ua
ua ruen

Петрос-Говерла: 3 дні для натхнення

Повернутись
Автор: Олег Герасимчук, Україна
Тімлідер: Ігор Цан
Загальний рейтинг
Рейтинг тімлідера
Рейтинг консультанта

Стань на порозі старих дверей,
Що за ними лишаєш світ
Зрозумілий, як формула на папері.
Там, в океані нових людей
В траєкторії всіх орбіт
Я назавжди тобі маяк, а ти
Починай!
(Антитіла)

Будь-який похід починається із взуття. Це річ номер один для активного відпочинку у горах. Його вам не дадуть в прокаті, воно має бути зручним, захищати щиколотку і голеностоп, мати якісну підошву з рельєфним протектором для руху по гострому камінні, випробуваним у попередніх походах чи новим (але бажано трішки розходженим). Саме з купівлі взуття розпочався наш похід Кваси-Петрос-Говерла-Заросляк. Щоправда, спочатку
все планувалося зовсім інакше, але розпочалася активна фаза російсько-української війни, і далі сталося так, як сталося. До взуття докупилася палатка, рюкзаки, мембранні куртки, спальники, каремати і деякий інший корисний у поході дріб’язок типу питної системи (яку зручно користувати під час переходу, щоб не діставати пляшку з бічної чи задньої кишені рюкзака, але яку не дуже зручно наповнювати під час руху групи, бо треба
виймати половину речей – принаймні у нас була така ситуація з нашою питною системою і конкретною моделлю рюкзака) та інше.

Далі постав вибір маршруту. Ми обирали з-поміж Несамовите-Говерла (2 дні) і Петрос-Говерла (3 дні). Гірського досвіду у нас (я, дружина та двоє дітей – 15 і 8  років) було небагато: в середньому на брата по півтора сходження на Говерлу, одноденний похід на Маковицю (Яремче) – коли пройшли 20 км за день (наш сімейний рекорд донедавна), нуль досвіду життя в палатках, а найважчий рюкзак був до цього у мене десь 20 кг, коли віз із села огірки на консервацію. Все ж варіант Несамовите-Говерла здався занадто легким (а хотілося обкатати спорядження і набрати трохи досвіду перед більш серйозними маршрутами), тому, зрештою, зупинилися на пропозиції Петрос-Говерла. Потенційний підйом-спуск з боку Козьмещика на Петрос трохи лякав, але подумалося: якось воно буде. Не ми перші, не ми останні.

Визначилися з датами, подали заявку на сайті, і практично того ж дня (а це була неділя) нам зателефонувала консультант з Кулуару. Поспілкувалися по телефону, потім через Телеграм – Наталя надіслала нам необхідну інформацію, проконсультувала щодо дитячого взуття (спеціалізоване, як розумієте, дороге, а звичайне далеко не всяке підійде). Ще трохи передзбірних клопотів, квитки на потяг – і ось ми прибули до Івано- Франківська. Як виявилось по прибуттю, наш гід, Ігор Цан, їхав з нами у нашому ж вагоні, сівши по дорозі у Львові. І вже з вокзалу фактично половина нашої групи, 6 осіб, разом рушили до магазину Горгани, добрати в оренду обладнання, групове та індивідуальне. Ми додатково орендували двомісну палатку, 3 спальники з температурою комфорту 0. Наш спальник з базовою температурою комфорту +10 і з флісовою вкладкою консультант
забракувала як недостатньо теплий. І хоч фактично температура у нашому поході вночі не опускалась нижче 14 градусів та можна було б обійтися двома своїми спальниками з вкладками, тут справа така – краще перестрахуватися. Якраз перед тим, в липні, було суттєве похолодання і один чоловік у своєму спальнику з температурою комфорту +7 добряче змерз. Отож, ми своє спорядження на чотирьох (а одягу дітям потрібно було навіть більше ніж дорослим) спакували по суті у два з половиною рюкзаки (дитячі – це були звичайні рюкзак і рюкзачок, а дорослі – спеціальні туристичні на 48 літрів і на 60+10 літрів). Продукти, які діляться між учасниками групи, нам влізли лише частково, тому два комплекти з їжею забрали в свої рюкзаки інші (за що ми їм дуже вдячні). Зрештою, одна банка з тушеним м’ясом дісталася в рюкзачок і найменшій учасниці, і це була її частка соціальної відповідальності))

Отож, наша група з 12 айтішників, юристів, бухгалтерів та менеджерів різної статі, віку, з різним досвідом перебування в горах, але об’єднаних бажанням рухатися вперед і вгору, розпочала свій похід. Трансфер з Івано-Франківська до Квасів відбувся без проблем і наш триденний похід розпочався. На жаль, відомий Буркут у Квасах через посушливе літо ледь крапотів, а черга за водою була досить велика, тому дехто набрав «напівмінеральної» з-під крану у тамтешньому кафе. За прогнозом погоди день мав бути досить дощовим, але небо подарувало нам мінливу хмарність і тільки один раз хмари змусили нас одягнути дощовики, десь на півгодини, а вечір взагалі видався теплим і спокійним. Забігаючи наперед, прогноз погоди на ці три дні справдився тільки частково, що вказує на те, що на нього особливо не варто зважати, а готуватися загалом до
мінливої погоди в горах, а щодо Карпат, то ще й вологої. Іноді погода була така, що думалось: чи то діставати панамку, щоб не обгоріти на сонці, чи то готувати плащ від дощу, настільки ситуація мінялась щохвилини. До речі, плащ-пончо, до якого я досить скептично спочатку ставився, обираючи на спеціалізованих сайтах одяг для походу, серйозно виручив нашу старшу дитину. А наші фірмові мембранні куртки все одно доповнювалися поліетиленовими плащами від дощу (хоча б через те, що ті довші), а рюкзаки, відповідно, рейнкаверами.

За перший день ми зробили десь 18 тисяч кроків, подолавши приблизно 9 кілометрів. Набір висоти був досить серйозний – кількасот метрів, особливо інтенсивний на початку маршруту. Тобто, розминка вдалася на славу. Досить швидко за нашими спинами вималювався хребет Свидовець, хоча чомусь верхівка Близниці (1883) весь час була прикрита хмарою. Попереду виднілися вершини Шешул (1728) та Копиця (1689). Їх видно ще на заїзді в село Кваси і Копиця виділяється своїм загостреним кінчиком – чисто як копиця заготовленого сіна.

З водою першого дня проблем не було – ні на маршруті, ні на місці ночівлі. Табір ми розклали на полонині поблизу біологічного стаціонару. Якраз потрапили на час, коли пастухи заганяли корів, з причепленими до шиї дзвіночками, до хлівів. Того ж вечора ми купили у них півторалітрову пляшку молока. Бойове хрещення нас як туристів-початківців продовжилося і ось ми збираємо хмиз і дрова для багаття, допомагаємо готувати вечерю, зрештою, вечеряємо і продовжуємо знайомство. Палатку, до речі, ми складали вперше, від часу купівлі ми її навіть не діставали з чохла, але вправилися, як на мене, дуже навіть непогано, за хвилин десять. Попередній перегляд в ютубі відповідного відео теж допоміг.

Ніч пройшла відносно спокійно, заважали лише трійко коней, яким трава довкола табору видалася особливо смачною. Двічі я вилазив з нагрітого спальника і відганяв непроханих гостей, які гризли траву прямо біля палаток, а потім вже заснув і спав аж до ранку. Підйом був о шостій, бо за прогнозом після обіду мав бути дощ, а до того часу ми мали дістатися вершини Петроса. Після сніданку і зборів ми вийшли з місця ночівлі близько восьмої. Проте, видно, хтось рано пообідав, і дощ почався вже о десятій, а ми навіть ще не дійшли до сідловини поблизу Шешула. Тому з мрією піднятися на Петрос я вже попрощався. Добре, хоч дощ трохи стих і з сідловини відкрився чудовий вид практично на весь Чорногорський хребет – від Петроса до Попа Івана Чорногорського.
Після дощу гори виглядали фантастично – пара підіймалася з долин молочними хмарами і можна було легко уявити, що ти ніби летиш над цими хмарами і горами.

Далі наш тімлідер, Ігор Цан, який спочатку поставив нас перед фактом, що вершина Петроса відміняється і гору ми будемо траверсувати, зважив на зміну погоди (дощ припинився, хоч хмари все ще котилися кублами) і запропонував варіант Б. За цим варіантом ми мали трохи пройти по дорозі до вершини, потім хтось залишався з
рюкзаками, а ми решту кількасот метрів долали без рюкзаків і поверталися назад. Звісно, ми погодилися, і таким чином освоїли на практиці нове туристичне поняття – радіалка. Спускатися з Петроса з рюкзаками  по першопочатковому маршруту в напрямі полонини Головчеської в умовах мокрого каміння було досить небезпечно, тому ми з місця, де залишили рюкзаки, зробили спуск на траверс Петроса. І просто епічні відчуття наповнили нас, коли ми дійшли до полонини Головчеської, зробили бутерброди, обідали, і тільки тоді з вершини Петроса спустилася група, яка ризикнула в таку погоду піти класичним спуском. При цьому, вони почали свій спуск тоді, коли ми ще не повністю піднялися на Петрос. А ми ще походили, пофотографувалися, зробили траверс довкола Петроса і встигли почати обідній перекус. Фантастика!

Другий день закінчився для нас на перемичці між Петросом і Говерлою – в колибі- музеї. За можливість заночувати там ми заплатили лісникам відповідну плату.

Неприємним сюрпризом стала для нас проблема з водою. В одному місці вода була застояна і швидко скаламутилась, а в іншому місці – ледь текла і теж була не досить чиста. Зрештою, тільки наступного ранку ми дізналися про таємну трубу, з якої брали воду лісники. Ті, хто заночував у палатці надворі, були позбавлені задоволення слухати чийсь потужний храп впродовж ночі. Загалом за другий день ми пройшли 21,5 кілометри
(планувалося менше, але особливості нашого пересування додали трохи відстані, яку ми подолали).

Третій день розпочався для нас так само рано, як і другий. Цього разу нас чекала сама Говерла і ми не могли їй відмовити. Тим більше, що бусик до Франика мав прибути до Заросляка і особливих варіантів у нас не залишалося)) Погода знову розминулася з прогнозом, і якщо першого дня нам таке розходження було на руку, то останнього дня походу зміни відбулися не на нашу користь. Замість обіцяного ясного ранку і сильної грози
по обіді, нас одразу чекала мінлива хмарність, яка дуже швидко змінилася на сильну хмарність і віддалені звуки грози. На сідловині під Говерлою ми помилувалися краєвидом, від якого перехоплювало подих і почали підйом до вершини, що ховалася від нас у безкінечній хмарі. Лише раз хмара трохи розсіялася і ми зі стежки по ребру Говерли змогли побачити Малу Говерлу. На вершині ми фотографувалися, окутані хмарою, при помірному вітрі та доволі прохолодній температурі. Допоміг додатковий одяг, який ми почали одягати ще на підйомі. Для декого з групи це був перший візит на Говерлу.

Сам підйом з цього боку гори вийшов не дуже складним. Набагато складнішим виявився спуск. В умовах поганої видимості ми трималися групою так, щоб не загубити з поля зору одне одного. Звуки грози дещо наблизилися, досить швидко почався дощ. Глина під ногами розмокла і дехто з групи навіть почав послизатися і падати на мокрому камінні і глині.  І тут я по-справжньому зацінив спеціалізовану підошву своїх черевиків – вона реально рятувала від ковзання по камінню. Місцями ступати потрібно було просто по струмку, який тік під ногами. Тімлідер вів нас по зеленому маршруту, більш безпечному, але трішки довшому. В якийсь момент стало здаватися, що ліс по дорозі до Заросляка ніколи не закінчиться зі своїм мокрим і слизьким корінням, численними потічками і монотонним спуском. Дещо поліпшили ситуацію сім білих грибів, які знайшла наша сім’я по дорозі до бази. До речі, собачка, яка приєдналася до нашої групи перед підйомом (ми її назвали Гречка), успішно зробила сходження і спуск разом з нами. 3 кілометри до вершини і 4 після, помножені на накопичену втому – такий результат фізичних навантажень третього дня походу. Заросляк зустрічав нас сонцем, глінтвейном, перекусом. Хтось переодягнувся в сухе. Дехто навіть зміг помити ноги після дороги у воді річки Прут. Потім – трансфер, здача орендованого спорядження, ресторан “Десятка” і дорога додому. Як кажуть – втомлені, але щасливі…

Щодо пам’ятних нотаток собі і майбутнім туристам.

Ведмедя ми на жаль/на щастя не зустріли. Гадюку звичайну дехто з нас по стежці
бачив, але вона не виявила особливого бажання з нами спілкуватися.

Дещо про їжу і гіда. Гіда ми не з’їли. Але, очевидно, він цього боявся і готував як майстер-шеф. Секретна страва на першу вечерю, рис із сухофруктами, сирний суп (особливе ням-ням!), булгур – все було надзвичайно смачно, хоч їли ми «як котики» і можна було б паралельно прогодувати ще одну групу. Ігор відповідально контролював
наше пересування, самопочуття, організував практично все на нашому маршруті. Що й казати – без нього ми б не піднялися на Петрос!
Ну і, напевно, найкращий відгук по приїзду додому зробила моя дочка (а між морем і горами вона завжди однозначно обирала море). Вона запитала: «Коли ми ще підемо в похід»? А наступного ранку, проспавшись з дороги, додала: «Тату, коли наступного разу будеш обирати похід і там в списку буде Ігор, то вибирай його!»

Коротше кажучи, ці три дні вартували того, щоб до них тижнями готуватися і потім
ще довго про них згадувати з приємністю, переглядати фото й відео, складати плани про
майбутні сходження на гори.
Подорожуйте і отримуйте натхнення від подорожі!

Все буде так, як треба
Нам – кожен атом має план
(Антитіла)

Заявка на участь

0/350
Натискаючи кнопку «Надіслати», ви погоджуєтесь на обробку персональних даних.
Ваша заявка прийнята
Наступний крок це
Добре, якщо ви заповните її зараз. Також незабаром з вами зв’яжеться консультант та відповість на усі запитання по підготовці.
Ми постараємось зробити все можливе, щоб зробити вас щасливішими в горах. Це наша місія. Побачимося!
Щось пішло не так! Спробуйте пізніше Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Якою продовжити?
Нагадаємо, що у нас є україномовна версія сайту, тож оберіть
Українською