Здається інколи, що був то лише сон,
Де ми все вище підіймались в гору,
І кожен власний мав здолати марафон,
Крізь пекло, блискавку й шалену втому…
Натомість варто було підійняти очі,
Як відкривала різні барви далечінь!
Природа щиро дивувала дні і ночі
Красою витончених та живих картин!
І згадується все: прудкий струмочок,
Що дарував бадьорості й життєвих сил,
Зворушлива мелодія дзвіночків,
Котрі невпинно бігли через схил…
Карпатам дуже вдячна за гостинність,
За теплі й довгі, біля ватри, вечори!
І так радію за отриману можливість
Побачити гірські вершини на зорі…
Проходжу повз маленьку кімнату і помічаю черевики. Втомлені та виснажені, бо пройшли багато кілометрів крізь пекло, зливу і багнюку. Ще вчора вони стрибали з камінця на камінець через стрімкі потоки річки, а сьогодні навколо тільки стіни багатоповерхового будинку… Сумують…
Бачу, як спустили шнурки, що наче сльози, стікають додолу.
Навіть взуття вміє журитися… Що вже й казати про людину, її душу та почуття…
Я ще там, в полоні безкрайніх лісів рідних Карпат. Величні буки, ніби охоронці, стоять на першій лінії підйому.
Здається, вони пильнують за спокоєм красунь, котрі живуть трохи вище – вічнозелених смерек, що вишукано вдягнені в неперевершені сукні.
Підйом – це завжди важко, і не тільки в горах. Головне – розуміти навіщо робиш крок вперед та намагатися озиратися навкруги. Адже краса навколо надає сил та енергії, а ковток свіжого повітря надихає та пробуджує кожну клітинку.
І, звісно, будь-яке навантаження сприймається легше, якщо поряд гарна компанія. А з командою дуже повезло! Жарти, цікаві історії та захоплююча гра завжди допомагали подолати труднощі.
На вершинах дух захоплює від неймовірних краєвидів! Контраст кольорів та безмежний простір створюють розкішні пейзажі! Намилуватися неможливо! Є тільки один варіант – дозволити цій красі наповнити себе зсередини. Щоб потім, холодними зимовими вечорами, діставати теплі спогади та додавати в терпкий чай зі смаком гірських пригод…
Кожен спуск з вершини – це також нові враження та досвід.
Йдучи на стоянку з вершини Близниця (1883м), потрапили під дощ. В якийсь момент стає байдуже, що в черевиках води вдосталь для занурення з аквалангом… Думки в горах зовсім інші, ніж у місті… Перераховую кількість сухих шкарпеток за спиною… Спальник в пакеті, не повинен промокнути… Помічаю, що руки, тримаючи трекінгові палки, замерзають. Рукавички всередині рюкзака, не дістану… Дощ потроху стихає. Зупиняємось підкріпитися солодощами. Для змерзлих пальців відкрити цукерку – задача не з простих. Тут на поміч прибігла Анна, наш гід. Швиденько разом зробили зарядку для відновлення кровообігу і з новими силами рушили вперед!
А ось на спуску з вершини Братківська (1788м) нас у гості чекав жереп. Зустрів міцними обіймами, як старих добрих друзів))
Тривалий час не хотів відпускати, простягаючи лапаті гілки вздовж хвилястої стежки… Добре, що ноги і руки в мене були закриті одягом, подряпин вдалося уникнути.
Час промайнув дуже швидко.
Крайня ніч змусила похвилюватися.
Дощ, блискавки, що безперестанку спалахували в темному небі, разом з хмарами наганяли тривогу. В повітрі відчувалося напруження. З кожним гуркотом грому зростало хвилювання. Розмірковуючи над тим, що непогода не може тривати вічно, і після дощу обов’язково вийде сонце, ледь вдалося заснути… Але ж яким гарним був ранок! Він привітав нас густим туманом, котрий ніби шаллю прикрашав на горизонті схили велетенських гір… Крапельки води, як розсипане намисто, переливалися на гілочках ялинок… Промінчики сонця поступово заповнювали галявину та бавилися росою на килимі зеленої трави…
Карпати загадкові. Вони мають свою неповторну мелодію. Хор дзвіночків отари овець, милозвучний спів птахів та шум вітру створюють незабутні мотиви, здатні доторкнутися до найвіддаленіших струн душі… Музика серця зливається з нотами природи… Саме такий тандем і кличе щоразу в гори. Адже якою б непростою була дорога – цей шлях завжди веде до себе, справжнього та мрійливого…
Щиро дякую тим, хто допоміг цій подорожі стати особливою!
Анна Корнієнко (наш гід) великий молодець! Дуже легка в спілкуванні, на хвилі позитиву, швидко і з посмішкою вирішує будь-які питання в поході. Водночас приділяє увагу та турбується про кожного учасника групи. Виважено приймає рішення задля безпечного проходження маршруту.
А як апетитно готує! Кожна страва неповторна та має свою родзинку! Дивувала нас різними смаколиками))
Дякую всій нашій команді за підтримку, допомогу, гарний настрій та яскраві враження! Чоловікам окрема подяка за багаття, котре щовечора створювало дружню атмосферу, зігріваючи теплом стомлених туристів))
Вже з нетерпінням чекаю на нові подорожі! Звісно, разом з Кулуар!:)
