Автор: Наталя Храмова, Запоріжжя
Всім привіт! День тому повернулась додому. Проходила програму клубу Кулуар "Школа альпінізму, початковий рівень". Хочу поділитися враженнями від поїздки, поки свіжо в пам'яті і не виїдений мозок домашніми турботами) По-перше - чому з Кулуар? Натрапила на рекламу клубу на Фейсбуці випадково і, як людина, небайдужа до гір, звичайно залізла почитати. Сподобався сайт, все дуже продумано, систематизовано. Одразу видно - є величезні ресурси і професійний підхід до справи, що в горах дуже важливо. Подивилась пару вебінарів - виявилися дуже корисними. Записавшись на програму, поспілкувалася з менеджерами - теж залік. Можна дізнатися відповіді на всі питання, що цікавлять, поговорити, проконсультуватися щодо спорядження навіть в обідню перерву менеджера 🙂 До речі, якщо ви самі не будете уточнювати - менеджер обов'язково з'ясує, чи підходить ваша екіпіровка і що ще важливо для даної поїздки. Мені ось довелось купити собі черевики, так як мої були забраковані. Це правильно. Краще напружитися і купити те, що потрібно, ніж замерзнути на горі. До речі - хороший стимул для покупки правильного спорядження. Загалом, я поїхала з Кулуар пізнавати азбуку альпінізму і, будучи чайником у свої 44 роки в цій справі, приїхала у Франківськ з легким хвилюванням) Група у нас була маленька - 4 людини і для нас це був плюс - гід приділяв кожному багато уваги. Дякую клубу, що, набравши чотири людини, поїздка все ж відбулася. До 7-го січня снігу було дуже мало, тож їхали, не знаючи чого очікувати. Отже, приїхавши на місце нашого проживання - база Білий слон (поруч населений пункт Дземброня), ми швидко розмістилися, пообідали, що було приємним сюрпризом, бо обіцяли тільки сніданки й вечері і, до слова, пообідали "до відвалу". Пиріг з грибами я з'їсти не змогла і вирішила заховати на голодні часи). Далі, трохи відпочивши з дороги, пішли вчитися одягати кішки на черевики. Перший день був присвячений теорії. Після підлаштування кішок під наші черевики, ми зібралися в їдальні, де на нас чекав перший опус альпіністських премудростей. Познайомилися з системою, жумаром, спусковим пристроєм, карабінами та іншими штучками, на які я дивилася з жахом і наростаючим інтересом. Потім наш гід, Дмитро Гуляєв, причепив пару мотузок на балку під стелею, навчив нас одягати систему і ми почали користуватися всіма цими штуками. Коли перехожий місцевий абориген сказав: "о, привіт, суїцидники!", на душі стало ще веселіше і урок пройшов на ура! Потім, вже напівсонні, ми вчилися в'язати вузли. Діма розповідав, для чого кожен з них використовується. Звичайно, я не все запам'ятала, але головне - посіяне зерно і тепер я вже хочу купити мотузку і вдома їх освоїти. Другий день. Ох другий день! Встали рано, швидко поїли, зібрали рюкзаки і поїхали. Нас підвезли до Верхньої Дземброні, і ми вирушили на пошуки снігу і пригод. Йшли достатньо і вгору. На сироварні, зробивши невеликий привал, відпочили, одягнули кішки і знову вгору. Ходили в кішках і вгору, і вниз багато, що для мене було дуже корисно. Дібравшись до місця наших тренувань, а це під горою Смотрич, ми додали ще один шар одягу - було холодно і з пристойним вітром. Поки Діма готував нам все для тренувань, фотографували прекрасний обрій, що відкривався з гори, пили гарячий чай, і я з жахом думала - як я буду ТУТ спускатися і підніматися? Всі знання вимело з голови напрочуд. Так ось, хочу сказати слова величезної вдячності Дімі за його терпіння і вміння працювати з людьми! Оцінивши мій стан, він повторював і пояснював стільки разів, скільки це було потрібно, і при цьому почувалася я дуже спокійно. Це дуже важливо, коли твій гід такий уважний і терплячий. А ще дякую за фото, зроблені замерзлими руками. Це незабутні спогади! Перший раз відкинутися на самостраховці поряд з прямовисною стіною. Перший раз спуститися і піднятися самій! Це дуже круто! Ми тренувалися кілька годин, потім вирушили вниз шукати місце для тренувань з льодорубом. Це заняття було теж корисним, шкода, що замало. Накупавшись у снігу, а це - реально задоволення, адже сніг взимку у мене в місті тепер велика рідкість, ми спустилися до сироварні, перекусили, чим Бог послав, і вирушили на базу, де на нас чекала смачна вечеря і банька! Третій день був теж цікавий. Пройшовши 200 м від нашої бази, Діма влаштував нам смугу перешкод між деревами з усілякими "несподіванками", які можуть підстерігати альпініста на маршруті, наприклад - вузол на мотузці або зустрічний чувак, який дуже поспішає вниз або нагору. Кожну таку ситуацію і шляхи вирішення були розібрані. Все це подавалося з гумором і було реально схоже на квест, тому ми із задоволенням займалися і не помітили, як пролетіло півдня. На жаль, треба було збиратися і їхати додому. Пообідавши, ми впригнули в автобус, у Франківську взяли їжу на виніс і влаштували маленький пікнік у найближчому сквері. От і все. Погулявши святковим і затишним Франківськом, вирушили на вокзал. Поїздка підійшла до кінця. Чому я обрала саме цю програму? Я подумую про Ельбрус. Спроба номер один у мене вже була, але тоді я була зовсім не готова. Подібні програми будуть дуже корисні для тих, хто хоче готуватися до п'ятитисячників і не має навичок ходіння в кішках, користування льодорубом і системою. Але це не вирок. Дана поїздка може стати прекрасним міні екстрим туром для будь-якого любителя гір. Єдине - вважаю, що три неповні дні дуже мало. Хоча б 5 днів. Це побажання щодо складання програм на майбутнє. По моїй конкретній поїздці - море позитивних емоцій і величезна користь в першу чергу тим, що я заразилася бажанням навчитися. Ще раз величезне дякую Дмитру Гуляєву, який за 20 м бачить, що у тебе не замуфтований карабін або не застібнутий на поясі жумар, за його вміння працювати з людьми, гумор і терпіння!
