Звісно, ідея не взялась нізвідки – завдяки прекрасним фотографіям та розповідям про свій похід з Кулуар від поджруги Інни Масленчук, я надихнулась теж. Ну і давненько вже не ходила в гори, якщо чесно. Отже, бажання загадала, свічі задула, друзі (найкращі в світі), подарували $$ на внесок – і гоу! Ніщо не стримувало мене від цієї неймовірної пожорожі, думаючи про яку, я витала в хмарах кілька місяців.
Чому Лікійська стежка? Машрут відомий, добре вивіданий, мальовничі краєвиди, поєднання моря та гір – все як я люблю. Та і під час локдауну особливо вибору не було – Туреччина або Єгипет, that’s all J А поїхати в олл-інклюзів – це наче побувати в стращшному сні для мене, ні-ні, нізащо! Тільки хардкор!
Приємно вразив професійний підхід команди Кулуар при підготовці – менеджер Людмила постійно була на звязку, відповідала на всі питання та інформувала нас щодо квитків та підготовки. А з гідом Ігор Колотуха обговорювали кожну деталь сполрядження ріал-тайм, щоб не нести зайвих речей на плечах, щоб не зібрати більше, ніж потрібно (згідно правил мінімалізму та здорого глузду).
На жаль, без тривоги та хвилювань не обійшлося – наш рейс в Стамбул скасовували двічі, двічі ми змінювали квитки та місце вильоту (вибирали найдешевше – спочатку це були квитки з Харкова, потім змінили на Бориспіль, що вийшло навіть краще).
Зустріч групи з 10 людей планувалась у містечку Фетхіє, щоб туди долетіти, потрібно зробити пересадку в Стамбулі до Даламану, від Даламану 1 година автобусом і ми на місці. Гід Ігор Колотуха зустрів нас в хостелі, де ми познайомлись із іншими учасниками походу та морально налаштовувались ще цілий день – досліджувалди місто, його набережну, порожні вулиці ( в Туреччині суворий локдаун), місцеві пляжі.
Перший день походу розпочався із знайомства з околицями Фетхіє та дослідженням залишків стародавнього лікійського поселення Телмессос , про яке охоче розповідав нам гід, видаючи таку кількість фактів, що відчували себе на екскурсії в історичному музеї!
Вранці наступного дня ми продовжили похід поки без рюкзаків (дуже повільна розкачка щоб всім було комфортно), приїхали автобусом до міста Каякой, ознайомились із руїнами грецького поселення, а звідти пішли гуляти узбережжям та зависли на пляжі в бухті Олюденіз. В нашій команді були охочі політати на параплані, тому спланували за обідом в місцевому кафе подробиці їх польоту. Узбережжя Олюденіз – надзвичайно мальовниче та в період локдауну виявилось безлюдним. Тож незважаючи на дещо прохолодну воду в морі, ми скористались можливістю поплавати та позасмагати там. Загалом пройшли 7 км пішки (easy!), я розходила трохи своє нове трекінгове взуття. Такий релаксовий день. J
Ну а челендж почався на третій день. Ми виїхали з нашого хостелу автобусом та стартували з офіційного початку Лікійського шляху з рюкзаками на плечах. Пройшли в цей день 12 км, набрали більше 760 м висоти. Ночувати довелось в лісі, без жодної цивілазіації, поруч із джерелом свіжої води. Саме тут ми з Наталкою чергували та готували наш перший борщ на вогнищі, з дбайливо підготовлених гідом продуктів (в основному сушені овочі та консерви). Борщ звісно смакував неймовірно, як і вся наша польова кухня в подальшому! А який між скелями ми зустріли захід сонця – вимкнули повністю свій тривожний мозок від минулого життя, цей захід сонця з приходом сутінків наче змусив нас зануритись в дику природу Туреччини та остаточно відключитись від думок про роботу, дім, проблем та негативних емоцій. Ретроспективно, це буде один із найкращих наших заходів сонця в цілій подорожі. Розмови та вечір знайомства біля багаття, теревені та веселий сміх – так провели ми першу ніч в наметах.
Щодо ночівлі – наступні ночі заплановані в кемпінгах – це спеціально відведені місця для наметів, з душем та вай-фаєм. Тому ніч в лісі особливо запамяталась – ніщо не відволікало нас від споглядання дикої природи.
Четвертий день походу привів нас до топового пляжу в моєму житті ( я вже їх трохи бачила ;)). Мальовниче поселення та долина Кабак. Ми зависли тут на 2 ночі, і оскільки гід був дуже лояльний та запропонував наступний день охочим почілити на пляжі так і зробити, четверо нас довго не думали. Пляж знаменитий тим, що туди не можливо добратися транспортом – тільки пішки, по маршруту лікійської стежки, спускаючись з обривів та скель, в спеку під палючим сонцем, але море майоріло на горизонті та манило нас, тому і цей відрізок подолдали з гідністю. 12 км, спуск більше 900 метрів. Спуск кількагодинний, з привалами, перервою на обід. Не всім було супер легко, але підтримка гіда та його мотивуючі розповіді допомагали не рюмсати J)
Пятого дня ті, хто не залишився на пляжі відвідали долину Кабак ,намотали 12 км пішки та відчули радість походу без велкиих рюкзаків. А ми вчотирьох засмагали, купались, частувались локальними смаколиками в ресторані на узбережжі та просто фільмували в своїх спогадах пляж кабак, мріючи повернутись сюди колись знову.
Вранці наступного дня ми повернулись до трекінгу, набрали знову 800 м та пішли скелястими схилами до місця на ступної ночівлі – селища Алінджа високо в горах. По дорозі нам траплялися дикі та свійські кози, вівці, купа котів та привітні місцеві мешканці.
Щодо привітності місцевих – чи то карантин так діє, чи то вони справді дуже щиро нас вітали, проте ми відчували себе бажаним гостями в будь-якій точці маршруту. Скуштували турецьку закуску для гірців – гюзлеме – тонкий хліб, схожий на лаваш з прянощами та травми, запечений з сиром, запивали звісно айранм, гранатовим чи апельсиновим фрешем (кожному своє). А господиня в кемпінгу 7 дня пригощала нас овочами з грядки, хвойним медом власного виробництва, та навіть спекла пиріг ! так раділа, що ми обрали зупинитися в неї.
7,8 день ми долали по 15 км пішки, проте всі настільки звикли ходити, що цей шлях не відчувався. Відкриттям для мене був пляж Патара – там зустріли лиш кілька місцевих, жодних туристів, місце надзвичайно фотогенічне – тільки скелі ,вікдрите море ,прозоро-бірюзова вода, і ми!
Ночівля біля моря, під шум хвиль та прямо під зоряним небом.
Останній день походу ми присвятили відвідинам античного міста Ксантос, що входять до списку ЮНЕСКО, древніх розкопаних гробниць.
Хочу додати, що з погодою нам пощастило або травень – ідеальний для відвідування Туреччини та трекінгу лікійкою – було не холодно та не жарко, легкий вітерець та ще не надто палюче сонце.
Загалом, вражень від походу купа, прощались ми неохоче та всі обіцяли один одному зустрітися знову, в нових походах. Можу порадити майбутнім учасникам не боятися – похід по маршруту середньої важкості, достатня кількість зупинок та часу відпочити. Ну і з гідом Ігор Колотуха взагалі нічого не страшно, легко і весело. Всі мої походи надалі – тільки з ним! Дякую йому за почуття гумору, атмосферу та чудове планування походу, ну і за всі поради та допомогу в організації, за смачнющі рецепти та адекватну реакцію на наші приколи J Далі буде ,бо є бажання повторити та продовжити!
