Пандемія коронавірусу змінила світ, внесла зміни в плани мільйонів людей і відклала здійснення бажань.
Після участі в кількох походах із Kuluar протягом останніх трьох років,
на 2020 рік я запланувала два: Туреччиною та Ісландією. Але плани скасували через невідому хворобу, яка накрила світ, а бажання відклалися на невизначений час.
2021 рік починався так само невизначено, справжня відпустка, яку можеш присвятити лише собі, намітилася в жовтні. Зазирнувши в календар походів Kuluar на жовтень, я була приємно здивована: якраз на дати моєї відпустки з’явилася нова програма походу Грецією, яку давно хотіла відвідати. Але похід із Kuluar – це щось більше, ніж просто відвідування країни, він обіцяє вивчення гір, озер і ущелин.
Передпохідна метушня, збирання рюкзака, запас додаткових документів для в’їзду в країну (пандемію ніхто не скасовував) – і ось ти сидиш у літаку й ширяєш над смарагдовою водою моря біля Салонік. Пригоди починаються.
Похід Грецією незвичайний, живеш у приватних невеликих затишних готелях, гестхаусах, гірських притулках.
Але стежки виводять тебе на такі майданчики з неймовірними краєвидами на глибокі ущелини, гірські річки й озера, дивовижний водоспад, який пересихає, якщо не йдуть дощі, вершину Олімпу. Одні враження змінюються іншими й не набридають.
Група наша була невелика – сім людей і наш гід Наталія Мостова, яка є авторкою цього проєкту. Про неї я ще розповім окремо.
Що було незвичайним у нашому поході, чого, я знаю, не відчули дві інші групи, які йшли до нас і після, – це те, що ми побували в усіх порах року. Учора в нас було літо, наступного дня під час сходження на Олімп у нас настала зима й падав сніг, що сягав щиколотки, потім – відлига, весна, капали краплі з ялинових гілок, і весь час ми перебували в золотих барвах осені. Фотографії зі снігом виходили наче чорно-білі, і вони вигідно підкреслювали контраст гір і снігу.
Так, ще ми постійно йшли під дощем, і нашим улюбленим одягом були мокрі черевики, які не встигали просохнути, але це не псувало чудового настрою й добрих вражень від побаченого.
Маршрут розкривався поступово: одразу ми побачили велич глибоких ущелин, пройшлися руслом висохлої гірської річки з великими валунами, роздивилися арочні мости химерної форми.
Але найцікавіше чекало на нас попереду, на Астраці. Піднімалися ми туди під гуркіт грози, проливну зливу й сильні пориви вітру, які збивали з ніг.
Так, ще ми до цього, напередодні, йшли дном ущелини, на яку раніше дивилися згори, не бачачи її дна. Там у руслі річки валуни були ще більші, розкидані невідомою силою. Велич природи!
Отож, забралися ми на Астраку до гірського притулку, і накрила нас штормова погода, яка не давала змоги з нього виходити. Вітер так завивав, що здавалося, ніби ми надовго відірвані від світу.
Але настав наступний день, трохи розпогодилося, і ми пішли досліджувати околиці, які ховалися в тумані.
А подивитися є на що: гірське озеро, біля якого пасеться табун диких коней, скелі, сховані в тумані, і надія на те, що туман розсіється. Коли ми цього дочекалися, вид був неймовірний: на протилежній скелі відкрилися карликові дерева, потім раптово окреслилися різкий обрив і глибока ущелина, від якої паморочилося в голові, потім знову все сховалося в тумані. І так, із завмиранням серця, кілька разів. Дуже вразив обвал каміння неподалік, яке з гуркотом котилося з гір униз.
Дорогою назад зайшли до водоспаду. Якщо дивитися на нього з гірського притулку, то він здається невеликим стрімким гірським струмком. Але коли приходиш до нього, відкривається приголомшливий вид розкішного водоспаду, що каскадом спадає вниз. Наші мандри під дощами дали свої плоди: ми насолодилися видовищем водоспаду, якого немає, якщо дощі не йдуть. Озеро, з якого витікає вода, без поповнення міліє й пересихає.
Наступний день теж незабутній. Крутий спуск униз із перетином гірського потоку, злам ущелини, вид зі скелі на монастир і невелике поселення, відвідування монастиря з оглядовим майданчиком, з якого відкривається вид на скелі, ущелину з бурхливою гірською річкою та лісовий масив.
І знову поселення в приватний готель із милим видом з балкона.
Окремі заходи – це відвідування місцевих ресторанчиків і овочевих крамничок. Кожен ресторан мав свої страви з незабутніми рецептами, які хотілося скуштувати: м’ясо молодого ягняти, витримане 12 годин у маринаді, тельбухи кози, шоколадний пиріг, який хочеться спробувати ще. І дуже милі та привітні господарі цих закладів.
Метеори. Знову в тумані, але вражень багато. Цікаво, що деякі люди вирішили жити на скелях і, щоб полегшити свій побут, піднімали за допомогою лебідки необхідні для життя речі, продукти й людей. Дивно все це, але тим і дивовижний світ, що він різноманітний.
Олімп. Вразив гірський притулок, де зібралося багато любителів гір. Гамірно, дружно, цікаво. Камін, який розпалюють на кілька годин там, де ти ночуєш, і майже постійно там, де всі збираються перекусити й провести час у компанії однодумців. Схід сонця, що поступово підсвічує рожевим кольором скелі, саме сонце. Засніжені верхівки Олімпу на тлі зелено-золотих барв дерев.
Караван мулів, які йдуть крутою гірською стежкою й тягнуть тюки з продуктами для любителів гір (меню в гірському притулку вражає своєю різноманітністю).
Ну, от і все, похід завершено, стає сумно, що все позаду. Лише фотоальбом зі світлинами й відео освіжають пам’ять і викликають теплі спогади.
Що стосується труднощів походу, то готуватися до нього треба завжди. Це я вкотре відчула на собі. Але все переборне й досяжне. Найголовніше, щоб було бажання чогось досягти.
Окреме спасибі хочу сказати Наталії Мостовій. Без неї мій похід був би менш вдалим. З часом ми стали великими друзями. Ця людина небагатослівна, але вчинки її шляхетні.
І як завжди, дякую фірмі Kuluar за те, що дає змогу нестандартно вивчати світ.