Це буде історія для себе, на пам’ять, про гори, дружбу, та сміливість іти назустріч життю.
Плани поїхати в Карпати у відпустку впевнено танули з закінченням літа, аж ось подруга озвучує мрію піти пішим маршрутом в гори. Вперше. Без досвіду. «А давай! Коли, як не зараз?». За годину часу ми знаходимо маршрут, квитки, та формуємо список речей. Отак раптово у мене, у нас, трапилась відпустка!
Коли ми бронювали тур (за тиждень до події), погода обіцяла бути барвисто сонячною, до +20 вдень, +12 вночі. Мріючи про кольорову осінь в горах, збирали речі. За день до потягу глянули погоду – вже +9 вдень, вночі до 0… Отакої. Двоє учасників групи відписуються з чату, ми розуміємо що вони передумали. Нас лишається п’ятеро + гід. Беремо додаткові фліски в рюкзаки та їдемо. Не відмовлятись же від пригоди ще до її початку!
Два потяги, шлях через всю Україну. Івано-Франківськ, привіт. Всі мої походи в Карпати завжди починались з вокзалу цього славного міста, що притаївся в передгір’ї Карпат.
Нас чекав славний гід Ігор, життєрадісний та оптимістичний. Ми розкинули пайки з їжею в рюкзаки, загрузились в мікроавтобус і дві години щенячими від захвату поглядами розглядали шлях у гори. Нам не вірилось, що ми вже тут. Знаючи на власному досвіді, перший день походу завжди важкий, бо тіло не звикло до рюкзаку і зразу підйом вверх. Після перших ста метрів, вже перебитим диханням, звучить «А ми вже прийшли? А ще довго?». Ця фраза ще не раз жартівливо звучатиме на підйомах і спусках, яким не видно краю в хмарах 🙂
Погода була хмарна, волога. Ми піднімались прямо в небо, в якусь мить перетнули межу хмар і йшли в сірому густому тумані, який власне і був хмарою зсередини. Видимість обмежена, волого, вітряно. На ніч стали палатками на краю полонини. Спалось прохолодно. По відчуттям температура вночі близилась до нуля, хоч заморозку вранці не було. На другий день різко задумались про те, що температурні режими наших спальників все ж не на нуль вночі… Краще завжди брати тепліший спальник, з запасом, – урок на майбутнє!
На другий день ми крокували до Петроса. Нас оточували вологі хмари, тож вирішили Петрос обійти траверсом та рухатись під Говерлу. Ігор розповів, що там є хатинка з буржуйкою, і можна домовитись з лісниками ночувати там. Крім нас по маршруту йшли ще як мінімум дві групи, тож ми поспішали зайняти теплу хатинку! І ми встигли! Це була перемога! Як виявилось, це місце врятувало наш похід, бо після першої холодної ночі ми не були готові знову ночувати під тентами палаток.
Ми мали довгі збори групи, де вирішувалось, як змінити маршрут, аби не мерзнути в палатках. І ми знайшли рішення, яке всіх влаштувало! Дяка Ігорю. День третій. Вранці нас чекав іній на листочках. Ми раділи, що ночували не в палатках.
Цього дня обіцяли гарну погоду і ми пішли гуляти на Говерлу, без рюкзаків, радіалкою, в пошуках гарних краєвидів.
Радісно ходили, дивувались, фоткались. Було багато «вікон» – моментів, коли хмари розходяться і на кілька секунд або хвилин відкривається «віконечко», в якому видніються сусідні хребти. Краєвиди, за якими ми йшли в гори. Варто сказати, що захмарені вершини – це один з найпрекрасніших станів гір, як на мене.
Варто нам було набрати метрів двісті висоти, як природа змінилась і стала Чудом! На Чорногірському хребті добряче дуло, трохи навіть сніжило. Ялинки, травинки та все під ногами вкрилось не просто інеєм, а намерзло снігом. Такої зимньої Говерли у вересні не очікував бачити ніхто. Ялинки, білі лише на половину по вітру, то просто магія!
На Говерлі ми вирішили прогулятись далі хребтом і рушили на гору Брескул. Були нагороджені кілька-секундним ефектом Гауса на хмарах в долині. То є кругла радуга. Чудо, не інакше!
Далі хребет весь був затягнутий хмарами, тож ми пообідали та вирішили далі не іти, а повертатись у табір. Говерлу тим часом також накрило густою хмарою.
Траверс Говерли подарував нам чудові вікна на сині гори, аж до Мармаросів та гір Румунії. Насолодились сповна!
День четвертий. Ранок. На вулиці іде СНІГ! Прям такий справжній, пухнастий, багато! Будили табір піснею «Jingle Bells» а-капелла у виконанні Ігоря. Було абсолютне враження, що зараз ранок Різдва!
І що ми робимо? Звісно, ми йдемо гуляти! Забронювавши наш будиночок ще на добу (навіть на дві). Нас чекає Петрос!
Петрос завжди здавався мені суворим могучим дідусем Карпат, справжнім їх хазяїном. Не сподівалась, що застану його зимнім. Сніжило весь день. Але це нас не зупиняло. Навпаки, додавало новорічного шарму. Я була в абсолютному захваті від намерзлого льоду на хатинці та хресті на вершині Петроса. То ж справжня зима! Як вертикально піднімались, так вертикально і вниз повзти. Порада – завжди беріть трек.палки в гори! Вони спасали нас не раз!
День 5. Сніг все йде. Сьогодні спускаємося з хребта в сторону села Заросляк. Мали ночувати в лісі, але вирішили виїзжати у Франківськ, бо холодно, мокро – боялись застудитись. Фото будиночка на пам’ять і в дорогу.
Підйом на хребет, траверсом обходимо Говерлу, за нею пірнаємо в долину, на яку вчора дивились зверху. Ліпимо сніговика. Беремо від нашої зими все.
Під Говерлою снігу не 1-2 см, як у прогнозах, а добрих 5-6. Черевики грузли. З сухими ногами з гори не спустився ніхто))
Я і не знала, що існує Говерлянський водоспад! А він є, великий, гарний, формує річку через усю долину.
Ми спустились зверху:
Минаючи долину, ми пройшли зиму й увійшли в весну, де тане сніг та зеленіє все навколо. Наче інша кліматична зона. Жодного натяку на зиму та сніг.
Прогулялись віковим лісом і вийшли в цивілізацію. Ми сумували, прощаючись з горами. Для мене похід став несподіваним, і від того не менш прекрасним.
Організація була чудова, Ігор організував транспорт та допоміг забронювати хостел, кому він був потрібен. Їжа в поході була смачною та багато. Але то вже побутові дрібниці. Бо найважливіше в поході – то Гори. Вони є, дихають, живуть, відкриті для споглядання.
P.S. Найсолодша вода в моєму житті була в Карпатських гірських джерелах. І повітря, яке ж воно смачне! До наступних зустрічей, любі Карпати!