей, які тільки піднімаються вгору. Попри важкий день, група бадьоро спускається вниз, і ми повертаємося автобусом у Закопане. Завтра — прогулянка, купівля сувенірів, обмін враженнями й прощання. І думки про нові подорожі 🙂
Наші враження
Дякуємо за фото нашому гідові Олегу Саві!